Ухвала суду № 118131410, 03.04.2024, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5537/23

(1-кс/199/260/24)

УХВАЛА

Іменем України

03 квітня 2024 року місто Дніпро

Слідчий суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретареві ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро клопотання дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 про арешт майна в межах кримінального провадження №12023046630000352 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.05.2023 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

18 січня 2024 року до суду надійшло клопотання дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 про арешт майна в межах кримінального провадження №12023046630000352 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.05.2023 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Клопотання обґрунтовано тим, що 08.05.2023 р. до ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло анонімне повідомлення від особи (номер телефону НОМЕР_1 ), яка просила прийняти заходи до невстановлених осіб, які 08.05.2023 р. за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно заволоділи територією автопаркувального майданчика, шляхом встановлення металевих перешкод для проїзду автомобілів (ЖЄО № 8882 від 08.05.2023 р.).

Також, 06.03.2024 до ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшов рапорт від дізнавача СД ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області про те, що в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12023046630000352 від 09.05.2023 з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 197-1 КК України в діях невстановленої особи встановлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, які виразились у пред`явленні завідомо підробленого документа. (ЖЄО 5942 від 06.03.2024)

06.03.2024 СД ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудового розслідування за вказаним фактом внесені відомості за №12024046640000115 з попередньою правовою кваліфікацією ч.4 ст.358 КК України.

12.03.2024 винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 12023046630000352 та № 12024046630000115 в кримінальне провадження № 12023046630000352 з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Предметом, кримінального праовпорушення є майовий комплекс, який складається з торговельного павільйону, площею 466 кв.м., Б-1 мийки, площею 153,4 кв.м., №1 ворота, №2 огорожа, І замощення, площею 1400 кв.м., ІІ замощення, площею 992 кв.м., ІІІ замощення, площею 378 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1175873012101, номер запису про право власності 42335873), з урахуванням вимог ст. 98 КПК України є речовим доказом, оскільки останній містить відомості про вчинення кримінального правопорушення і може бути використаний як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Правовою підставою для арешту зазначеного майна є п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України збереження речович доказів.

Таким чином, є достатньо підстав вважати, що майновий комплекс, який складається з торговельного павільйона літ. А-1, площею 500 кв.м.; мийки літ. Б-1, площею 165 кв.м.; ворота металеві площею 12 п.м.; №2 огорожа з бетонних плит площею 159 п.м.; І замощення площею 1425 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 є предметом, набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення, тому згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України підпадає під майно, яке підлягає арешту.

Враховуючи вищевикладене, у даному кримінальному провадженні виникла нагальна потреба в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а саме майнового комплексу, який складається з торговельного павільйону, площею 466 кв.м., Б-1 мийки, площею 153,4 кв.м., №1 ворота, №2 огорожа, І замощення, площею 1400 кв.м., ІІ замощення, площею 992 кв.м., ІІІ замощення, площею 378 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1175873012101) з метою запобігання ризикам знищення, втрати, пошкодження даного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, встановлення об`єктивної істини по даному кримінальному правопорушенню та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). А також уникнення відчуження вказаного майнового комплексу останнім власником на користь третіх осіб з метою уникнення відповідальності та можливого спотворення об`єкту нерухомого майна.

У судове засідання дізнавач сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Прокурор Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, надав заяву про відкладення розгляду клопотання у зв`язку з участю в запланованих слідчих діях, однак суд відмовляє в задоволенні даної заяви, оскільки постановою про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12023046630000352 від 09.05.2023 визначено групу прокурорів у складі прокурорів Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та старшого групи прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_7 , а неможливість з`явитися інших прокурорів зі складу визначеної постановою групи прокурорів суду не підтверджена.

Вивчивши подане клопотання та докази, якими обґрунтовується необхідність накладення арешту на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на майновий комплекс, слідчий суддя вважає необхідним у задоволенні поданого клопотання відмовити з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 08.05.2023 до ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло анонімне повідомлення від особи (номер телефону НОМЕР_1 ), яка просила прийняти заходи до невстановлених осіб, які 08.05.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно заволоділи територією автопаркувального майданчика, шляхом встановлення металевих перешкод для проїзду автомобілів (ЖЄО № 8882 від 08.05.2023).

09.05.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023046630000352 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Також, 06.03.2024 до ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшов рапорт від дізнавача СД ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області про те, що в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12023046630000352 від 09.05.2023 з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 197-1 КК України в діях невстановленої особи встановлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, які виразились у пред`явленні завідомо підробленого документа. (ЖЄО 5942 від 06.03.2024)

06.03.2024 СД ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудового розслідування за вказаним фактом внесені відомості за №12024046640000115 з попередньою правовою кваліфікацією ч.4 ст.358 КК України.

