Рішення № 118220088, 29.03.2024, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.03.2024м. СумиСправа № 920/1154/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/1154/23

за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури

(вул. Магістратська, 12, м. Суми, 40000) в інтересах держави в особі

Краснопільської селищної ради (вул. Мезенівська, 2,

смт. Краснопілля, Сумська область, 42400, код ЄДРПОУ 04390104)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми"

(вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537)

про визнання додаткових угоди № 6-8 недійсними та стягнення 52061 грн 74 коп.

за участю представників сторін:

прокурор: Васянович М.В.,

від позивача: не прибув,

від відповідача: Сахнов Д.А.,

при секретарі судового засідання Щербак Н.М.

Суть спору: 04.10.2023 Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:

1. Визнати недійсною додаткову угоду від 22.09.2021 №6 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 06.05.2021 №201118, укладеного між Краснопільською селищною радою Сумського району Сумської області та TOB "ЕНЕРА СУМИ".

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 13.10.2021 №7 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 06.05.2021 №201118, укладеного між Краснопільською селищною радою Сумського району Сумської області та ТОВ "ЕНЕРА СУМИ".

3. Визнати недійсною додаткову угоду від 25.10.2021 №8 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 06.05.2021 №201118, укладеного між Краснопільською селищною радою Сумського району Сумської області та ТОВ "ЕНЕРА СУМИ".

4. Стягнути з ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004 код ЄДРПОУ 41884537) на користь Краснопільської селищної ради Сумського району Сумської області кошти в сумі 52061,74 грн.

А також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 справу розподілено судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 09.10.2023 відкрито провадження у справі № 920/1154/23 та призначено підготовче засідання на 09.11.2023, 10:20; позивачу та відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

30.10.2023 відповідачем надано Відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить позов залишити без розгляду, у разі відмови у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду - відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

30.10.2023 представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" надіслано до суду Заяву від 30.10.2023, б/н (вх.№4181 від 30.10.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №920/1154/23, відповідно до якого зазначений представник просить судове засідання призначене на 09.11.2023, 10:20 та всі подальші судові засідання провести за участю представника відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи ВКЗ; в судовому засіданні як представник відповідача братиме участь Сахнов Дмитро Анатолійович (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою суду від 01.11.2023 задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференцз`язку (вх.№4181 від 30.10.2023) у справі №920/1154/23.

01.11.2023 Сумською окружною прокуратурою надано до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якої прокурор просить суд, відмовити у клопотанні ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" про залишення позову прокурора без розгляду, позовні вимоги у справі задовольнити в повному обсязі.

06.11.2023 відповідачем надано до суду Заперечення від 06.11.2023, б/н (вх.№1129).

07.11.2023 Сумською окружною прокуратурою надано до суду письмові пояснення від 07.11.2023, №54-6538ВИХ-23-54-163-23 (вх.№7049/23) на заперечення.

09.11.2023 відповідачем через систему "Електронний суд" надано до суду Заяву про зупинення провадження у справі, відповідно до якої просить суд зупинити провадження у справі № 920/1154/23 за позовом першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Максима Колобиліна, який виступає в інтересах держави в особі Краснопільської селищної ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" про визнання недійсними додаткових угод №6 - №8 до договору про постачання електричної енергії споживачу №201118 від 06.05.2021 та стягнення 52 061,74 грн, до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/2321/22.

Ухвалою суду від 09.11.2023 зупинено провадження у справі № 920/1154/23 до перегляду судових рішень у справі № 922/2321/22 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

02.02.2024 Сумською окружною прокуратурою надано до суду Заяву від 01.02.2024 № 54-913вих-24 54-163-23 (вх. № 579/24 від 02.02.2024), в якій просить поновити провадження у справі № 920/1154/23.

Ухвалою суду від 05.02.2024 поновлено провадження у справі № 920/1154/23, призначено підготовче засідання з повідомленням сторін у справі на 20.02.2024, 10:20.

