Рішення № 118168467, 04.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року Справа № 160/4895/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/4895/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

22.02.2024 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача 2 : Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046750004386 від 29.08.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 22.08.2023 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період роботи у фермерському господарстві «Лаванда» з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року на посаді голови фермерського господарства «Лаванда» згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.03.1985 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 22.02.2024 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 26.02.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 26.02.2024 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:

- пенсійної справи позивача;

- звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком від 22.08.2023 року;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046750004386 від 29.08.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

- відомості щодо відмови у зарахуванні спірного періоду роботи позивача;

- інформацію/відомості щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії;

- листи/відмови Пенсійного органу та інші докази щодо суті спору.

14.03.2024 року відповідачем 2 до суду подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.

19.03.2024 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача. Також, долучені додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 04.04.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення №046750004386 від 29.08.2023 року Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким відмовлено останньому у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставним та протиправним, оскільки ПФУ №046750004386 від 29.08.2023 року «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яким йому відмовлено в призначенні пенсії, було поверхнево розглянуто надані документи, не вчинено дій, спрямованих на перевірку наданих документів.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Вказують, що оскаржувані дії та рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірними та скасуванню не підлягають.

В обґрунтування такої позиції вказують, що згідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудові книжки) страховий стаж складає 28 років 4 місяці 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач звернувся 22.08.2023 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону.

За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області винесене рішення №046750004386 від 29.08.2023 року про відмову в призначенні пенсії за віком направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровську область для повідомлення громадянина за місцем його проживання.

Відповідно до статті 26 Закону наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається па дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, 30 років.

Не враховано до стажу період роботи з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року (відсутня довідка про сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування).

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 заперечив щодо задоволення позовних вимог.

В мотивування своєї правової позиції відповідач 2 зазначив наступне.

22.08.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 №22-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України"), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Далі, згідно пункту 4.10 зазначеного Порядку - після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, з 1 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії.

Нова технологія передбачає опрацювання таких заяв бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду в порядку черговості надходження таких заяв, незалежно від того де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

У зв`язку з чим, рішення за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії прийнято у порядку розподілу заяв Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

У рішенні від 29.08.2023 року №046750004386 прийнятому Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, зазначено, що станом на дату звернення страховий стаж позивача становить 28 років 4 місяці 2 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі, оскільки відсутня довідка про сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, який уповноважений розглянути подану заяву позивача.

Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 046750004386 від 29.08.2023 року, яким було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу.

В означеному рішенні даним територіальним органом Пенсійного фонду України, тобто відповідачем 1 зазначено про таке. 22.08.2023 року звернувся гр. ОСОБА_1 із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, 30 років.

Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудові книжки, тощо) страховий стаж складає 28 років 4 місяці 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії.

Не враховано до стажу період роботи позивача з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року на посаді голови фермерського господарства «Лаванда» згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.03.1985 року, оскільки відсутня довідка про сапату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Вважаючи такі дії/рішення відповідачів протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина третя статті 24 Закону №1058).

Згідно частини першої статті 2 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закону №1788, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтею 3 Закону №1788 визначено, що право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Згідно частини першої статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно частин першої-другої статті 44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно частини п`ятої статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Відповідно до пункту 2.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, до заяви про перерахунок пенсії у зв`язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв`язку зі зміною кількості членів сім`ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.

Пунктом 2.1 Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Як зазначено вище, Головне управління ПФУ у Львівській області під час призначення пенсії позивачу не було зараховано період його трудової діяльності з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року на посаді голови фермерського господарства «Лаванда» згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.03.1985 року (відсутня довідка про сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тож, з цього приводу суд зазначає таке.

За правилами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду роботи позивача з 02.07.1984 року по 01.10.1991 рік) в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.

В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, най яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.

Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з додержанням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.

Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 р. «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Згідно до п. 2.4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Показники, зазначені у цих Списках, обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Якщо працівнику в період роботи надається новий розряд, тоді про це в установленому порядку робиться відповідний запис.

Робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.

Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

При цьому для осіб працездатного віку необхідно вказати час, тривалість та місце проходження підвищення кваліфікації, яке пройшов працівник за останні два роки перед звільненням.

