Рішення № 11815819, 14.10.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.10.2010 Справа № 3/135-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "Пані Крістіна ", м. Херсон

до Приватного підприємства "МАКСИМА-КОМ", м. Херсон

про стягнення 297252 грн. 40 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Костроміна О.М. –представник – дов.№1/10 від 04.01.2010 р.;

від відповідача - не прибув.

          Приватна виробничо-комерційна фірма "Пані Крістіна " звернулась до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "МАКСИМА-КОМ" заборгованості в розмірі 297252 грн. 40 коп.

          Представник позивача підтримав позовні вимоги.

          Відповідач у судове засідання не прибув, письмовий відзив та витребувані судом документи не надав. Направлена на його юридичну адресу ухвала про порушення справи повернулася з відміткою поштового відділення: за місцем обслуговування (а.с.61, 62, 63). Згідно Довідки ЄДРПОУ станом на 09.09.2010 р. місцезнаходження відповідача: м.Херсон, вул.Будівельників, 6-А.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 12.10.2010 року відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва для витребування додаткових доказів у позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватною виробничо-комерційною фірмою «Пані Крістіна»(покупець,позивач) та Приватним підприємством «Максима-Ком»(продавець, відповідач) укладено договір №03/01-01 від 01.01.2009 р. (далі –Договір), за умовами якого відповідач зобов»язується передати, а позивач прийняти та оплатити скло продукцію на умовах цього Договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що за видатковими накладними: №РН-0000001 від 04.01.2010 р. на суму 212252,40 грн., №РН-0000010 від 20.05.2010 р. на суму 36800,00 грн., №РН-0000003 від 02.03.2010 р. на суму 46800,00 грн., №РН-0000002 від 19.02.2010 р. на суму 23400,00 грн.№РН-0000006 від 16.03.2010 р., №РН-0000007 від 01.04.2010 р. на суму 69871,20 грн., №РН-0000009 від 10.05.2010 р. на суму 112500,00 грн. позивач отримав у відповідача скло банки.

Відповідно до п.3.1. Договору оплата товару проводиться на умовах 100% передплати згідно виставлених рахунків. До матеріалів справи позивач на підтвердження того, що ним належно виконувались умови договору, надав банківські виписки: від 24.12.2009 р. на суму 301039,91 грн., від 29.12.2009 р. на суму 300000,00 грн., від 20.01.2010 р. на суму 140000,00 грн., від 27.01.2010 р. на суму 60000,00 грн., від 29.03.2010 р. на суму 200000,00 грн., - всього на суму 1001039,91 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з метою врегулювати спір, але відповідач залишав всі звернення без відповіді та реагування.

Сторони підписали акт звірки розрахунків (а.с.27), в якому відповідач погодився з сумою боргу, яка складає 291400,40 грн.

Як вбачається з розрахунку суми боргу, станом на 24.12.2009 р. позивач мав заборгованість перед відповідачем в сумі 121039,91 грн. Але, враховуючи суму передплати та суму отриманого за видатковими накладними товару, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача складає 291400,00 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В замовленні на поставку товару від 29.06.2010 р. №115/2 позивач в зазначений строк поставку товару не здійснив, чим порушив договірне зобов'язання.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 291400,40 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5.3. Договору у випадку порушення строків виконання обов'язків продавець сплачує покупцю пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожний день прострочення від суму товару, поставку якого прострочено.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”(далі –Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

В даному випадку пунктом 5.3. Договору сторонами було лише обумовлено, що у разі несвоєчасної поставки оплаченого товару продавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Аналіз наведених норм законодавства та змісту Договору щодо стягнення пені дає підстави для висновку, що сторони при укладанні Договору не досягли згоди щодо розміру пені, оскільки ставка НБУ є величиною змінною і необхідно зазначити, за який саме період вона береться.

Таким чином, враховуючи, що ані законом, ані укладеним між сторонами Договором розмір пені не встановлений, позовна вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає, як заявлена безпідставно.

          Згідно ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суми попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

           Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача з претензією №31/10 від 08.07.2010 р., в якій просив повернути грошові кошти (суму передплати) в розмірі 291400,40 грн. Але станом на день розгляду справи відповідач не надав суду ні доказів виконання належним чином договірних зобов'язань щодо поставки товару, ні доказів погашення боргу.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 08.07.2010 р. по 09.08.2010 р. в сумі 582,80 грн. та 3% річних за той же період в сумі 790,40 грн.

          Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат та річних та дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в цій частині.

          З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

          Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

          Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

          Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.          Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625, ч.2ст.693 ЦК України, ст.ст.173, 175, 193, 265, 343 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Максима-Ком»(73000, м.Херсон, вул..Будівельників, 6-А, р/р 2600111189 в ХОД ВАТ «Райффайзен банк Аваль»м.Херсон, МФО 352093, код ЄДРПОУ 35120305) на користь Приватної виробничо-комерційної фірми «Пані Крістіна»(73000, м.Херсон, пр.Текстильників, 5, р/р 26004870934711 в ООФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 328016, код ЄДРПОУ 23135010) 291400,40 грн. боргу, 582,80 грн. інфляційних втрат, 790,40 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 2927,74 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 232,46 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В. В. Людоговська

Повне рішення складено 19.10.2010 р.