14.02.2024 представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" надіслано до суду Заяву від 13.02.2024, б/н (вх.№838) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №920/1154/23, відповідно до якого зазначений представник просить судове засідання призначене на 20.02.2024, 10:20 та всі подальші судові засідання провести за участю представника відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи ВКЗ; в судовому засіданні як представник відповідача братиме участь Сахнов Дмитро Анатолійович (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою суду від 14.02.2024 задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференцз`язку (вх.№838 від 14.02.2024) у справі №920/1154/23.

19.02.2024 Сумською окружною прокуратурою надано до суду заяву від 19.02.2024, №54-1296ВИХ-2454-163-23 (вх.№938) про зміну підстав позову.

Протокольною ухвалою суду від 20.02.2024 оголошено перерву в підготовчому засіданні у справі №920/1154/23 до 29.02.2024, 10:30.

Ухвалою суду від 20.02.2024 повідомлено Краснопільську селищну раду про дату, час і місце судового засідання на 29.02.2024, 10:30.

У судовому засіданні 29.02.2024 суд зазначив, що розцінює подану прокурором заяву (вх.№938) про зміну підстави позову як пояснення в обґрунтування позовних вимог, оскільки зміна посилання на норми матеріального права чи доповнення обґрунтувань новими нормами не вважається зміною підстав позову у розумінні ст. 46 ГПК України.

Ухвалою суду від 29.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 03.04.2024.

Протокольною ухвалою суду від 29.02.2024 оголошено перерву в підготовчому засіданні у справі №920/1154/23 до 14.03.2024, 10:40.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/1154/23 до судового розгляду по суті на 28.03.2024, 12:00.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 12 год. 10 хв. до 13 год. 13 хв. 28.03.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 28.03.2024 не відбулось.

Ухвалою суду від 28.03.2024 призначено судове засідання на 29.03.2024, 10:00.

В судовому засіданні 29.03.2024 прокурор надав усні пояснення в обгрунтування позовних вимог, в свою чергу просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 29.03.2024 не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представники відповідача в судовому засіданні 29.03.2024 проти заджовлення позову заперечував.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 29.03.2024 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Сумською окружною прокуратурою за результатами вивчення інформації у сфері публічних закупівель, а саме опрацюванням відомостей, розміщених на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro», встановлено, що Краснопільською селищною радою (далі - Позивач) здійснено закупівлю електричної енергії з очікуваною вартістю 650 854 грн, ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-28- 004413-а).

За результатами переговорної процедури 06.05.2021 між Краснопільською селищною радою та TOB «ЕНЕРА СУМИ» укладено договір №201118 про постачання електричної енергії споживачу загальною вартістю 650 854 грн (далі - Договір).

Згідно з п. 5.1 Договору фактична ціна (тариф) електричної енергії становить 2,3 грн (з ПДВ) за 1 кВт/год. Кількість активної електричної енергії становить - 282 908 кВт/год.

Відповідно до п.13.1 Договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з 01.05.2021 по 31.10.2021 (включно), а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх обов`язків за цим Договором.

Відповідно до п. 13.5 Договору всі зміни до цього Договору оформлюються письмовими додатковими угодами, що стають невід`ємною частиною Договору і мають переважаючу силу над положеннями Договору.

Відповідно до п. 1.6 Порядку змін умов договору на закупівлю електричної енергії споживачем (Додаток №4 до Договору на закупівлю електричної енергії споживачу №201118) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань в повному обсязі, крім випадків передбачених п. 1 - п. 8 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Споживача та збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

В подальшому сторонами укладено додаткові угоди до Договору №201118, якими збільшено вартість одиниці товару та зменшено обсяг поставок, а саме:

Додатковою угодою № 4 від 28.08.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. Електричної енергії до 2,494534 грн з ПДВ.

