Ухвала суду № 118075939, 01.04.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

В ЧАСТИНІ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

01 квітня 2024 року Справа № 280/744/24 м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Державної установи «Центр пробації» (04050, вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, код ЄДРПОУ 41847154)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Центр пробації» (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості.

Також позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Ухвалою судді від 29.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 20.03.2024 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 5 календарних днів з дня вручення ухвали шляхом надання позивачем суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 КАС України /або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущений, разом із доказами на підтвердження таких обставин.

26 березня 2024 року від представника позивача надійшла заява (вх. №14386) про усунення недоліків та поновлення строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування вказаної вище заяви позивач зазначає, що після звільнення 08 травня 2023 року стан здоров`я ОСОБА_1 погіршився, й ця обставина об`єктивно суттєво обмежило її можливості для захисту порушених прав та законних інтересів. Крім того, вказує, що у позові від 24.01.2024 наведено посилання на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, у якій детально наведено порядок та підстави для застосування правових норм у спорах щодо невиплати військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів належних їм виплат при звільненні.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані представником військової частини клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з причин пропуску строку звернення до суду та заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суддя зазначає, що предметом позову у вказаній справі є, зокрема вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з відповідача за несвоєчасну виплату, компенсації вартості за неотримане речове майно.

Тобто, спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, зокрема, невиплати позивачу у зв`язку із звільненням з військової служби компенсації за речове майно, право на яку він здобув під час проходження публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.

Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

За приписами п. 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Порядком № 178.

За змістом п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Водночас грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п. 4 Порядку №178).

Відтак, суд вважає, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви (рапорту), а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.

Такі гарантії щодо забезпечення доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

При цьому, речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).

Подібний висновок міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування ст. 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст.122 КАС України.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців, а відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 2 ст.122 КАС України.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.06.2022 у справі № 540/2001/21, якої також дотримався Верховний Суд у постанові від 27.02.2023 у справі № 560/8394/21.

Суд відмічає, що згідно з ч. 5 ст. 245 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного суду.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна в повному обсязі.

Оскільки виплата компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно є відносинами щодо проходження публічної служби, під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення спеціальної норми - ч.5 ст.122 КАС України.

Таким чином, у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом Державної установи «Центр пробації» від 21.04.2023 378/к майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора Заводського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області, звільнено зі служби відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) 08 травня 2023 року

Отже, про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен була бути обізнаним з часу звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.

Однак до суду позов направлено лише 24.01.2024 (документ сформовано в системі «Електронний суд»), тобто з порушенням місячного строку для звернення до суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Оцінюючи обставини пропущення строку звернення до суду, які вказує позивач як поважні, суд враховує таке.

Суд зазначає, що законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур.

Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Таким чином, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові від 04.10.2019 у справі №820/4188/18.

Щодо посилання позивача на ту обставину, що після звільнення стан здоров`я ОСОБА_1 погіршився, й ця обставина об`єктивно суттєво обмежило її можливості для захисту порушених прав та законних інтересів, суд вказує, що як вбачається з доказів, долучених позивачем до матеріалів справи, позивачем ще 20.05.2023 укладений договір про надання правової допомоги з адвокатом Рижовим М.Г., який має право забезпечувати захист прав, свобод і законних інтересів позивача.

В даному ж випадку, позивач також зазначає, що неодноразово звертався до відповідача, проте суд зазначає, що отримання позивачем листів від відповідача у відповідь на його запити не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 (провадження № К/9901/15971/20).

Окрім того, судом встановлено, що 27.07.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації», в якій позивач просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови здійснити позивачу своєчасну виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, у розмірі, встановленому у довідці від 17.04.2023 №1586; зобов`язати відповідача здійснити виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, у розмірі, встановленому довідкою від 17.04.2023 №1586; стягнути з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості у розмірі, який дорівнює пропорційній частці невиплачених сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна), за період з 08 травня 2023 року по день ухвалення судового рішення за цим позовом (справа №280/5930/23). Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2023 позов було залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2023 у справі №280/5930/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто .

Судом зазначено, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням). Судом зазначено, що враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Суд відхилив доводи позивачки про те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно при звільнення, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому, згідно статті 233 КЗпП України строк звернення до суду не застосовується. Така позиція є хибною та такою, що не відповідає вимогам процесуального закону та судовій практиці Верховного Суду (постанова Верховного суду від 23.06.2022 у справі №540/1951/20). Підсумовуючи вищенаведене, оскільки у встановлений судом строк позивачка вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не виконала, недоліки позовної заяви не усунула, будь-яких клопотань процесуального характеру на продовження строків для усунення недоліків не подала, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачці.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2023 у справі № 280/5930/23 - без змін.

Посилання представника позивача на ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року та на рішення Верховного Суду у справі №480/3105/19 знаходяться поза часовими межами виникнення даного спору, оскільки ОСОБА_1 була звільнена з військової служби вже після викладення ст. 233 КЗпП України в іншій редакції.

Отже, доводи позивача не містять достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини носять суб`єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

З огляду на наведене, судом не встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до суду з даним позовом в строк, передбачений положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України, позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б засвідчували факт наявності об`єктивно непереборних обставин, які унеможливлювали звернення до суду у цей строк.

За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.3 та 4 ст. 123 цього Кодексу.

Враховуючи відсутність поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог щодо невиплати грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно та похідних вимог про стягнення простроченої заборгованості за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні за період з 08 травня 2023 року до дня ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом.

В іншій частині позовних вимог про складання та надання до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області довідки станом на 01.01.2023 про розмір грошового забезпечення позивача у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії, продовжити розгляд справи.

Керуючись ст. 122, 123, 171, п. 8 ч. 1 ст. 240, ст.ст. 241-243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості в частині позовних вимог щодо невиплати грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно та похідних вимог про стягнення простроченої заборгованості за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні за період з 08 травня 2023 року до дня ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом.

Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості в частині позовних вимог про складання та надання до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області довідки станом на 01.01.2023 про розмір грошового забезпечення позивача щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В.Батрак