Рішення № 118073147, 01.04.2024, Оболонський районний суд міста Києва

01.04.2024 Справа № 638/13336/21

Справа № 638/13336/21

Провадження № 2/756/357/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2024 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Тихої О.О.,

за участі секретаря судового засідання - Кренджеляк А.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Цурки Н.О. ,

представника відповідача та третьої особи - Сидоренко Ю.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним в частині,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги №б/н від 30.10.2020, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 в частині відступлення права вимоги за договором про відновлювальну кредитну лінію №163/06-Ф від 22.06.2007, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 .

В обгрунтування позову зазначено, що 22.06.2007 між ОСОБА_6 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено кредитний договір №163/06-Ф.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02.10.2012 у справі №2034/9866/2012 з ОСОБА_7 стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007.

12.10.2020 відбулись електронні торги з продажу лоту №GL1N419094 про відступлення права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами фізичних осіб з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», переможцем яких став ОСОБА_5

30.10.2020 між ПАТ «Банк «фінанси та кредит» та ОСОБА_5 було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами фізичних осіб, зокрема за кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007 року, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 .

Позивач зазначила, що договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб №б/н від 30.10.2020, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 , за своєю юридичною природою є договором факторингу, а сама по собі назва оспорюваного договору не змінює його правової природи. У той же час, факторинг є фінансовою послугою, а тому фактором може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції та повинна бути включена до Державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, ОСОБА_5 , будучи фізичною особою, яка не включена до Державного реєстру фінансових установ, не мав права укладати оспорюваний договір.

Крім того, ОСОБА_5 не міг набути право вимоги за валютним кредитним договором, яким є Договір про відновлювальну кредитну лінію №163/06-Ф від 22.06.2007, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 , за відсутності генеральної або індивідуальної ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.

За наведених обставин, а також, враховуючи, що оспорюваний договір суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то, на думку позивача, наявні підстави для визнання його недійсним в частині відступлення права вимоги за договором про відновлювальну кредитну лінію №163/06-Ф від 22.06.2007, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_8 .

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.01.2023 матеріали цивільної справи № 638/13336/21 за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним передано до Оболонського районного суду м. Києва.

До Оболонського районного суду м. Києва 07.03.2023 з Дзержинського районного суду м. Харкова в порядку ст. 31 ЦПК України за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 08.03.2023 вищезазначена цивільна справа передана судді Тихій О.О.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.03.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним прийнято до свого провадження та призначено по справі підготовче судове засідання.

10.01.2022 до суду від представника відповідача - адвоката Цурки Н.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Зазначила, що 22.06.2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 було укладено Кредитний Договір про відновлювану кредитну лінію № 163/06-Ф, за умовами якого ОСОБА_9 отримав кредит у розмірі 9 870 000,00 дол. США зі строком користування до 20.06.2012.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02.10.2012 з ОСОБА_7 стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 870 000,00 дол. США; строкову заборгованість по процентам в розмірі 55 710,67 дол. США; заборгованість за простроченими процентами в розмірі 4 870 514,75 дол. США; заборгованість за простроченою комісією в розмірі 611 502,94 грн., пеню за прострочення погашення кредиту в розмірі 13 179 594,17 грн., пеню за прострочення погашення комісійної винагороди в сумі 159 345,89 грн.; пеню за прострочення погашення процентів у розмірі 12 083 578,78 грн., а також стягнуто судовий збір в сумі 3219,00 грн.

12.10.2020, у відповідності до рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відбулись електронні торги з продажу лоту №GL1N419094 про відступлення права вимоги за кредитним договором фізичних осіб ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», переможцем яких став ОСОБА_5

30.10.2020 між ПАТ «Банк «фінанси та кредит» та ОСОБА_5 було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб, зокрема за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007 року, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 , у зв`язку з чим ОСОБА_5 набув статусу нового кредитора стосовно боржника ОСОБА_8 .

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04.02.2021 замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його процесуального правонаступника ОСОБА_5 у справі № 2034/9866/2012 щодо виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 02.10.2012 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 163/06-Ф від 22.06.2007.

Зазначила, що твердження позивача, що ОСОБА_5 , не маючи банківської ліцензії та не будучи особою, яка наділена правом на здійснення фінансових операцій, не мав права набувати статусу кредитора за вказаним кредитним договором, є хибними та необґрунтованими. Так, в оскаржуваному договорі відсутня головна ознака притаманна договору факторингу - елемент фінансування банку за рахунок відступлення права вимоги до боржника, а також факт отримання прибутку новим кредитором, при цьому, ОСОБА_5 було сплачено первісному кредитору грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до боржників, а тому вказаний договір не може вважатись договором факторингу, а є договором відступлення права вимоги (цесії), у зв`язку з чим, не вимагає наявності у відповідача ліцензії на здійснення фінансових операцій.

Крім того, зазначила, що 17.12.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 898 «Про відкликання та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», на підставі якого розпочато процедуру ліквідації банку з 18.12.2015.

При цьому, положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. Отже, враховуючи відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» законодавством не визначені.

Позовні вимоги не містять обґрунтованих доводів та доказів наявності хоча б однієї з підстав, передбачених законом, для визнання недійсними торгів, а отже недійсним договору, укладеного за результатами таких торгів.

15.02.2022 до суду надійшов відзив представника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю. Вказав на те, що позивачем не доведено факту порушення її прав та охоронюваних інтересів в результаті укладення Договору відступлення прав вимоги від 30.10.2020, укладеного між ПАТ «Банк «фінанси та кредит» та ОСОБА_5 , а також обставин, відповідно до яких оспорюваний договір може бути визнаний недійсним.