Підставою для укладення додаткової угоди № 4 була постанова НКРЕКП від 30.07.2021 №1227, згідно якої затверджено граничні ціни на з 1 серпня 2021 року в торговій зоні «ОЕС України» на ринку «на добу наперед» і внутрішньодобовому ринку діятиме новий максимальний рівень граничних цін: вдень -4 000,00грн/МВт год (без ПДВ), вночі - 2 000,00 грн/МВт год (без ПДВ).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 4 від 28.08.2021 кількість активної електричної енергії зменшено до 260 912, 06 кВт/год.

Пунктом 4 додаткової угоди №4 визначено, що вона набирає чинності з дня її підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, застосовується до правовідносин, що виникли між Сторонами з 01.08.2021 та діє протягом строку дії Договору.

З урахуванням викладеного базовою ціною за 1 кВт. год. електричної енергії є 2,494534 грн з ПДВ, що визначена додатковою угодою №4.

У той же час, подальшими додатковими угодами збільшено вартість електричної енергії, зокрема:

1) додатковою угодою № 5 від 08.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 2,708502 грн з ПДВ (тобто на 8,58 % від початкової ціни, визначеною додатковою угодою №4).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 5 кількість активної електричної енергії зменшено до 240 300,36 кВт/год.

Пунктом 4 додаткової угоди № 5 від 08.09.2021 визначено, що вона набирає чинності з дня її підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, застосовується до правовідносин, що виникли між Сторонами з 09.08.2021 та діє протягом строку дії Договору.

2) додатковою угодою № 6 від 22.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 2,943845 грн з ПДВ (тобто на 18,011 % від початкової ціни, визначеною додатковою угодою №4).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 6 кількість активної електричної енергії зменшено до 221 089,76 кВт/год.

Пунктом 4 додаткової угоди № 6 від 22.09.2021 визначено, що вона набирає чинності з дня її підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, застосовується до правовідносин, що виникли між Сторонами з 10.08.2021 та діє протягом строку дії Договору.

3) додатковою угодою № 7 від 13.10.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,202699 грн з ПДВ (тобто на 28,39 % від початкової ціни, визначеною додатковою угодою №4).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 7 кількість активної електричної енергії зменшено до 203 220,47 кВт/год.

Пунктом 4 додаткової угоди № 7 від 13.10.2021 визначено, що вона набирає чинності з дня її підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, застосовується до правовідносин, що виникли між Сторонами з 01.10.2021 та діє протягом строку дії Договору.

4) додатковою угодою № 8 від 25.10.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,487412 грн з ПДВ (тобто на 39,8 % від початкової ціни, визначеною додатковою угодою №4).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 8 кількість активної електричної енергії зменшено до 245 942,64 кВт/год.

Пунктом 4 додаткової угоди № 8 від 25.10.2021 визначено, що вона набирає чинності з дня її підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, застосовується до правовідносин, що виникли між Сторонами з 11.10.2021 та діє протягом строку дії Договору.

Додатковою угодою №9 від 31.12.2021 сторони дійшли згоди зменшити загальну вартість Договору на суму 11240,68 грн та визначено його в сумі 639613,32 грн. Додатковою угодою №9 від 31.12.2021 сторони дійшли згоди зменшити загальну вартість Договору на суму 11240,68 грн та визначено його в сумі 639613,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що таким чином, внаслідок укладення додаткових угод №6-8 ціну за 1 кВт. год. Електричної енергії з дня підписання Договору № 201118 збільшено з 2,494534 грн до 3,487412 грн, тобто в цілому на 39,8 %, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економічного витрачання бюджетних коштів, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі- продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі- продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

У абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом від 28.04.2021 №52 щодо прийняття рішення уповноваженої особи Краснопільської селищної ради за результатами переговорів між представником Краснопільської селищної ради та TOB «ЕНЕРА СУМИ» погоджено загальну кількість закупівлі електричної енергії та її вартість, які у подальшому сторонами була зазначена у Договорі.

