Рішення № 11809400, 13.10.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.10                                                                                           Справа№ 3/141(10)

Суддя Н.Березяк при секретарі О. Іванило розглянула матеріали справи

За позовом: Державного підприємства Науково-дослідного інституту „Квант”, м. Київ

До відповідача: Державного підприємства „Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту”, м. Львів

Про стягнення 34798,68 грн.

В судове засідання з’явились:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Шафранський Р.Г. –представник

Представнику відповідача роз’яснено його права та обов‘язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Державного підприємства Науково-дослідного інституту „Квант” до Державного підприємства „Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту” про стягнення 34798,68 грн.

В судовому засіданні 27.09.2010 року судом було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 13.10.2010 р. не з’явився, однак в попередніх судових засіданнях позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях наданих в судовому засіданні.

В судовому засіданні 13.10.2010 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

01.03.1999 року між Державним підприємством Науково-дослідний інститут „Квант” (Виконавець) та Державним підприємством „Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут” (Замовник) було укладено Договір № 13/99 про виконання дослідно-конструкторських робіт.

На виконання умов договору позивач виконав перший етап дослідно-конструкторських робіт, шифр „ИД-ТГ”, „Розробка виконавчого двигуна-тахогенератора установки 2 А72” загальною вартістю 109431,00 грн., за які відповідач зобов’язувався оплатити, однак, свої договірні зобов’язання виконав частково оплативши позивачу аванс в сумі 85762,00 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову та застосувати строк позовної давності, оскільки термін дії договору № 13/99 від 01.03.1999 року закінчився 30.07.2004 року, а відповідний Акт про приймання першого етапу дослідно-конструкторської роботи підписано та затверджено сторонами договору 26.07.2001 року.

Однак, як вбачається з позовної заяви, пояснень представника позивача та матеріалів справи остаточний (уточнений) акт здачі-приймання науково-технічної продукції за Договором № 13/99 від 01.03.1999 р. складений, підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками обох сторін 12.02.2008 року (а.с.24), а акт приймання дослідно-конструкторської роботи (фактично виконаних робіт) від 26.07.2001 року, як зазначає позивач у своїх поясненнях (а.с.63-64) є технічним документом. Що стосується закінчення терміну дії Договору, то відповідно до п.35 Договору № 13/99 від 01.03.1999 року –у випадку затримки виплати авансу і оплати виконаних етапів, строки виконання етапів і всієї роботи в цілому продовжуються на час затримки.

Крім того, відповідачем були направлені позивачу листи № 1380/2-10 від 19.07.2005 року та № 180/2-23 від 27.06.2007 року, в яких він просить оформити та вислати йому уточнені Акти приймання-здачі І етапу науково-технічної продукції згідно договорів № 25/99 від 01.06.1999 року та № 13/99 від 01.03.1999 року та зарахувати невикористані кошти на виконання робіт 1-го етапу по договору № 25/99 в сумі 85762,00 грн. як аванс по договору №13/99. Отже, підписавши 12.02.2008 року акт здачі-приймання науково-технічної продукції, ДП „Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут” фактично визнав свій борг перед позивачем в розмірі 23669,00 грн.

Позивачем 06.02.2009 року була направлена претензія про оплату заборгованості, яка залишена відповідачем без задоволення.

Таким чином, станом на день подання позову, заборгованість відповідача перед позивачем складала 23669,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 8844,16 грн. Крім цього, відповідно до п.31 Договору позивачем нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що становить 2285,52 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконання умов Договору № 13/99 про виконання дослідно-конструкторських робіт від 01.03.1999 року позивач виконав відповідачу перший етап дослідно-конструкторських робіт, шифр „ИД-ТГ”, „Розробка виконавчого двигуна-тахогенератора установки 2 А72” загальною вартістю 109431,00 грн., що підтверджується протоколом узгодження фактичних витрат першого етапу станом на 30.06.2001 р. (а.с.21-22), актом приймання дослідно-конструкторської роботи: (фактично виконаних робіт) від 26.07.2001 року (а.с.36) та актом здачі-приймання науково-технічної продукції б/н від 12.02.2008 року (а.с.24).

