Ухвала суду № 118169673, 05.04.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

05 квітня 2024 рокусправа № 380/5082/24

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання неправомірною відмови та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и л а:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; код ЄДРПОУ 07638027) з вимогами:

- визнати неправомірною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо передачі в приватну власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, як орган приватизації, прийняти вмотивоване рішення щодо приватизації вказаної квартири з урахуванням висновків суду та у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Ухвалою суду від 12.03.2024 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали десять днів з дня отримання копії ухвали у такий спосіб: скерувати на поштову адресу Львівського окружного адміністративного суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої надати: обґрунтування позовних вимог в частині оскарження наказів, в чому порушення прав позивача обґрунтування наявності публічно-правового спору у даній справі.

01.04.2024 за вх.№24761 від позивача надійшла заява про усунення недоліків. Зазначив, що позовні вимоги в даній справі ґрунтуються на захисті права позивача на приватизацію житла. Оскільки квартира отримана померлим батьком позивача в період проходження ним військової служби, а відповідачем квартира безпідставно вважається службовим житлом, тому на думку позивача спір є публічно-правовим, а сам позов підсудний Львівському окружному адміністративному суду. Вказав, що у припаду, якщо суд вважає, що даний позов слід розглядати за правилами іншого судочинства, просив постановити ухвалу з питань підсудності спору.

Дослідивши матеріали позовної заяви та заяву про усунення недоліків позовної заяви, суд прийшов до таких висновків.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, слідує, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на думку позивача, його житлових прав (права на виключення квартири із статусу службового для подальшого отримання вказаного житла у постійне користування).

Вирішення питання щодо виключення квартири із числа службової впливатиме на вирішення питання щодо права на вказане нерухоме майно. Наведене свідчить про наявність цивільного спору, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідачем у справі позивач визначив Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова, як суб`єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

За змістом позовної заяви позивачі просять суд: визнати неправомірною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо передачі в приватну власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 та зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, як орган приватизації, прийняти вмотивоване рішення щодо приватизації вказаної квартири з урахуванням висновків суду та у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Отже, спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та визнання за позивачами права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

В даному аспекті суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Житлові спори особливий різновид спорів, що стосуються житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло: приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування житловим приміщенням у будинку державного чи приватного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 918/843/17.

У правовідносинах, що склалися між позивачам та відповідачем, останні вбачають порушення своїх прав як особи, яка має намір набути у власність шляхом приватизації об`єкт нерухомості, та тим самим реалізувати свої житлові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Отже, Цивільний кодекс України відносить приватизацію до підстав набуття права власності.

Житловий кодекс України відносить право на приватизацію до житлових прав громадян (стаття 9 цього Кодексу).

Таким чином, у спірних правовідносинах чітко вбачається наявність у позивача приватного (майнового) інтересу, а переданий на вирішення суду спір обумовлений порушенням приватного майнового права конкретного суб`єкта (позивача).

Відтак, спори про визнання права на приватизацію майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, у такому випадку, особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного (житлового) права, а відтак такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов`язаний із вирішенням питання щодо права користування житлом. Такі спори є житловими (цивільними) спорами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15.

Суд звертає увагу, що в межах даного позову відповідач виступає не як суб`єкт публічно-правових відносин, а як розпорядник майна.

Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та визнання за позивачем права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає до розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Водночас, суд зазначає, що за змістом позовної заяви, позивач, звертаючись до Львівського окружного адміністративного суду, висновується, зокрема, виходячи з висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21.

У даному аспекті, ознайомившись зі змістом вказаної постанови Верховного Суду, слід зазначити, про її не релевантність до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби, а саме щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій відступила від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, викладеного у її постановах від 6 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15, від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15, від 4 вересня 2019 року у справі № 826/17556/16, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, а також у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15 і від 2 березня 2016 року у справі № 6-14цс16а.

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 досліджувалися обставини в яких учасник спору проходить військову службу в момент судового розгляду, а тому такі спори, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, згідно з вищевказаних висновків Верховного Суду належать до юрисдикції адміністративних судів.

З огляду на викладене, вищевказаний спір у розрізі постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 є публічно-правовим, внаслідок чого і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби, який зазначений у вищезгаданій постанові Верховного Суду.

В даному випадку, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували, що позивач перебував на військовій службі та, як наслідок, є особою до якої застосовується реалізація соціальної гарантії забезпечення житловим приміщенням під час проходження військової служби.

Тобто обов`язкова передумова - проходження особою публічної служби та реалізація у зв`язку з таким проходженням певних соціальних гарантій, у виниклих спірних правовідносинах відсутня, відтак висновки Верховного суду викладені як у його постанові від 07.06.2023 у справі за №944/6184/19 так і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 не можуть бути взяти судом до у ваги.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вказана позовна заява жодним чином не може бути вирішена в порядку адміністративного судочинства та належить до юрисдикції цивільного судочинства.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі.

При цьому, слід роз`яснити позивачеві, що даний спір є житловим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Водночас, на переконання суду, відмова у відкритті провадження в даній адміністративній справі, саме Львівським окружним адміністративним судом не є обмеженням права на доступ до суду, а лише заходом, що унеможливить подальше скасування майбутнього судового рішення по справі, оскільки відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Враховуючи зазначене, суд роз`яснює позивачу його право на звернення до суду із відповідним клопотання щодо повернення сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 170, 241, 248 КАС України, суддя,-

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання неправомірною відмови та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк з дня її складення.

СуддяСподарик Наталія Іванівна