Підписавши Договір, відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Таким чином, збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10 % від визначеної в договорі у будь-якому випадку суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

На підставі додаткової угоди №5 від 08.09.2021 ціну електричної енергії підвищено на 8,58% у порівнянні із ціною, визначеною у основному договорі, тобто в межах максимального ліміту у 10%.

Водночас при укладенні додаткових угод № № 6-8 вищезгадані норми законодавства (із урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування) не дотримано.

Отже, підписання сторонами додаткових угод до Договору про постачання, зокрема №№ 6-8 призвело до необґрунтованого збільшення ціни (тарифу) електричної енергії понад 10%, а в цілому на 39,8%, що відповідно порушує вимоги чинного законодавства та не відповідає приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Законом України «Про публічні закупівлі» встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Одними з основних засад (принципів) бюджетного законодавства та Закону України «Про публічні закупівлі» є максимальна економія, ефективність та пропорційність, добросовісна конкуренція серед учасників.

На момент підписання Договору Відповідачеві було відомо про ціни на електричну енергію що існували на ринку. Підписавши Договір, Відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару.

Поряд із цим, ТОВ «ЕНЕРА СУМИ» мало право відмовитися від укладення відповідного договору згідно з ч. 7 ст. 33 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, однак не скористалося цим.

При цьому, ст. 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тож рішення Відповідача про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він згоден на умови договору, в тому числі ціну за одиницю товару на день підписання договору.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону, зокрема, - у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Тобто неухильним аспектом при застосуванні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку та встановлення саме пропорції такого коливання.

Аналогічну правову позицію щодо підстав зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю підтримав суд касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22.

Так, суди переглядаючи справи за касаційними скаргами відповідачів погодились із висновками судів апеляційної інстанції, що сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін.

До того ж, законодавець не пов`язує підвищення закупівельних цін для постачальника як підставу для зміни істотних умов договору про закупівлю, передбачену ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду.

У цій же постанові Верховний Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п. 123-124 постанови ВСУ від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зазначила, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

У вказаному випадку, сторонами вносилися зміни до договору, що призвело до підвищення ціни в цілому на 39,8% порівняно з первинною ціною Договору.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 (далі - Постанова №11), правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

У даному випадку сторонами всупереч інтересів держави без належного підтвердження підстав, в порушення норм та положень укладеного Договору, підписано додаткові угоди №№ 6-8 до Договору №201118 від 06.05.2021, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку що додаткові угоди №№ 6-8 до Договору №201118 слід визнати недійсними, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» та порушують встановлені даним Законом принципи, оскільки між сторонами на момент укладення існували договірні відносини.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод №6-8 ціну за 1 кВт. год. Електричної енергії з дня підписання Договору № 201118 збільшено з 2,494534 грн до 3,487412 грн, тобто в цілому на 39.8 %.

Таким чином, грошові кошти в сумі 52061,74 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття внаслідок недійсності додаткових відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути на користь Краснопільської селищної ради, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять відповідну норму права.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, про обґрунтованість і доведеність належними доказами позовних вимог.

Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даному випадку Краснопільська селищна рада уклала оспорювану додаткову угоду всупереч вимог чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки, тобто порушення інтересів держави, а саме принципу максимальної ефективності та економії, що призвело до нераціонального та неефективного витрачання коштів бюджету та заподіяння прямих збитків державі.

Так, за умовами основного Договору для потреб громади мало бути отримано 282 980 кВт/год. електричної енергії, натомість після внесених змін до договору фактично отримано - 245 942,64 кВт/год., що значно менше ніж планувалося.

Водночас визнання відповідних додаткових угод недійсними та стягнення на користь місцевого бюджету надмірно сплачених за договором коштів у розмірі 78877,91 грн. відповідає інтересам держави та територіальної громади, оскільки у разі їх стягнення у судовому порядку стане можливим їх використання для фінансування потреб територіальної громади, зокрема відновлення пошкодженої внаслідок військової агресії рф інфраструктури, а також виконання важливих соціальних та економічних функцій держави та місцевого самоврядування.

