Рішення № 118076390, 02.04.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р. справа № 344/11889/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення нарахованих сум пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2022 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач) про стягнення нарахованих, але не виплачених сум пенсії та соціальних виплат за період з 01.07.2018 до 31.12.2018 в сумі 855 гривень, травень 2020 року в сумі 1690, 52 гривень, з 01.01.2019 до 31.05.2022 в сумі 236 320, 98 гривень; з 01.08.2021 до 31.10.2022 в сумі 35 509,02 гривень, з 05.05.2022 до 30.06.2022 в сумі 10 147 гривень, а всього разом 284 522, 52 гривень.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.09.2022 за № 344/11889/22 дану адміністративну справу передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, яка надійшла 15.11.2022.

21.11.2022 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не виплачує нараховану суму пенсії в розмірі 284 522, 52 гривень за період з 01.07.2018 до 31.12.2018, за травень 2020 року, з 01.01.2019 до 31.05.2022, з 01.08.2021 до 31.10.2022, з 05.05.2022 до 30.06.2022, а тому, вважає, що право на отримання цієї виплати має бути забезпечено шляхом стягнення коштів в розмірі 284 522, 52 гривень з відповідача.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що відповідач 12.05.2022 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 300/386/22 провів перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 05.03.2019 до 31.05.2022 року в сумі 236 320, 98 гривень, яку на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» включено в реєстр, виплата за яким буде проведене лише при наявності фінансування з Державного бюджету. Водночас спірні правовідносини стосуються невиплати сум пенсії, які виникли на підставі виконаного відповідачем розрахунку на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Тобто, не стосуються щомісячної безспірної суми коштів пенсії. Натомість стосуються процедури виконання рішення суду, в якому не було зазначено дати, до якої відповідач повинен виконати відповідні зобов`язання. Вказаним рішенням суду не обчислено та не було присуджено стягнути конкретну суму коштів. Стягнення коштів в сумі 236 320, 98 гривень фактично призведе до подвійної юридичної відповідальності Головного управління.

Щодо вимоги про стягнення коштів за травень 2020 року в сумі 1 690, 52 гривень, то відповідач на виконання постанови Саксаганського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг від 23.03.2020 ВП № 59756217 та на підставі вимоги державного виконавця від 28.04.2020 було проведено утримання з пенсії позивача судового збору в сумі 1 292, 29 гривень, витрат виконавчого провадження в сумі 269 гривень та виконавчий збір в сумі 129, 23 гривень. Тому, вимога про стягнення коштів за травень 2020 року в сумі 1 690, 52 гривень є безпідставною та необґрунтованою.

Стосовно вимоги про стягнення коштів в сумі 10 147 гривень відповідач зазначає, що виходячи з положень пункту 8 Порядку № 540, перерахунок (нарахування) та виплата разової грошової допомоги до 5 травня є дискреційними повноваженнями структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад. Зазначене додатково підтверджується рішенням Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20. У червні поточного року позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня у сумі 3 906 гривень. Тому, вимога про стягнення коштів в сумі 10 147 гривень є безпідставною та необґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення коштів за період з 01.08.2021 до 31.10.2022 в сумі 35 509, 02 гривень відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку виплати пенсій не виплачених за період до місяця відновлення її виплати, внутрішньо переміщеним особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території затвердженого постановою КМУ від 10.11.2021 № 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішення суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Пунктом 4 даного Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період за цим порядком проводяться щомісяця отримувачам , яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійні виплати за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. 23.11.2022 позивачу сплачено 530 гривень. Стягнення коштів в сумі 35 509, 02 гривень фактично призведе до подвійної юридичної відповідальності Головного управління.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Предметом даного адміністративного позову, з врахуванням заяв позивача від 29.11.2022, від 09.12.2022 та клопотання від 18.05.2023, є правомірність наявності підстав для стягнення в судовому порядку заборгованості по виплаті пенсії, яка виникла внаслідок виконання відповідачем судових рішень у справах за № 300/7365/21, № 300/386/22, № 300/2037/22, 300/3157/22, № 300/4489/22, № 300/1144/23.

Правовідносини в даній адміністративній справі фактично виникли у зв`язку неналежним виконанням відповідачем судових рішень, в результаті виконання яких відповідач визначив заборгованості з виплати пенсії, заявлену позивачем до стягнення в цій справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (статті 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Таким чином, виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначає стаття 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до частини 1 якої, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

Відповідач фактично не заперечує свого обов`язку щодо виплати суми заборгованості пенсії, яка виникла після перерахунку. Однак вказує, що ним ведеться облік рішень за якими зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії та інших витрат, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою за датою їх надходження до боржника, а виплата заборгованості буде здійснена в порядку черговості за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не надав суду доказів про те, сума заборгованості включена в Реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Також, суд звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 у справі №640/5248/19 визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 змінено шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини у наступній редакції: "Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".

Постановою Верховного Суду від 26.05.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №640/5248/19 залишено без змін.

Виходячи з наведеного, пункти 1 та 2 Постанови №649 втратили свою чинність починаючи з 22.07.2020.

У постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю територіального управління Пенсійного фонду України, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.

Відповідно статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

За змістом частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положеннями частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Зазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відтак, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

За таких обставин, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

При розгляді позовних вимог позивача щодо невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження. Як наслідок, невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Враховуючи встановлені обставини щодо предмету спору, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок виконання відповідачем судових рішень. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

При цьому суд зазначає, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та Кодексом адміністративного судочинства України.

Крім того, щодо стягнення на користь позивача суми пенсії в розмірі 1690, 52 гривень за травень 2020 року та досліджуючи надані учасниками справи докази, суд встановив, що Саксаганським відділом Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у виконавчому провадженні ВП № 59756217, на підставі виконавчого листа за № 752/13248/16-ц, з суми пенсії позивача стягнуто судовий збір в розмірі 1 292, 29 гривень, витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 269 гривень та виконавчий збір в розмірі 129, 23 гривень. Вказані обставини підтверджуються довідкою відповідача за № 45 від 27.10.2022.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Судові витрати, які відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають задоволенню, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) про стягнення нарахованих сум пенсії, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.