Рішення № 118141445, 03.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року справа №320/30206/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо відмови у донарахуванні та виплаті позивачу матеріальної допомоги, розрахованої відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України від 14.10.2014 № 1698-VII, за сьомий календарний рік служби;

- зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу за сьомий календарний рік служби в сумі 54 745,63 грн, що дорівнює 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) позивача на день звільнення;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати належної позивачеві при звільненні матеріальної допомоги за сьомий рік служби, починаючи з 29.04.2023 по день проголошення рішення в цій справі, із розрахунку 5111,49 грн. за кожен день прострочення здійснення відповідачем повного розрахунку з позивачем;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що період його служби у Національному антикорупційному бюро України складає 07 років 01 місяць 25 днів, а отже при звільненні має право на отримання грошової допомоги у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 7 повних календарних років служби. Однак відповідачем здійснено виплату лише за 6 календарних років служби, що не відповідає чинному законодавству. З огляду на невиплату позивачу при звільненні грошової винагороди в повному обсязі, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, позивач стверджує, що внаслідок протиправної відмови відповідача нарахувати та виплатити його грошову допомогу за повних 7 календарних років служби він зазнав душевних страждань, тому просить стягнути з відповідача моральної шкоди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2023р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що спеціальне законодавство не конкретизує та не розкриває змісту терміну «повний календарний рік служби». Між тим, Кодекс законів про працю України, який містить загальні норми регулювання трудових відносин, використовує термін «календарний рік» у цілях визначення середньої кількості працівників, «робочий рік» - для регулювання питань здійснення трудової діяльності працівників. Зважаючи на те, що позивач проходив службу на посадах начальницького складу з 04.03.2016р. по 28.04.2023р., відповідачем правомірно нараховано і виплачено позивачу при звільненні грошову допомогу у розмірі 50% місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за 6 календарних років служби. Також у відзиві відповідач заперечив проти позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди як необґрунтованих та безпідставних.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

За згодою сторін у судовому засіданні суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 04.03.2016р. по 28.04.2023р. ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника відділу Управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро України.

Наказом директора Національного антикорупційного бюро України від 25.04.2023р. №293-онс-ДСК «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено зі служби у Національного антикорупційного бюро України полковника Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 , заступника начальника відділу Управління спеціальних операцій, за підпунктом «б» пункту 64 (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, 28.04.2023р.

Вказаним наказом встановлено, що вислуга років станом на 28.04.2023р. в календарному обчисленні складає 21 рік 09 місяців 21 день, у тому числі в Національному антикорупційному бюро України 07 років 01 місяць 25 днів; виплачено ОСОБА_1 грошову допомогу за 6 (шість) повних календарних років служби, у розмірі 50 відсотків місячного розміру грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, за період його служби у Національному антикорупційному бюро України з 04.03.2016р. по 28.04.2023р.

Як вбачається з грошового атестату №12/2023 від 28.04.2023 при звільненні зі служби ОСОБА_1 виплачено грошову допомогу за 6 (шість) повних календарних років служби у розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків місячного розміру грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 328 473,78 грн.

Позивач звернувся із заявою від 25.05.2023р. до директора Національного антикорупційного бюро України, в якій просив здійснити доплату відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про національне антикорупційне бюро України» за один (сьомий) календарний рік служби в НАБУ та нарахувати і виплатити грошову допомогу, передбачену ч.1 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Листом Національного антикорупційного бюро України від 23.06.2023 №10-188/19364 повідомлено про те, що він проходив службу на посадах начальницького складу з 04.03.2016 по 28.04.2023, тому йому нараховано та виплачено грошову допомогу за 6 (шість) повних календарних років служби, що відповідає проміжку часу з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року, у розмірі 50 відсотків місячного розміру грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вважаючи порушеними свої права, свободи та інтереси в частині невиплати відповідачем відповідної суми грошової допомоги, позивач вважає за необхідне стягнути зазначені грошові суми у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.2014 № 1698-VII «Про Національне антикорупційне бюро» (далі - Закон № 1698-VII) Національне антикорупційне бюро України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних та інших кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Правову основу діяльності Національного бюро становлять Конституція України, міжнародні договори України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти (ч.1 ст.2 Закону № 1698-VII).

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1698-VII до працівників Національного бюро належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб начальницького складу, державних службовців та інших працівників, які працюють за трудовими договорами в Національному бюро.

Статтею 22 Закону № 1698-VII визначено, що держава забезпечує соціальний захист працівників Національного бюро відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що особам начальницького складу Національного бюро при звільненні із служби за віком, після закінчення строку договору (контракту), за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного розміру оплати праці (грошового забезпечення) за кожний повний календарний рік служби.

Водночас, частиною 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Виходячи з аналізу положень статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII остання оперує двома поняттями «повний календарний рік служби» та «вислуга років», які мають відмінний правовий механізм їх реалізації та має істотне значення у контексті визначення права на отримання грошової допомоги.

У контексті спірних правовідносин вислуга років має значення при вирішенні питання наявності права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, а кількість повних календарних років служби для обчислення розміру такої грошової допомоги.

При цьому, згідно з абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону № 1698-VII Закон України «Про Кабінет Міністрів України», Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» та інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України «Про державну службу» застосовуються до Національного бюро, його службовців, осіб начальницького складу та інших працівників в частині, що не суперечить цьому Закону. У разі колізій між нормами цього Закону та інших законів і нормативно-правових актів, застосовуються норми цього Закону.

Отже, в даному випадку, відповідач повинен застосовувати норми Закону № 1698-VII, оскільки вони є спеціальними та виплата грошової допомоги, зокрема, особам начальницького складу Національного бюро регулюється саме цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою начальницького складу Національного бюро та його звільнено зі служби за станом здоров`я, що сторонами не заперечується, а отже при звільненні має право на отримання грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного розміру грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 квітня 2013 року у справі №21-94а13, календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

Отже, незважаючи на те, що на момент звільнення позивача згідно наказу відповідача від 25.04.2023 №293-онс-ДСК вислуга років ОСОБА_1 становила 21 рік 09 місяців 21 день, у тому числі в НАБУ 07 років 01 місяць 25 днів (в період з 04.03.2016 по 28.04.2023), з грошового атестату вбачається, що позивач проходив службу в НАБУ тривалістю 6 повних календарних років служби.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачу правомірно обчислено та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України від 14.10.2014 № 1698-VII за 6 повних календарних років служби.

Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати, належної позивачеві при звільненні, матеріальної допомоги за сьомий рік служби, суд зазначає, що вказана позовна вимога є похідною від першої вимоги.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо відмови у донарахуванні та виплаті позивачу матеріальної допомоги, розрахованої відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України від 14.10.2014 № 1698-VII, за сьомий календарний рік служби та зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн, з огляду на необґрунтованість та відсутні підстав для задоволення позовних вимог позивача та невстановлення наявності психологічних страждань позивача та їх причинний зв`язок з діями відповідача.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національного антикорупційного бюро України (вул. Василя Сурикова, буд.3, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 39751280) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.