У разі звільнення осіб, які працювали в селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором, або припинення членства в селянському (фермерському) господарстві після відповідних записів в трудових книжках, зроблених головою селянського (фермерського) господарства, трудовий стаж у цьому господарстві підтверджується підписом керівника, заступника, іншої уповноваженої на це особи та завіряється печаткою місцевого органу державної виконавчої влади.

Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідальність за несплату страхових внесків визначається як Законом №1058-IV, так і іншими актами чинного законодавства (зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення), та серед видів такої відповідальності відсутній такий вид, як позбавлення особи, яка працбвала Головою СФГ, права на пенсійне забезпечення.

До набрання чинності Податковим кодексом (02.12.2010 р.) механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі визначався Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998 року №320- XIV (далі Закон №320).

Так, статтею 6 Закону №320, в первинній редакції від 17.12.1998 року, визначено порядок зарахування фіксованого сільськогосподарського податку до бюджетів і державних цільових фондів, згідно якого платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах.

Також визначено, що відділення Державного казначейства України у районах наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподарського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 30 відсотків, на обов`язкове державне пенсійне страхування - 68 відсотків, на обов`язкове соціальне страхування - 2 відсотки. Зазначені відділення повідомляють відповідний орган державної податкової служби про загальну суму податку та її розмежування. Отже, сплата збору на соціальне страхування входила до фіксованого сільськогосподарського податку.

У редакції від 24.06.2004 року Закону №320 вищезгадана стаття теж визначала порядок зарахування фіксованого сільськогосподарського податку до бюджетів і державних цільових фондів.

Також в ній було зазначено, що платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах за місцем розташування земельної ділянки.

Однак, в даній редакції немає застережень щодо відрахувань на пенсійне та обов`язкове соціального страхування.

У подальшому (в редакції від 23.12.2004 до 02.12.2010) стаття 6 Закону №320 була викладена у такій редакції: «платники податку перераховують у визначений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки».

Частина 3 статті 1 Закону №320 (в усіх редакціях у період з 17.12.1998 по 02.12.2010) вказувала, що інші податки та збори (обов`язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. Частиною 2 статті 1 Закону №320 (в редакції, що діяла з 23.12.2004 по 02.12.2010 р.р.) визначався перелік податків, в рахунок яких сплачується фіксований сільськогосподарський податок, в такому переліку у вказаний період були відсутні страхові внески (збір на обов`язкове соціальне страхування та збір на обов`язкове державне пенсійне страхування).

Отже, за період з 23.12.2004 по 02.12.2010 відрахування на страхові внески в порядку частини 3 статті 1 Закону №320 повинні були здійснюватися окремо від сплати фіксованого сільськогосподарського податку.

З прийняттям Податкового кодексу України 02.12.2010 року правове регулювання взаємовідносин зі справляння фіксованого сільськогосподарського податку здійснювалось главою 2 ПК України.

Так, пунктом 2 статті 307 ПК України визначено, що податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом, а єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - в порядку, визначеному Законом України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Вказана норма статті 307 ПК України діяла з 02.12.2010 року до 31.12.2014 р.р.

Тобто, як за період із 23.12.2004 по 02.12.2010 року в порядку Закону №320, так і за період з 02.12.2010 до 31.12.2014 в порядку глави 2 ПК України відсутнє автоматичне відрахування відповідних сум для зарахування страхових внесків для платників фіксованого сільськогосподарського податку.

Отже, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Отже, слід вказати, що основним та єдиним документом, що підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка позивача.

В разі відсутності в ній записів чи помилок в її заповненні, лише тоді законодавство вимагає додаткові документи для подання органам ПФУ.

В даному випадку, у позивача в трудовій книжці міститься запис про його роботу у фермерському господарстві в спірний період посаді голови ФГ, будь-які помилки в заповненні трудової книжки відсутні, про них відповідач не зазначає у своєму рішенні.

Тому вимагати у позивача додаткові документи для підтвердження стажу за спірний період відповідач не має законних підстав.

Окрім того, слід вказати, що для отримання довідки про період і суми сплачених позивачем страхових внесків та доказів, що підтверджували б сплату позивачем страхових внесків, адвокатом в інтересах позивача було направлено відповідні запити.

