Вирок № 118180182, 08.04.2024, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/740/23

Номер провадження 1-кп/530/7/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2024 р. Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Зіньків Полтавської області в режимі відеоконференції обвинувальний акт внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023175490000087 від 20.04.2023 року по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно- технічною освітою, не працюючого, неодруженого, раніше судимого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст.395 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , будучи раніше судимим:

23.07.2020 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.185 КК України до покарання у вигляді штрафу 17000 грн. 05.04.2021 року ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області штраф змінено на покарання у вигляді 240 годин громадських робіт. 01.10.2021 року знятий з обліку по відбуттю строку покарання.

22.12.2020 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у вигляді 3 місяців арешту. 22.03.2021 року звільнений з місця відбування покарання по відбуттю строку покарання.

22.12.2022 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки та обвинувальні акти відносно якого за ч.2 ст.125 КК України та ч.3 ст.185,ч.2 ст.263 КК України скеровано до суду на шлях виправлення не став і маючи не зняту і не погашену судимість, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин:

Згідно ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області № 530/893/22 від 28.09.2022 року ОСОБА_5 встановлено адміністративний нагляд терміном на один рік з встановленням обмежень згідно Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", в тому числі заборони виїжджати за межі адміністративного району в особистих справах без дозволу органів Національної поліції за місцем проживання.

Про встановлення адміністративного нагляду і обмежень, визначених ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.09.2022 року та порядок їх виконання ОСОБА_5 був належним чином попереджений про кримінальну відповідальність за порушення встановлених обмежень адміністративного нагляду.

28.09.2022 року ОСОБА_5 самостійно обрав постійне місце проживання, а саме в АДРЕСА_1 .

Про те в період з 11.04.2023 року по 20.04.2023 року ОСОБА_5 умисно з метою ухилення від адміністративного нагляду, без дозволу органів Національної поліції за місцем свого проживання, зокрема ВП№4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області самовільно залишив визначене постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 та виїхав до села Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області, чим порушив обмеження встановлені ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.09.2022 року.

Таким чином своїми умисними та протиправними діями, які виразилися в самовільному залишенні місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду ОСОБА_5 вчинив кримінальний проступок передбачений ст.395 КК України.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких одне з завдань це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вимогами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час розгляду справи в суді ОСОБА_5 свою вину в інкримінуємому йому злочині визнав повністю.

Незважаючи на визнання вини обвинуваченим, його вина у пред`явленому обвинуваченні підтверджується наступною сукупністю доказів:

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023175490000087 від 20.04.2023 року, згідно якого вказано, що в період часу з 11.04.2023 року по теперішній час порушив правила адміністративного нагляду встановлені ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.09.2022 року ( а.с. к/п1,2);

Відповідно до ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області по справі 530/893/22 від 28.09.2022 року встановлено адміністративний нагляд на один рік та встановлено обмеження: " Заборонити вихід з будинку по місцю проживання з 21 години вечора до 5 години ранку за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонити виїзд в особистих справах за межі Полтавського району, без дозволу ВП №4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області та змінювати місце проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду. Зобов`язати явку на реєстрацію до поліцейської станції ВП №4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області кожного понеділка (чотири рази на місяць),за адресою АДРЕСА_2 .Заборонити відвідувати магазини, кафе бари, ресторани де реалізуються спиртні напої на розлив після 18 год. 00 хвилин. "Я ОСОБА_5 ознайомився з ухвалою Зіньківського районного суду від 28.09.2022 року про встановлення мені адміністративного нагляду дана ухвала мені зрозуміла. Про адміністративну та кримінальну відповідальність мені розяснено 28.09.22." (а.с. к/п 19).

Рапортом ст. інспектора чергового ВП №4 м. Зіньків ГУНП в Полтавській області ОСОБА_6 про те, що 19.04.2023 року о 1:48 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 19.04.2023 року о 13:46 за адресою: АДРЕСА_1 під час опитування батька ОСОБА_5 - ОСОБА_7 було встановлено, що ОСОБА_5 не ночує вдома з 11.04.2023 року по теперішній час. Зі слів батька перебуває на території Чернігівської області Прилуцького району с. Мала Ділиця ( а.с. к/п 8);

Рапортом ст. інспектора чергового ВП №4 м. Зіньків ГУНП в Полтавській області ОСОБА_6 про те, що 19.04.2023 о 20:35 надійшов рапорт співробітника РУ про те, що 19.04.2023 року о 00:00 за адресою: АДРЕСА_1 до ч/ч надійшов рапорт працівника поліції про те, що під час проведення перевірки по матеріалах ЄО № 1106 від 12.04.2023 року та 1193 від 19.04.2023 року встановлено, що ОСОБА_5 відносно якого встановлено адміністративний нагляд з 11.04.2023 року по 19.04.2023 року не ночує за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 ,чим порушує обмеження встановлені адміністративним наглядом ( а.с.к/п 9);

Копією вироку Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2020 року відповідно до якого ОСОБА_5 визнано винним за ч.2 ст.185 КК України та призначено покарання у виді трьох місяців арешту. Відповідно до ч.3 ст.72 КК України покарання у виді штрафу виконувати самостійно. Вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 23.07.2020 року за ст. 185 ч.1 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виконувати окремо. Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили обрано - тримання під вартою ( а.с. к/п 14-18);

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.09.2022 року згідно якої встановлено ОСОБА_5 адміністративний нагляд строком на один рік ( а.с. к/п 19);

