Рішення № 11810520, 27.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2010 р.Справа № 15/117-10-3083 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Діасамідзе А.Д.

За участю представників:

від позивача – Приймак І.В.;

від відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Південної митниці до Товариства з обмеженою відповідальністю „БФ „Благодать” про стягнення 237184,02 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Південна митниця звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „БФ „Благодать” 237184,02 грн., посилаючись на наступне.

10.12.2008 р. між Південною митницею та ТОВ БФ „Благодать” був укладений договір № 205, згідно якого митниця передає, а ТОВ БФ „Благодать” приймає на відповідальне зберігання майно, затримане за порушення митних правил, конфісковане за рішенням суду та інше майно, що переходить у власність держави в асортименті та кількості згідно відповідних супровідних документів.

Так, за вказаним договором митницею було передано на зберігання ТОВ БФ „Благодать” товарів та транспортних засобів на загальну суму 2537462,51 грн. Товари зберігались в складському приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 1-д, автомобіль за адресою: м. Одеса, вул. Паустовського, 32.

Згідно умов договору № 205 від 10.12.2008 р. зберігач зобов'язаний:

- зберігати предмети, прийнятті від поклажодавця в окремому приміщенні від інших предметів, які не належать поклажодавцю (п. 3.2.4.);

- у разі зміни умов зберігання предметів, а також виявлення нестачі, пошкоджень або псувань предметів скласти відповідний акт та негайно повідомити про це поклажодавцю (п. 3.2.4.);

- у разі проведення поклажодавцем інвентаризації предметів, що знаходяться на зберіганні, забезпечити доступ до них комісії з її проведення (п. 3.2.6.).

Також відповідно до розділу 5 „Відповідальність сторін” договору № 205 від 10.12.2008 р. на ТОВ БФ „Благодать” покладено відповідальність за забезпечення схоронності предметів з дати передання предметів на зберігання і до моменту їх повернення поклажодавцю у встановленому законом порядку (п. 5.1.). Так, у випадку виявлення за результатами проведеної інвентаризації нестачі, знищення або пошкодження предметів або їх частини зберігач за свій рахунок має відшкодувати поклажодавцю нанесені збитки згідно з Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, знищення пошкодження (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116 із змінами та доповненнями (п. 5.2.). Крім того, за невиконання або неналежне виконання умов договору, на зберігача покладаються штрафні санкції у розмірі подвійної вартості товару, щодо якого було порушено умови договору (п. 5.3 договору).

Між тим 17.05.2010 р. відповідно до п. 2.1.2. договору № 205 інвентаризаційною комісією Південної митниці, призначеною наказом начальника митниці від 05.02.2010 р. № 60 „Про створення комісії" (зі змінами і доповненнями) була проведена інвентаризація майна, переданого на відповідальне зберігання ТОВ „БФ „Благодать”, в ході якої була виявлена нестача товарів на суму 118592,11 грн., розмір збитків від якої згідно з Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, знищення, пошкодження (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 1116, склав 237184,02 грн.

При цьому позивач вказує, що керівництво ТОВ „БФ „Благодать” до проведення вищезазначеної інвентаризації порушувало умови укладеного договору, а саме не було забезпечено виконання умов договору щодо прийому-передачі товарів, транспортних засобів, розміщених митницею; директор товариства не повідомив про зміну місцезнаходження свого офісу, до Південної митниці за викликами не з'являвся.

Відтак, позивач вказує, що ТОВ „БФ „Благодать” в порушення умов договору та ст.ст. 936, 942, 943, 950 Цивільного кодексу України своєю бездіяльністю завдало суттєві збитки інтересам держави.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20 липня 2010 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 15/117-10-3083 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги. Так, згідно останніх уточнень позовних вимог від 27.09.2010 р. позивач просив суд стягнути з ТОВ „БФ „Благодать” на користь держави в особі Південної митниці 237184,02 грн. та перерахувати вказані кошти на відповідний рахунок позивача.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не з’явився. Таким чином, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянув та дослідив всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

10 грудня 2008 р. між Південною митницею (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „БФ „Благодать” (зберігач) був укладений договір зберігання № 205, згідно умов якого позивач передає, а відповідач приймає на зберігання предмети, вилучені по протоколах про порушення митних правил, конфісковані за рішенням суду, прийняті на зберігання та інші предмети, що підлягають передачі у власність держави на склад, який відповідає умовам зберігання зазначеного товару в асортименті, кількості та вартості згідно актів прийому-передачі, які є невід’ємною частиною цього договору.