Такі запити були спрямовані архівного відділу виконавчого комітету Павлоградської міської ради, до виконавчого комітету Павлоградської міської ради, до ЦНАП м. Павлоград, до КУ «Трудовий архів» Васильківської селищної ради, до Васильківського архівного відділу архівного управління Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, до відділу обслуговування громадян №26 (сервісний центр) ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, до ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Однак на всі адвокатські запити отримано інформацію про те, що запитувані довідки та докази у відношенні позивача у них відсутні, надати таку інформацію вони не можуть, так як така інформація у них відсутня, та щоб за такими доказами позивач звернувся до ФГ «Лаванда» де позивач є засновником та головою.

Позивач у позові вказав, що в нього відсутні докази сплати ним страхових внесків в період з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року в силу давності їх сплати, адже з часу сплати пройшло більше 20-30 років.

Між тим, слід вказати, що відсутність у державних органів інформації про таку сплату, позивачем таких внесків, не може бути підставою для неврахування йому стажу його роботи за період з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року, тобто за час його роботи у фермерському господарстві «Лаванда» відповідно запису в трудовій книжці позивача.

Таким чином спірний період роботи позивача в колгоспі підтверджуються даними в трудовій книжці колгоспника, в якій є записи про відповідний трудовий стаж, зокрема, за спірні періоди з відомостями, які відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.

Жодних обґрунтованих заперечень щодо зазначених в трудовій книжці записів щодо спірного стажу Відповідачем в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії не зазначено.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №58 - до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

В трудовій книжці позивача є записи про відповідний трудовий стаж, зокрема, за спірні періоди з відомостями, які відповідають вимогам зазначеної Інструкції №58.

Посилання відповідача 1 в оскаржуваному рішенні на відсутність довідки про встановлений колгоспом мінімум участі у суспільному господарстві та відпрацьовані дні, не може слугувати підставою для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача щодо конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про надання пенсії за віком.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №220/989/17 (№ рішення в ЄДРСР 75326159).

Таким чином, спірний період роботи позивача має бути зарахований до страхового стажу позивача, оскільки підтверджений даними трудової книжки позивача, тобто в порядку, визначеному законодавством.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірне рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути позивача заяву від 22.08.2023 року за призначенням пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року на посаді голови фермерського господарства «Лаванда» згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.03.1985 року.

Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд керується тим, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. При цьому позивач подавав заяву та документи про призначення пенсії саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і саме це управління не прийняло до уваги надані позивачем документи, що підтверджують стаж позивача, також при призначенні пенсії позивач буде перебувати на обліку в даному управлінні, яке в подальшому буде нараховувати та виплачувати йому пенсію.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є: визнання протиправним та скасування рішення №046750004386 від 29.08.2023 року Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2023 року за призначенням пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року на посаді голови фермерського господарства «Лаванда» згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.03.1985 року.

При цьому, зобов`язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що позивач реєстрований за адресою: 52661, Дніпропетровська область, Синельниківський район, с. Дебальцеве, провулок Південний, 4.

Так, п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.

З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем 1 заяви позивача про призначення пенсії за віком, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов`язок, так і фізичну можливість виконати зобов`язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача 2 : Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 454,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2, кожного окремо.

Щодо витрат на правничу допомогу, що становлять 10 000,00 грн., слід зазначити про таке.

Норми статті 134 КАС України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2018 р. у справі №904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналіз наведених вище норм статті 134 КАС України в їх сукупності дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно із умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Згідно матеріалів справи, на підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучено ордер адвоката від 05.01.2024 року, договір про надання правової допомоги №0501 від 05 січня 2024 року з додатком №1, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.08.2015 року.

Також, до матеріалів справи долучено додаток №1 до договору від 05.01.2024 року, згідно якого сторони погодили, зо за вказаним договором клієнт сплачує адвокату плату у розмірі 10000,00 грн. за представлення його інтересів в суді першої інстанції. Оплата здійснюється наступним чином, клієнт передає адвокату грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. при підписанні цього Договору готівкою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 10 000,00 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг). Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 2000,00грн., тобто з кожного відповідача по 1 000,00 грн., окрема. Загальна сума 2000,00 грн. В іншій частині, слід відмовити.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача 2 : Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №046750004386 від 29.08.2023 року Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2023 року за призначенням пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 01.01.1993 року по 31.12.2003 року на посаді голови фермерського господарства «Лаванда» згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.03.1985 року.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 454,20 гривень.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 454,20 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. В іншій частині відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. В іншій частині відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 04.04.2024 року.

Суддя В.В. Ільков