Рішення № 118141003, 03.04.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. справа № 300/5765/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову допомогу під час щорічної основної відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 28.06.2023 по 06.07.2023 у розмірі 5 214,79 грн, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову допомогу відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу" в розмірі середньомісячної заробітної плати у зв`язку із наданням частини щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 у справі №300/5212/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу від 12.12.2022 за № 269-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задовольнити частково. Відтак, оскільки відповідачем фактичне виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 по справі № 300/5212/22, яка допущена до негайного виконання, в частині мого поновлення на посаді, проведено тільки 07.07.2023, на думку позивача вона має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до діючого законодавства з 28.06.2023 по 06.07.2023 у розмірі 5 214,79 грн. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідачем безпідставно всупереч вимогам Закону України "Про державну службу" при наданні частини щорічної відпустки не нараховано та не виплачено грошової допомоги в розмірі посадового окладу - 7500 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 06.09.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 12.10.2023. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 28.06.2023 по 06.07.2023, оскільки, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі 300/5212/22, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці було фактично виконано 07.07.2023. Так, видано наказ №13-к та поновлено ОСОБА_2 на роботі з 13.12.2022, оскільки вищевказана постанова суду надійшла на адресу Управління Держпраці тільки 07.07.2023. Щодо вимог про нарахування та виплату грошової допомоги під час щорічної основної відпустки представник відповідача, зазначає, що на виконання Постанови КМУ №14 від 12.01.2022 Державною службою України з питань праці 17.01.2022 , наказом №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", Управління Держпраці перебуває у стані припинення. Відтак, станом на дату звернення позивача із заявою про надання частини щорічної відпустки та про виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме липень 2023 року, на рахунках Управління Держпраці в Івано-Франківській області не було відповідних коштів для виплати матеріальної допомоги, відповідно до виписки з рахунка від 27.07.2023 року вихідний залишок по КЕКВ становив 943,98 грн. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

18.10.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що під час оголошення прийнятого Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення щодо поновлення позивача на посаді були присутні: голова комісії з ліквідації Управління - Максим Тиченко та працівник юридичного відділу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, які 27.06.2023 за особисто були поінформовані щодо рішення суду. Однак, наказ про поновлення мене на займаній посаді було видано тільки 07.07.2023, також станом на 18.10.2023 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць не виплачено. Крім того, позивач звертає увагу, що іншим працівникам, які були поновлені на роботі та написали заяви на відпустки, але одночасно і заяви на звільнення з роботи, було надано та виплачено у липні 2023 року грошову допомогу при наданні відпустки. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 витребувано у Управління Держпраці в Івано-Франківській області: письмові пояснення із зазначенням підстав, що слугували передумовою для нарахування та виплати працівникам Управління у 2023 році грошової допомоги під час щорічної основної відпустки, а також копії відповідних документів, що підтверджують такі нарахування і виплати та довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за червень 2023 року.

Згідно заяви від 06.11.2023 на адресу суду надійшли витребовувані додаткові докази.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південно-Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, про визнання протиправним та скасування наказу від 12.12.2022 за №269-к, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 67 000,00 грн, відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 у справі № 300/5212/22 скасовано та прийняти нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 за № 269-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022. Стягнуто з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 27.06.2023 в сумі 105040 грн 77 коп (сто п`ять тисяч сорок гривень сімдесят сім копійок) без урахування обов`язкових податків та зборів. Допущено до негайного виконання постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Згідно, наказу Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 07.07.2023 № 13-к про поновлення на роботі, на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду № 300/5212/22 від 27.06.2023, скасовано наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 № 269-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022. Виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 105040, 77 грн без урахування податків та зборів (а.с.12).

13.07.2023 позивач звернувся із заявою до голови комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2023 по 07.07.2023 (а.с.13).

Відповідач листом від 20.07.2023 №ІФ/1/3944-22 повідомило позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2023 по 07.07.2023 (а.с.14).

ОСОБА_1 звернувся із заявою від 13.07.2023 до голови комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області із проханням надати частину щорічної основної відпустки тривалістю 3 к.д. з 19 по 21 липня 2023 року та виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.18).