П. 1.2 договору передбачено, що право власності на предмети до зберігача не переходить, вони не можуть бути задіяні в господарському обороті зберігача або бути передані ним третім особам.

Права сторін визначені в розділі 2 договору.

Так, згідно п. 2.1 позивач як поклажодавець має право:

-          у будь-який час вимагати повністю або частково предмети, які знаходяться на зберіганні на складі у зберігача –відповідача (п. 2.1.1);

-          у випадку виробничої необхідності проводити інвентаризації предметів, які знаходяться на зберіганні (п. 2.1.2);

-          у разі виявлення пошкодження, псування або втрати предметів з вини зберігача вимагати від нього відшкодування відповідних збитків (п. 2.1.3);

-          у разі необхідності накладати на склад зберігача, де зберігаються предмети, передані покладожавцем митне забезпечення (п. 2.1.4).

В свою чергу зберігач зобов'язаний:

- зберігати предмети, прийнятті від поклажодавця в окремому приміщенні від інших предметів, які не належать поклажодавцю (п. 3.2.4.);

- у разі зміни умов зберігання предметів, а також виявлення нестачі, пошкоджень або псувань предметів скласти відповідний акт та негайно повідомити про це поклажодавцю (п. 3.2.4.);

- у разі проведення поклажодавцем інвентаризації предметів, що знаходяться на зберіганні, забезпечити доступ до них комісії з її проведення (п. 3.2.6.).

Також згідно умов договору зберігання предметів, прийнятих відповідачем від позивача, здійснюється безкоштовно (п. 4.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту прийому-передачі на зберігання від 23.01.2009 року (а.с. 22) позивачем було передано, а відповідачем прийнято на зберігання на склад за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 1Д, майно по справі про порушення митних правил № 0036/50000/09, всього на суму 205745 грн.

Крім того, згідно актів передачі товарів на відповідальне зберігання від 15.02.2010 р. (а.с. 23-27) позивачем було передано відповідачу на відповідальне зберігання товари по справі про порушення митних правил № 0841/50000/09 на склад за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 1Д на суму 2010754,23 грн. та на суму 236745,50 грн., що разом становить 2247499,73 грн.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 11 Митного кодексу України митні органи, реалізуючи митну політику України, виконують, зокрема, такі основні завдання: боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил.

Згідно ст. 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Митного кодексу України митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Товари, які підлягають обов'язковій передачі для зберігання митному органу (крім валютних цінностей), зберігаються на складах митних органів.

Під складами митних органів розуміються приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, які належать митним органам або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів (ст. 167 Митного кодексу).

Згідно положень ст. 171 Митного кодексу України товари, що зберігаються підприємствами на складах митних органів під митним контролем, можуть бути видані їм лише після їх митного оформлення.

Відповідно до ст. 377 Митного кодексу України товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, товари із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортні засоби, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, а також документи, необхідні для розгляду справи про порушення митних правил, вилучаються.

Одночасно такі товари та транспортні засоби підлягають передачі на склад митного органу згідно вимог п. 8 ст. 168 Митного кодексу України, а у разі, якщо митний орган не спроможний забезпечити їх зберігання через відсутність спеціальних умов, вони можуть бути передані на зберігання підприємствам, з якими укладені цивільні угоди.

При цьому зберігання підприємствами на складах митних органів товарів під митним контролем здійснюється на підставі цивільно-правових угод, які укладаються митними органами з підприємствами.

Так, відповідачу на відповідальне зберігання позивачем було передано товар, який було вилучено за порушення митних правил, із чого випливає, що дані товари знаходилися під митним контролем.

Наказом Південної митниці № 60 від 05.02.2010 р. із змінами, внесеними наказами позивача від 23.02.2010 р. № 108, від 13.05.2010 р. № 317, від 17.05.2010 р. № 325, була створена інвентаризаційна комісія для проведення інвентаризації майна, вилученого по протоколам про порушення митних правил, конфіскованого за рішенням суду, прийнятого на зберігання, яке розміщено на складі ТОВ „БФ „Благодать”.

Так, за наслідками проведеної інвентаризації було встановлено, що фактична наявність товарів переданих на відповідальне зберігання по справі про порушення митних правил № 0841/50000/09 складає 2132717,52 грн., тобто нестача складає 114782,21 грн. (2247499,73 грн. - 2132717,52 грн.).

До того ж згідно листа Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 21.05.2010 р. № 09.1-4905-106/В-3, який був отриманий позивачем, державним виконавцем було вилучено товари на суму 201935,20 грн. у справі про порушення митних правил № 0036/50000/09. Відтак, сума нестачі майна, переданого на зберігання відповідачу за актом прийому-передачі на зберігання від 23.01.2009 року складає 3809,80 грн. (205745 грн. - 201935,20 грн.).

Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Крім того, обов’язок зберігача встановлено також ст. 942 ЦК України, згідно якої зберігач зобов’язаний вжити усіх заходів для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов’язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, вищевказаний договір зберігання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Між тим, як встановлено судом, відповідач свої зобов’язання щодо належного зберігання переданих йому позивачем товарів не виконав належним чином, чим порушив умови укладеного з позивачем договору зберігання, що не спростовано відповідачем. Адже, частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в силу ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;           

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

В п. 5.1 договору № 205 від 10.12.2008 р. зазначено, що відповідач несе відповідальність за забезпечення схоронності предметів з дати передання предметів на зберігання і до моменту їх повернення поклажодавцю у встановленому законом порядку.

Так, у випадку виявлення за результатами проведеної інвентаризації нестачі, знищення або пошкодження предметів або їх частини зберігач за свій рахунок має відшкодувати поклажодавцю нанесені збитки згідно з Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, знищення пошкодження (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116 із змінами та доповненнями (п. 5.2 договору). Також за невиконання або неналежне виконання умов договору, на зберігача покладаються штрафні санкції у розмірі подвійної вартості товару, щодо якого було порушено умови договору (п. 5.3 договору).

Відповідно до частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту права або законні інтереси якого порушено.

При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Так, механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей визначений Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, знищення пошкодження (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116.

Згідно п. 3 вказаного Порядку, на підставі якого позивачем здійснено розрахунок суми збитків, вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємствами для внутрішньовиробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визначається виходячи із собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із застосуванням коефіцієнта 2.

З огляду на вказані положення законодавства та відповідно до умов договору позивачем здійснено розрахунок суми збитків, що складають 237184,02 грн. (114782,21 грн. х 2 + 23809,80 грн. х 2).

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем було допущено порушення зобов’язань щодо належного зберігання переданих йому товарів, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від нестачі товарів у розмірі подвійної вартості таких товарів саме на користь позивача.

Відповідно до наказу Головного управління державного казначейства України від 10.12.1999р. № 114 „Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та Порядку застосування плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ" для обліку матеріальних цінностей, інших активів та зобов'язань, що належать установі або перебувають у тимчасовому розпорядженні, обліковується позабалансовий рахунок 02 „Активи на відповідальному зберіганні (в тому числі затримані по протоколам про порушення митних правил)”.

Так, вилучені позивачем у справі про порушення митних правил товари, які були передані на зберігання відповідачу, обліковувались у регістрах бухгалтерського обліку митниці на позабалансовому рахунку згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. 291. Згідно вказаної Інструкції у випадку встановлення нестачі (дебіторська заборгованість) по таким товарам та транспортним засобам сума нестачі обліковується також на позабалансовому рахунку і остаточно списується з нього після надходження суми в порядку відшкодування.

Відповідно до п. 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, знищення пошкодження (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116 (зі змінами і доповненнями), із сум, стягнутих відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі і організації з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей та вартості робіт з їх відновлення. Залишок коштів перераховується до державного бюджету.

Виходячи з викладеного, стягнуті кошти підлягають перерахуванню позивачу, а після всіх передбачених законодавством відрахувань залишок коштів з рахунків позивача підлягають перерахуванню до держбюджету.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Південної митниці обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Південної митниці до Товариства з обмеженою відповідальністю „БФ „Благодать” про стягнення 237184,02 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „БФ „Благодать” (65000, м. Одеса, вул. Генуєзська, буд. 24А, корп. 1; код ЄДРПОУ 34599324; р/р 260053189 в АБ „Південний”, МФО 328209) на користь Південної митниці (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21а; код ЄДРПОУ 35819019; р/р 26032136236 в ООД „Райффайзен банк Аваль”, МФО 328351) 237184/двісті тридцять сім сто вісімдесят чотири/ грн. 02 коп. завданих збитків, 2371/дві тисячі триста сімдесят одна/ грн. 84 коп. витрат по сплаті державного мита, 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку на подання апеляційної скарги з дня його підписання, якщо не буде подано апеляційну скаргу.

Повний текст складено та підписано 04.10.2010 р.

Суддя