Рішення № 118170471, 05.04.2024, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2024 року Справа № 480/280/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/280/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, у якій просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо обмеження виплати суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, у період з 23.07.2020 по 31.08.2020;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 23.07.2020 по 31.08.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області, проте всупереч приписів статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», під час здійснення повноважень судді у період з 23.07.2020 по 31.08.2020, отримувала винагороду судді у розмірі обмеженому 10 мінімальними заробітними платами. Вважаючи, що виплата суддівської винагороди у такому розмірі є протиправною та порушує її гарантоване право на оплату праці, позивач звернулася до суду.

Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзивах відповідачі зазначили, що 18.04.2020 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ від 13.04.2020, відповідно до якого у квітні 2020 року та на період до завершення місяця в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, заробітна плата працівників бюджетних установ (в тому числі і суддів) нараховується у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року. Тобто, вказана норма імперативно встановлювала обов`язок ТУ ДСА нараховувати та виплачувати суддям винагороду у згаданому розмірі. У зв`язку з цим, приймаючи до уваги приписи статей 22, 116 Бюджетного кодексу України, нарахування позивачу винагороди судді у період з 23.07.2020 по 31.08.2020 здійснювалось правомірно.

Отже, враховуючи те, що винагорода судді нараховувалась та виплачувалась в межах бюджетних асигнувань у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням приписів Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідачі вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, подала пояснення, в яких зазначила, що Головне управління жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Указом Президента України № 279/2020 від 17.07.2020 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 30.07.2020 № 7-6, позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким, серед іншого, передбачено у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди.

На підставі зазначеного Закону відповідач нараховував і сплачував позивачу суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що підтверджується копією довідки ТУ ДСА в Сумській області № 04-2962/23 від 19.10.2023 (а.с.13).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам які виникли між сторонами суд зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За змістом частин першої, другої статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою вказаної статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, суд констатує, що зміст вказаних норм дає підстави для однозначних висновків про те, що розмір винагороди судді встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України.

У той же час, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 (далі - Закон № 553-IX), згідно з яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", окрім іншого, доповнено статтею 29 такого змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті."

Утім, Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020, частини перша, третя статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у період з 23.07.2020 по 31.08.2020 обмежували суддівську винагороду сумою не більше 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

У цій справі, вирішуючи спір по суті, суд наголошує на тому, що спосіб визначення розміру суддівської винагороди закріплений у статті 130 Конституції України, відповідно до якої, "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, варто зауважити на тому, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, на виконання частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Як уже зазначалось, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (зокрема з квітня по серпень 2020 року) не вносилися, тож правових підстав для обмеження її виплати десятьма мінімальними заробітними платами не було.

Водночас, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" фактично обмежив розмір суддівської винагороди.

Суд зауважує, що Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція Українине надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівнязакону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та №10-рп/2008 від 22.05.2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Таким чином, суд доходить висновку про те, що дії ТУ ДСА в Сумській області щодо обмеження виплати позивачу суддівської винагороди розміром що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, не відповідають критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА в Сумській області та зобов`язання управління вчинити дії є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

У цій справі судом не вирішувалися вимоги про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначався розмір такого стягнення, тому підстави для допущення рішення суду до негайного виконання відсутні.

Рішення суду в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу суддівську винагороду не може бути допущено до негайного виконання, оскільки це зобов`язання відповідача є похідним від виконання ним рішення суду про здійснення нарахування суддівської винагороди.

Що стосується заявленого клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов`язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт.

При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконувати в рамках законодавства.

Враховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у цій справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо обмеження виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року у період з 23.07.2020 по 31.08.2020.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Українських Перемог, 4, м. Суми, Сумська область, 40000, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 23.07.2020 по 31.08.2020 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько