Рішення № 118112140, 02.04.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 р. № 520/2009/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лук`яненко М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2020 по 21.12.2023 включно;

2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2020 по 21.12.2023 включно у сумі 638 421 гривня 58 копійок відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у встановлені законом строки не виконав обов`язку щодо проведення відповідного розрахунку з працівником, що звільняється з роботи, чим допустив порушення ст. 116 Кодексу законів про працю України, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України. Відтак, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 26.01.2024 відкрито спрощене провадження по справі відповідно до статті 262 КАС України без виклику сторін у судове засідання, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження надіслано представникам сторін до їх Електронних кабінетів в системі "Електронний суд" та ними отримано, що підтверджено довідками про доставку електронного листа.

Представником відповідача Військової частини НОМЕР_1 - надіслано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Відповідно до довідки Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 за №03-14/13622/24, 22 березня 2024 року в результаті нанесення ракетних ударів по критичній інфраструктурі м. Харкова та області, відключено електропостачання у приміщенні суду та повністю припинився доступ до мережі Інтернет.

Оскільки на території Харківщини з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд ухвалює рішення по справі за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 28.07.2020 №214, старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 липня 2020 року № 164-РС у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 28.07.2020 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 29.07.2020 (а.с. 15 зворотній бік).

Разом з тим, при звільненні з військової служби, Позивач у день звільнення не був розрахований у повному обсязі.

Зокрема, відповідачем індексація грошового забезпечення за період з 29.07.2017 по 28.07.2020 позивачу не нараховувалася.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі № 200/4798/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному розмірі позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби з 29 липня 2017 року по 28 липня 2020 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29 липня 2017 року по 28 липня 2020 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 29.07.2017 року по 28.02.2018 року січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 28.07.2020 року - березень 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Указане рішення суду набрало законної сили 11.08.2021.

Як зазначено позивачем у позові, 15.11.2021 та 17.01.2022 відповідачем, на виконання вищевказаного рішення суду, виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2017 по 28.02.2018 у загальній сумі 28060,26 грн.

Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі № 200/4260/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 28.07.2020 включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.07.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року із урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 200/4260/22 - залишена без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 200/4260/22 - залишено без змін.

Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

22.12.2023 відповідачем здійснено перерахунок належного ОСОБА_1 до виплати грошового забезпечення у розмірі 116 577,69 грн на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується відповідною випискою по рахунку (а.с. 14).

На переконання позивача, Відповідачем з 29.07.2020 по 21.12.2023 не виплачено належні йому до виплати суми грошового забезпечення, а тому він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2022 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Спираючись на наведені міркування суд зауважує, що після фактичного розрахунку за зобов`язаннями з виплати індексації грошового забезпечення, яке виплачувалося на виконання судового рішення від 11.01.2023 у справі № 200/4260/22, позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення, яка визначена у судовому рішенні.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

Як убачається з матеріалів справи, на картковий рахунок позивача 22.12.2023 було зараховано 116 577,69 грн, вказані обставини не заперечуються відповідачем. Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.01.2024, тобто в межах процесуальної можливості, яка визначена з урахуванням вище наведених норм.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Рішенням Верховного Суду України №21-8а15 від 17.02.2015 встановлено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Спеціальне законодавство не врегульовує питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, що проходять військову службу в тому числі у Збройних Силах України, зокрема не встановлює відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі 340/401/20, від 05.08.2020 по справі 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі 826/15235/16.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З 19.07.2022 положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України викладені в новій редакції: « У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Приймаючи до уваги, що Відповідач не здійснив остаточний розрахунок із Позивачем у визначені законодавством строки, суд приходить до висновку про наявність підстав для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а отже Позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати за період з 29.07.2020 по 21.12.2023, але не більш як за шість місяців.

При цьому, дата фактичної виплати не включається у строк затримки розрахунку.

Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні.

Так, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпеченням, за період з 01.03.2018 по 28.07.2020 у належному розмірі 22.12.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 116 577,69 грн, протиправність чого встановлена судовим рішенням у справі №200/4260/22, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі 120/3857/19-а.

Щодо суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, судом встановлено, що на дату остаточного розрахунку з позивачем, а саме: 22.12.2023 розмір облікової ставки НБУ становив 15% річних.

Враховуючи суму недоотриманих коштів 116 577,69 грн, 15% від цієї суми становить 17486,65 грн, тобто 47,91 грн за один день затримки розрахунку (17486,65 грн / 365). Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має визначатися в межах шести місяців (180 днів), позивачу мало бути нараховано та виплачено 8623,80 грн (47,91 грн * 180).

З огляду на викладене, а також очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 8 623,80 грн.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, виплата на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 8 623,80 грн буде достатньою компенсацією майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільненні, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2020 по 21.12.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2020 по 21.12.2023 у межах шести місяців у розмірі 8623 (вісім тисяч шістсот двадцять три) грн 80 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяМ.О. Лук`яненко