Отже, підстава реалізації прокурором представницьких повноважень є усвідомлена пасивна поведінка Краснопільської селищної ради щодо захисту порушених інтересів держави (п. 63-64 постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Необґрунтована зміна ціни договору тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до прийнятої Європейською Радою стратегії соціально- економічного розвитку Європейського Союзу до 2020 року «Європа 2020» та Директиви 2014/24/ЕГІ Європейського Парламенту та Ради ЄЄ від 26.02.2014, державні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із ринкових інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання державних коштів.

Отже правильне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.

Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

Водночас визнання відповідної додаткової угоди недійсною та стягнення на користь місцевого бюджету надмірно сплачених за договором коштів сприяєтиме поновленню порушених інтересів держави та територіальної громади, оскільки у разі їх стягнення у судовому порядку стане можливим їх використання для фінансування потреб територіальної громади, виконання важливих соціальних та економічних функцій держави та місцевого самоврядування.

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Краснопільської селищної ради з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Пункт 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У зв`язку з цим, окружною прокуратурою спрямовано до Краснопільської селищної ради листа від 28.09.2023 про наявні порушення законодавства при укладенні додаткових угод до Договору про закупівлю.

Згідно відповіді від 04.10.2023 встановлено, що селищною радою позов до господарського суду про стягнення 52061,74 грн з TOB «ЕНЕРА СУМИ» не заявлявся.

У той же час, у селищній раді на даний час відсутні видатки щодо сплати судового збору, а тому вбачає можливість звернення прокурора з відповідним позовом до суду.

Ураховуючи вищевикладене, Краснопільською селищною радою заходи реагування вжито не було.

Оскільки фінансування за оспорюваними додатковими угодами здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, з рахунків Краснопільської селищної ради, а тому, безпідставно та незаконно витрачені бюджетні кошти у розмірі 52061,74 гривень підлягають поверненню на користь саме селищної ради.

Така пасивна позиція зазначеного вище уповноваженого органу не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання ним своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev v. Russia» пункт 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», пункт 35).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Окремо слід зазначити, що Велика палата Верховного суду у постанові віл 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 13 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, так як з листа уповноваженого органу наміру вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується, вказане розцінюється як бездіяльність повноваженого органу у вказаному випадку.

Згідно з позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту інтересів держави.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв`язку із доведеною бездіяльністю вказаного компетентного органу та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, листом від і 4.10.2023 повідомлено Краснопільськуу селищну раду про представництво інтересів держави в суді.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 10736 грн підлягає відшкодуванню на користь Сумської обласної прокуратури за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Краснопільської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" про визнання додаткових угоди № 6-8 недійсними та стягнення 52061 грн 74 коп.- задоволено повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 22.09.2021 №6 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 06.05.2021 №201118, укладеного між Краснопільською селищною радою Сумського району Сумської області та TOB "ЕНЕРА СУМИ".

3. Визнати недійсною додаткову угоду від 13.10.2021 №7 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 06.05.2021 №201118, укладеного між Краснопільською селищною радою Сумського району Сумської області та ТОВ "ЕНЕРА СУМИ".

4. Визнати недійсною додаткову угоду від 25.10.2021 №8 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 06.05.2021 №201118, укладеного між Краснопільською селищною радою Сумського району Сумської області та ТОВ "ЕНЕРА СУМИ".

5. Стягнути з ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004 код ЄДРПОУ 41884537) на користь Краснопільської селищної ради Сумського району Сумської області (вул. Мезенівська, 2, смт. Краснопілля, Сумська область, 42400, код ЄДРПОУ 04390104) кошти в сумі 52061,74 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 10736 грн 00 коп.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08.04.2024.

Суддя С.В. Заєць