Згідно листа від 20.07.2023 №ІФ/1/3943-22 відповідачем, повідомило позивача, що відповідно до наказу від 17.07.2023 № 12-відп надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 3 календарних дні з 19 липня 2023 року по 21 липня 2023 року включно. З приводу виплати грошової допомоги зазначено, що Управління Держпраці не має можливості її виплатити, оскільки відсутні будь які кошти на рахунках через відсутність фінансування. У випадку надходження коштів на рахунок Управління заява буде розглянута в межах вимог чинного законодавства (а.с.20).

Вважаючи протиправними відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 28.06.2023 по 06.07.2023 та грошової допомоги відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу" в розмірі середньомісячної заробітної плати у зв`язку із наданням частини щорічної основної відпустки за 2023 рік, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно статті 1 Кодексу законів про працю України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зміст вищевказаних норм, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022, відповідач зобов`язаний виконати незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання.

При цьому, неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 (справа Жовнір проти України). Суд зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Крім того, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відтак, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, оскільки постанова надійшла на адресу Управління Держпраці тільки 07.07.2023, слід зауважити наступне.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відтак, наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.

При цьому, суд також звертає увагу на те, що постанова у справі 300/5212/22 була оголошена в судовому засіданні, яке проводилось за участю представників Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Так, в постанові від 27.06.2023 судом апеляційної інстанції зазначено «Представник відповідача Тиченко М.О. та представник третьої особи Воліцька О.С. у судовому засіданні просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.» . Також, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 по справі № 300/5212/22 клопотанняУправління Держпраці в Івано-Франківській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду задоволено. Ухвалено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 рокуу справі № 300/5212/22, призначений на 27 червня 2023 року о 10:00 год, провести у судовому засіданні в режимі відеоконференції (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111724644).

Відтак, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16 та від 05.03.2020 №280/360/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відтак, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Судом встановлено, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду № 300/5212/22 від 27.06.2023, наказом від 07.07.2023 № 13-к про поновлення на роботі, скасовано наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 № 269-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022. Виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 105040, 77 грн без урахування податків та зборів (а.с.12).

Отже, з 07.07.2023 позивача фактично поновлено на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Таким чином, права, поновленого судом на роботі ОСОБА_1 , необхідно відновити у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Що стосується розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з дня наступного за днем ухвалення судом рішення про поновлення на роботі 28.06.2023 до дня фактичного виконання цього рішення 06.07.2023, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про її поновлення на роботі, є період з 28.06.2023 по 06.07.2023 (оскільки наказ про поновлення на роботі прийнято 07.07.2023, і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).

Відтак, загальна кількість робочих днів у вказаному періоді з 28.06.2023 по 06.07.2023 становить 7 (сім) робочих днів.

Суд зазначає, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , обчисленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2019 №100, становив 744,97 грн., що встановлено Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 у справі № 300/5212/22, яка набрала законної 27.06.2023. Вказане рішення є обов`язковим до виконання, а факти встановлені судом у вказаному рішення мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.

Відтак, оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 , до дня її фактичного поновлення минуло 7 робочих днів, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь позивача становить 5214,79 грн (з розрахунку: 744,97 грн х 7 робочих дні).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді, за період з 28.06.2023 по 06.07.2023 у розмірі 5 214,79 з утриманням податків та обов`язкових платежів відповідно до чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити грошову допомогу відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу" в розмірі середньомісячної заробітної плати у зв`язку із наданням частини щорічної основної відпустки за 2023 рік, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаєЗакон України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ "Про державну службу".

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до вимогстатті 57 Закону України "Про державну службу", державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

З наведених положеньстатті 57 Закону України "Про державну службу"вбачається, що підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний рік.

При цьому, така грошова допомога є гарантованою виплатою державному службовцю, що виплачується в порядку та у розмірі, встановленомуЗаконом України "Про державну службу". Таке право декларовано державою, та держава через створювані нею органи несе обов`язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

До того ж,Закон України "Про державну службу"не висуває будь-яких додаткових умов отримання грошової допомоги, як-то звернення з відповідною заявою, або оформлення такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати грошової допомоги у випадку задоволення заяви державного службовця про надання щорічної основної оплачуваної відпустки.

Отже, наявність у державного службовця права на щорічну основну відпустку за відпрацьований рік, незалежно від порядку та строків його реалізації, передбачає обов`язкове надання йому грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, незалежно від часу звернення із заявою про це.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася із заявою від 13.07.2023 до голови комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області із проханням надати частину щорічної основної відпустки тривалістю 3 календарні дні з 19 по 21 липня 2023 року та виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.18).