Відповідно до п. 22 Договору № 13/99 від 01.03.1999 року розрахунки за виконану по даному Договору роботу проводяться між Замовником та Виконавцем згідно закінчених і прийнятих етапів робіт в розмірі їх ціни на основі двостороннього акту.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов’язання відповідач виконав частково, заборгувавши позивачу 23669,00 грн. за виконані роботи.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то слід зазначити наступне:

Статтею 264 Цивільного Кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з позовної заяви, пояснень представника позивача та матеріалів справи, відповідачем були направлені позивачу листи № 1380/2-10 від 19.07.2005 року та № 180/2-23 від 27.06.2007 року, в яких він просить оформити та вислати йому уточнені Акти приймання-здачі І етапу науково-технічної продукції згідно договорів № 25/99 від 01.06.1999 року та № 13/99 від 01.03.1999 року та зарахувати невикористані кошти на виконання робіт 1-го етапу по договору № 25/99 в сумі 85762,00 грн. як аванс по договору №13/99. Остаточний акт здачі-приймання науково-технічної продукції за Договором № 13/99 від 01.03.1999 р. складений, підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками обох сторін 12.02.2008 року (а.с.24). Отже, підписавши 12.02.2008 року акт здачі-приймання науково-технічної продукції, ДП „Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут” фактично визнав свій борг перед позивачем в розмірі 23669,00 грн.

Таким чином, станом на день подання позову, заборгованість відповідача перед позивачем складала 23669,00 грн. та підлягає до стягнення.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми. За несвоєчасне виконання договірних зобов’язань позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 8844,16 грн.

Однак, Договором № 13/99 від 01.03.1999 року чітко не встановлено строку остаточної оплати виконаних робіт. П.п.24, 25 Договору № 13/99 від 01.03.1999 року передбачено, що оплата вартості кожного виконаного етапу робіт чи всієї роботи в цілому (за винятком авансу) проводиться Замовником по рахунку Виконавця, який пред’являється з додатком акту про прийняття робіт, та в порядку, встановленому інструкцією Національного Банку України б/н в п’ятиденний строк після підписання двохстороннього акту.

Як вбачається зі змісту Договору, не вказано якою саме інструкцією НБУ повинні керуватися Сторони договору при розрахунку за виконані роботи, а також не конкретизовано після підписання якого двохстороннього акту повинна проводитися оплата.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений, або визначений моментом вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

06.02.2009 року позивач направив відповідачу претензію № 170-258 з вимогою сплатити заборгованість на суму 23669 грн. за договором № 13/99 від 01.03.1999 року протягом місячного строку, який передбачений ст. 7 Господарського процесуального Кодексу, який обчислюється з дня одержання претензії. Проте відповідач свої грошові зобов’язання не виконав, надіслав позивачу лист-відповідь на претензію № 904/4-16 від 31.03.2009 року з пропозицією привести у відповідність згідно чинного законодавства всі договірні документи.

Відповідачем не подано суду жодних доказів про невідповідність чинному законодавству акту здачі-приймання науково-технічної продукції чи інших договірних документів та доказів оплати заборгованості. Тому за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, з врахуванням моменту вимоги нарахуванню та стягненню підлягають інфляційні втрати за період з березня 2009 року по липень 2010 року. Таким чином, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 2603,60 грн.

У статті 230 Господарського Кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.31 Договору № 13/99 від 01.03.1999 року при несвоєчасній оплаті виконаних робіт Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 12.02.2010 р. по 10.08.2010 р. в розмірі 2285,52 грн.

Однак, відповідно до п.6 ч.2 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалося вище, Договором № 13/99 від 01.03.1999 року передбачено, що оплата вартості кожного виконаного етапу робіт чи всієї роботи в цілому (за винятком авансу) проводиться Замовником в п’ятиденний строк після підписання двохстороннього акту. Акт здачі-приймання науково-технічної продукції за Договором № 13/99 від 01.03.1999 р. складений, підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками обох сторін 12.02.2008 року (а.с.24). Претензія № 170-258 про зобов’язання сплатити заборгованість на суму 23669 грн. за договором № 13/99 від 01.03.1999 року була направлена відповідачу 06.02.2009 року. Таким чином, строк нарахування пені сплив у серпні 2009 року, а позивач звернувся з відповідним позовом до суду в серпні 2010 року. Відтак, позивачем пропущено строк нарахування штрафних санкцій, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судові витрати слід віднести на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 262,73 грн. державного мита та 178,18 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,82-85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства „Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту” (79060, м. Львів, вул. Наукова, 7, код ЄДРПОУ 14311429) на користь Державного підприємства Науково-дослідного інституту „Квант” (03150, м. Київ, вул. Димитрова,5, код ЄДРПОУ 14308138) –23669,00 грн. –основного боргу, 2603,60 грн. –інфляційних втрат, 262,73 грн. –державного мита та 178,18 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2285,52 грн. пені та 6240,56 грн. інфляційних втрат –відмовити.

4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

          Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.10.2010 року.

Суддя