Рішення № 118160002, 26.03.2024, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4135/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

26 березня 2024 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді - Пилип`юк Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Кіт В. Р.

позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,

встановив:

ОСОБА_1 02.06.2023 року звернулася до Залізничного районного суду м. Львова з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо їхньої малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що в шлюбі з відповідачем у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09.06.2021 року розірвано шлюб між нею та відповідачем. За попередньою домовленістю між нею та відповідачем, малолітня дочка залишилася проживати з матір`ю. Після розпаду сім`ї відповідач жодного разу не спілкувався з дитиною, не брав участі у вихованні дитини, не цікавиться її здоров`ям, успіхами у навчанні, матеріально та морально не підтримував дитину.

Ухвалою суду від 19.06.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи у порядку загального провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та додатками рекомендованою поштовою кореспонденцією.

Відповідач у визначений судом п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву, такого не подав, про поважність причин не подання відзиву суд не повідомив, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду станом на день винесення рішення також не поступала.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала, посилаючись на мотиви такого, просить такий задовольнити. Також доповнила, що відповідач не цікавиться і не піклується про дитину, в жодний спосіб не спілкується з дочкою, хоча ніяких перешкод в цьому йому ніхто і ніколи не чинив. Крім цього, позивач відмітила, що теперішній її чоловік ставиться до її доньки, як до рідної, фактично виконує всі батьківські обов`язки.

Відповідач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи. 18.09.2023 року на адресу Залізничного районного суду м. Львова надійшло клопотання відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи без його участі, в якій також зазначив, що не заперечує щодо задоволення позовних вимог, просить суд задовольнити позов, оскільки з моменту розірвання шлюбу він не піклувався та не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, не цікавиться її досягненнями, донька вже два роки проживає з позивачем, за весь цей час він дійсно не бере участі в утриманні доньки та в забезпеченні її медичним доглядом й іншим, що необхідно для розвитку і функціонування дитини.

Представник третьої особи Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, зазначивши, що, Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради, як органом опіки та піклування, надано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09.06.2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , зареєстрований 28.07.2018 року Залізничним районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 221. /а.с. 6/.

Під час перебування в шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.10.2018 року /а.с. 8/.

З матеріалів справи, пояснень осіб, які беруть участь у справі, відповідач з 2021 року не спілкується та в жодний спосіб не контактує з дитиною, не цікавиться її навчанням і не турбується про фізичний і духовний розвиток дочки, матеріальної допомоги на її утримання не надає.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Як зазначається у ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов`язком суду.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Дана позиція узгоджується із викладено у постанові Верховного Суду України від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23).

Позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, а також, що неналежне виконання відповідачем його батьківських обов`язків створює загрозу життю та здоров`ю дитини.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Суд критично ставиться до клопотання ОСОБА_3 від 18.09.2023 року про відмову від дитини та розгляд справи про позбавлення батьківських прав без його участі, оскільки згідно ч. 3 ст. 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

В розумінні положень ст. 206 ЦПК України, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Як зазначається Верховним Судом у постанові від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) заяви про відмову від батьківських прав на дитину та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. У категорії справ про позбавлення батьківських прав визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Також Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Натомість, позивач не надала належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог про позбавлення батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

Висновком Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, № 260001-вих -13799 від 05.02.2024 року прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 69-70/. Проте, суд не погоджується із висновками викладеними наведеними у такому, оскільки, на думку суду, органом опіки та піклування допущено формалізм у прийнятті такого.

У постанові від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд виснував, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки не є обов`язковим для суду (ч. 5, 6 ст. 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати згідно правил ст. 141 ЦПК України необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258,263-265,268,280,282ЦПК України, ст. 19 СК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складання повного судового рішення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Третя особа Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, ЄДРПОУ: 04056109, місцезнаходження: м. Львів, вул. К. Левицького, 67.

Повний текст рішення складено 05.04.2024 року.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Пилип`юк Г. М.