Згідно листа від 20.07.2023 №ІФ/1/3943-22 відповідачем, повідомлено позивача, що відповідно до наказу від 17.07.2023 № 12-відп надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 3 календарних дні з 19 липня 2023 року по 21 липня 2023 року включно. З приводу виплати грошової допомоги зазначено, що Управління Держпраці не має можливості її виплатити, оскільки відсутні будь які кошти на рахунках через відсутність фінансування. У випадку надходження коштів на рахунок ОСОБА_3 заява буде розглянута в межах вимог чинного законодавства (а.с.20).

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не заперечує право позивача на отриману відпусту, а єдиною підставою для відмови у нарахуванні та виплаті спірної грошової допомоги визначають відсутність фінансування з посиланням на те, що станом липень 2023 року на рахунках Управління Держпраці в Івано-Франківській області не було відповідних коштів для виплати допомоги, відповідно до виписки з рахунка від 27.07.2023 вихідний залишок по КЕКВ становив 943,98 гр.

Однак, у даному випадку, положення статті 57 Закону України "Про державну службу" не ставить в залежність від наявності фінансування право на отримання вказаної грошової допомоги.

Водночас, суд звертає увагу на виплату відповідачем грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати працівникам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 що підтверджується наказами від 06.07.2023 № 1-мд, від 07.07.2023 № 3 мд, від 17.07.2023 № 5-мд , від 06.07.2023 № 2-мд, від 10.07.2023 № 4-мд відповідно, що спростовує доводи відповідача про відсутність коштів до виплати такої допомоги позивачу.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Для застосування певних приписів рішень Європейського суду законом не вимагається відтворення всіх обставин справи та їх збіг з адміністративною справою, в якій ці приписи застосовуються, тим більше , що певні параграфи рішень Європейського суду містять загальні вимоги до держави Україна, дотримання яких вимагається у всіх правовідносинах.

Параграфом 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" визначено, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відтак, вищенаведені імперативні норми не визначають та не допускають будь-якої можливості роботодавцю не нараховувати та не виплачувати спірну грошовому допомогу з підстав відсутності фінансування.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридична особа Управління Держпраці в Івано-Франківській області не є припиненою, а лише знаходиться в стані припинення.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував у трудових правовідносинах із Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав для виплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної відпустки.

В зв`язку із вищенаведеним, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу" в розмірі середньомісячної заробітної плати у зв`язку із наданням частини щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч.5ст.139 КАС Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням зазначеного, суд вважає безпідставними доводи відповдвача про те, що судовий збір на користь позивача підлягає стягненню за рахунок коштів державного бюджету, оскільки абз. 2 ч.5ст.139 КАС Українипідлягає застосуванню у випадку, коли обидві сторони звільнені від сплати судового збору. В даному випадку позивач - ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатила судовий збір, а тому відповідно до ч.1ст. 139 КАС Українимає право на його відшкодування за рахунок відповідача.

Крім того, положеннями п.20 ч.1ст. 5 Закону України "Про судовий збір"встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, його територіальні органи звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Однак, зазначені положення законодавства не звільняють відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу, на користь якого ухвалено рішення, понесені ним судові витрати зі сплати судового збору та правової допомоги.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн, згідно квитанції №324360434038 від 31.08.2023 (а.с.29).

В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченомустаттею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3статті 134 КАС Українирозмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4статті 134 КАС Українивстановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5ст. 134 КАС України).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн подано:

- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №819 виданого 18.11.2011 (а.с.69);

- копію договору про надання правничої допомоги від 13.12.2022, за яким клієнтом визначений ОСОБА_1 , адвокатом Булавинець Микола Миколайович (а.с.70);

- копію квитанції №67590613 від 06.11.2022 на суму 3000 грн (а.с.71);

-акт про надання правничої допомоги від 06.11.2023 (а.с.72);

- копію ордеру №1034180 (а.с.73);

Відтак, позивачем надані належні докази про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).

Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Лавентс проти Латвії (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В зв`язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн, є співмірною із складністю цієї справи, фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 у справі № 300/5212/22 про поновлення на роботі за період з 28.06.2023 по 06.07.2023 у розмірі 5 214,79 (п`ять тисяч двісті чотирнадцять) гривень 79 копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу" в розмірі середньомісячної заробітної плати у зв`язку із наданням частини щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625, вул. Василіянок, 62 А, м. Івано-Франківськ, 76019).

Суддя Микитин Н.М.