Як встановлено судом на підставі Єдиного реєстру судових рішень, ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_8 від 06.02.2024 р. відмовлено в задоволенні клопотання дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню №12023046630000352 від 09.05.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України; у клопотанні про арешт майна дізнавач просив про накладення арешту на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (справа №199/5537/23 (1-кс/199/107/24)).

На підставі Єдиного реєстру судових рішень судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_9 від 12.03.2024 р. відмовлено в задоволенні клопотання дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню №12024046630000115 від 06.03.2024 р. за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України; у клопотанні про арешт майна дізнавач просив про накладення арешту на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (справа №199/1811/24 (1-кс/199/190/24)).

12.03.2024 р. винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 12023046630000352 та № 12024046630000115 в кримінальне провадження № 12023046630000352 з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Згідно ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Тобто, арешт майна у кримінальному провадженні пов`язаний з обмеженням права власності/права користування майном певної особи.

Положення ст. 170 КПК кореспондує одній з засад кримінального провадження недоторканності права власності. Згідно з ч. 1 ст. 16 КПК, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З огляду на вищенаведене встановлений КПК України порядок передбачає накладення арешту виключно з метою, яка зазначена у ч. 2 ст. 170 КПК України, та судова процедура повинна гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно ч.ч.3,4 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 358 КК України передбачена відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

Частиною 1 ст. 197-1 КК України передбачена відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. Приміткою до ст. 197-1 КК України визначено, що відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян

Згідно класифікації кримінальних правопорушень, встановлених ст. 12 КК України, ч. 1 ст. 197-1 цього Кодексу, відноситься до кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

У матеріалах, доданих до клопотання, відсутні відомості щодо особи (фізичної, юридичної чи держави), яка в установленому Кримінальним процесуальним кодексом порядку визнана потерпілою в даному кримінальному провадженні, та якій завдано шкоду.

У матеріалах, доданих до клопотання, відсутні також жодні відомості щодо розміру такої шкоди, хоча для визнання діяння кримінально караним має бути достатньо відомостей про таке самовільне зайняття земельної ділянки, яке спричинило значної шкоди її власнику (законному володільцю).

У матеріалах клопотання відсутні належні і допустимі докази, які б поза розумним сумнівом доводили необхідність арешту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме - майновий комплекс, під час досудового розслідування кримінального проступку, вартість якого значно перевищує розмір штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 197-1 КК України, а також виправдали такий ступінь втручання у права власників цього майна.

При цьому, згідно вимог ч. 8 ст. 170 КПК України, при вирішенні питання щодо накладення арешту, слідчий суддя має враховувати також те, що вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні з кваліфікацію за ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України, дізнавачем зазначається, що правовою підставою для арешту зазначеного майна є п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України збереження речових доказів, а метою накладення арешту на майно за даним клопотанням є:

- запобігання ризикам знищення, втрати, пошкодження даного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню іншим чином;

- встановлення об`єктивної істини по даному кримінальному правопорушенню;

- забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

А також уникнення відчуження вказаного майнового комплексу останнім власником на користь третіх осіб з метою уникнення відповідальності та можливого спотворення об`єкту нерухомого майна.

Втім, забезпечення збереження речових доказів відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України є метою арешту майна, а не правовою підставою, як зазначено дізнавачем у клопотанні; окрім того, не є метою арешту майна наведене дізнавачем, як то запобігання ризикам знищення, втрати, пошкодження даного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, встановлення об`єктивної істини по даному кримінальному правопорушенню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) та уникнення відчуження вказаного майнового комплексу останнім власником на користь третіх осіб з метою уникнення відповідальності та можливого спотворення об`єкту нерухомого майна.

Слід звернути увагу, що відповідно до вимог абз. 2 ч. 10 ст.170КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

У клопотанні дізнавачем не надано належного обґрунтування, яке завдання кримінального провадження у розслідуванні самовільного зайняття земельної ділянки має виконати арешт вище вказаного нерухомого майна.

За змістом ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Під час розгляду клопотання поза розумним сумнівом не доведено наявність підстав вважати, що вчинено кримінальне правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт нерухомого майна, а також те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні дізнавача.

Обґрунтований сумнів викликає також можливість використання цього майна, як доказу в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України, а також розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє в задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.

Керуючись ст.ст. 107, 110, 131, 132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 про арешт майна в межах кримінального провадження №12023046630000352 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.05.2023 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України, - відмовити.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1

03.04.2024