Реєстраційним листком адміністративного нагляду ОСОБА_5 згідно якого вбачається, що останній не з`явився на реєстрацію 20.02.2023 року,27.02.2023 року, 06.03.2023 року, 17.04.2023 року, 24.04.2023 року ( а.с. к/п 21-24);

Вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 року згідно якого визнано ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на два роки ( а.с. к/п 27-30);

Висновком судово-психіатричної експертизи № 236 від 02.06.2023 року з якого вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час будь-яким хронічним психічним захворюванням не страждає, не перебуває в стані тимчасового розладу психічної діяльності , а виявляє ознаки вродженого недоумства рівня легкої розумової відсталості. ОСОБА_5 в період часу, що відноситься до інкримінованого протиправного діяння, будь яким хронічним психічним захворюванням не страждав, не перебував в стані тимчасового розладу психічної діяльності, а виявляв ознаки легкої розумової відсталості. Ступінь розумової відсталості у ОСОБА_5 є таким, що не позбавляв його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого протиправного діяння і не позбавляє здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними на даний час. ОСОБА_5 під дію ст.19 ч.2 ,ч.3 ст.20 КК України не підпадає. Застосування примусових заходів медичного характеру на даний час не потребує ( а.с. к/п 52-57);

Вимогою про судимість ОСОБА_5 згідно якої ОСОБА_5 16.06.2023 року засуджений Зіньківським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.125, ч.4 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі На підставі ч.4 ст.70 КК України частково приєднано покарання по вироку Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 року та вважати ОСОБА_5 , остаточно засудженим до 5 (п`яти) років 5 (п`яти) місяців позбавлення волі. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01.11.2023 року вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 16.06.2023 року в частині призначення покарання ОСОБА_5 змінено та призначеного за ч.1 ст.125 КК України покарання у виді 120 годин громадських робіт, за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та призначити 1 рік позбавлення волі. Згідно ч.4 ст.70 КК України вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 року щодо ОСОБА_5 виконувати самостійно. В іншій частині вирок залишено без змін ( а.с.103-104).

Відповідно до ч. 1 ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою Україні: і також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Загальні критерії доведення поза розумним сумнівом у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини сформульовані ним у п. 54 Рішення від 06.12.2007 року у справі «Козинець проти України» та п. 43 Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», та зводяться до того, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №688/788/15-к, у постанові від 04.07.2018 року визначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_5 кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_5 достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним кримінальних правопорушень, суд враховує, що він свою вину визнає повністю, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення і вважає цю обставину, такою що пом`якшує покарання.

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_5 - відсутні.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.

Оцінюючи всі докази надані стороною обвинувачення за даною кримінальною справою в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).

Згідно вимог діючого кримінального процесуального законодавства, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у мотивованих висновках суду при ухваленні вироку.

Щире каяття це певний психічний стан особи винуватого, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї винуватості, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної злочином шкоди, тобто визнання винуватості є складовою частиною щирого каяття особи. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.

Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише для того щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, ОСОБА_5 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ст. 395 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, яке відноситься до кримінального проступку; обставин вчиненого кримінального проступку, конкретні обставини справи, суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку, обставин справи та наслідків, поведінку під час та після вчинення кримінального проступку, його ставлення до скоєного, а також особу ОСОБА_5 , який має на утритманні двох малолітніх дітей, який ніде не працює та не має інших джерел доходу, що не спростовується матеріалами справи, до якого застосовувалися, під час визначення покарання положення ст. 69 КК України, суд вважає, що виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів можливе в ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Судом встановлено, що вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 16.06.2023 року ОСОБА_5 засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України до 120 (сто двадцяти) годин громадських робіт, за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 ( п`ять) років. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 (п`яти ) років позбавлення волі. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань за даним вироком та за вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 року вважати ОСОБА_5 , остаточно засудженим до 5 (п`яти) років 5 (п`яти) місяців позбавлення волі. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01.11.2023 року вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2023 року в частині призначення покарання ОСОБА_5 змінено та призначено покарання : за ч.1 ст.125 КК України у виді 120 годин громадських робіт, за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого більш суворим призначино покарання у виді 1 року позбавлення волі. Згідно ч.4 ст.70 КК України вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 року щодо ОСОБА_5 виконувати самостійно.

Інкримінований ОСОБА_5 в даному кримінальному провадженні кримінальний проступок передбачений ст. 395 КК України, вчинений в період з 11.04.2023 року по 20.04.2023 року, тобто до постановлення щодо нього вироку від 16.06.2023 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Також суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України, оскільки відсутні кілька обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових кримінальних правопорушень, призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі, що за переконанням суду буде відповідати тяжкості правопорушень і не становитиме «особистого надмірного тягаря для винного». Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.

Враховуючи викладене, суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у виді позбавлення волі пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Згідно медичних довідок обвинувачений ОСОБА_5 - практично здоровий.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 - не обирався.

Речові докази по справі: відсутні.

Судові витрати - відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального проступку передбаченого ст. 395 КК України та призначити покарання у виді одного року обмеження волі.

Згідно ст.ст. 71,72 КК України та на підставі ч.4 ст. 70 КК України до покарання за цим вироком повністю приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.12.2022 року призначити покарання у виді 5 ( п`яти) років 6 ( шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного за зміненим 01.11.2023 року ухвалою Полтавського апеляційного суду вироком Зіньківського районного суду від 16.06.2023 року більш суворим за цим вироком та призначити остаточне покарання у виді 5 ( п"яти) років 6 ( шести) місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу обрати тримання під вартою.

Строк покарання ОСОБА_5 рахувати з часу набрання вироком законної сили.

Речові докази по справі: відсутні.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_1