Зазначив, що 17.12.2015 Правлінням Національного банку України було винесено постанову № 898 «Про відкликання та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». За таких умов, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 2015 року здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку виключно відповідно до порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 Розділу VI Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 388 від 24.03.2016 на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; нерухоме майно; майно банку у вигляді єдиного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; майнові права; права вимоги за кредитними договорами.

Оскільки ОСОБА_10 не виконував належним чином зобов`язання перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит», передбачені кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007, 12.10.2020 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та АТ «Банк «Фінанси та Кредит», на виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з метою отримання грошових коштів від реалізації майна, яке впливає на формування ліквідаційної маси АТ «Банк «Фінанси та Кредит», за рахунок якої задовольняються вимоги вкладників/кредиторів банку, здійснили організацію та продаж за допомогою публічних електронних торгів через електронний майданчик Системи державних закупівель «PROZORRO» права вимоги за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007 року, укладеним між ОСОБА_10 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Враховуючи наведене, передпродажна підготовка та процедура торгів проведена з чітким дотриманням норм діючого законодавства, а тому доводи позивача щодо наявності порушень є надуманими та не підтверджуються жодними доказами.

Твердженням позивача про те, що 30.10.2020 між ПАТ «Банк «фінанси та кредит» та ОСОБА_5 було укладено договір факторингу не відповідають дійсності, оскільки обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги, а не навпаки. Отже, враховуючи те, що жодної плати АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рахунок ОСОБА_5 не здійснював, тому між сторонами було укладено саме договір відступлення прав вимоги, а не договір факторингу, як зазначає позивач. При цьому, договір відступлення прав вимоги не має жодних обмежень щодо суб`єктного складу його учасників.

Ухвалою суду від 06.09.2023 до участі у справі у якості третьої особи залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою суду від 25.01.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити з підстав, викладених у позові. Зазначила, що 30.10.2020 між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 було укладено договір факторингу, разом з тим, діючим законодавством не передбачено укладення договорів факторингу з фізичними особами. Крім того, ОСОБА_5 не міг набути право вимоги за кредитним договором у іноземній валюті за відсутності відповідної ліцензії НБУ. Крім того, не відомий обсяг вимог за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007 року, які були передані ОСОБА_5 , оскільки у самом у договорі відступлення прав вимоги інформація про це відсутня. Разом з тим, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02.10.2012 на користь банку з ОСОБА_10 була стягнута заборгованість за кредитним договром №163/06-Ф від 22.06.2007, а отже після звернення до суду з позовом банк не мав права нараховувати відсотки за кредитом. Придбання ОСОБА_5 прав вимоги за значно меншу суму свідчить про намір останнього отримати винагороду, у разі стягнення заборгованості з боржника, що є ознакою договору факторингу.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Цурка Н.О., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що позивачем не доведено, що оспорюваним договором були порушені її права. Укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 договір від 30.10.2020 є договором відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, а тому не має обмеження щодо суб`єктного складу учасників та не потребує отримання жодних ліцензій НБУ. Договір укладено на електронних торгах, які не визнавалися недійсними.

Представник відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та третьої особи - Сидоренко Ю.А. , у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві АТ «Банк «Фінанси та кредит». Додатково зазначила, що у позивача взагалі відсутні права на оскарження Договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб №б/н від 30.10.2020, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_4 не є стороною вказаного договору. У той же час, якщо позивач не згодна з сумою заборгованості, вона має право оспорювати її розмір в інших судових процесах, зокрема у спорах про стягнення такої заборгованості, звернення стягнення на майно боржника в рахунок погашення заборгованості, проте незгода позивача з розміром заборгованості не є підставою для недійсності договору відступлення прав вимоги.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст.12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

22.06.2007 між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», та ОСОБА_6 укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 163/06-Ф, за умовами якого ОСОБА_10 отримав кредит у сумі 9 870 000,00 дол. США зі строком користування до 20.06.2012.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02.10.2012, яке набрало законної сили, з ОСОБА_7 стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 870 000,00 дол. США; строкову заборгованість по процентам в розмірі 55 710,67 дол. США; заборгованість за простроченими процентами в розмірі 4 870 514,75 дол. США; заборгованість за простроченою комісією в розмірі 611 502,94 грн., пеню за прострочення погашення кредиту в розмірі 13 179 594,17 грн., пеню за прострочення погашення комісійної винагороди в сумі 159 345,89 грн.; пеню за прострочення погашення процентів у розмірі 12 083 578,78 грн., а також стягнуто судовий збір в сумі 3219,00 грн.

17.12.2015 Правлінням Національного банку України було винесено постанову № 898 «Про відкликання та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

18.12.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».

12.10.2020 відбулись електронні торги з продажу лоту №GL1N419094 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами фізичних осіб ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», зокрема кредитним договором № 163/06-Ф від 22.06.2007, укладеним з ОСОБА_10 , оформлені протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-09-28-000001-b, переможцем яких став ОСОБА_5 ; ціна продажу лоту - 347 867,75 грн.

30.10.2020 між ПАТ «Банк «фінанси та кредит» та ОСОБА_5 було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб, зокрема за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 , у зв`язку з чим ОСОБА_5 набув статусу нового кредитора за кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04.02.2021 замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його процесуального правонаступника ОСОБА_5 у справі № 2034/9866/2012 щодо виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 02.10.2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 163/06-Ф від 22.06.2007.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди повинні враховувати, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Однією з підстав визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 30.10.2020, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 , позивачем зазначено те, що за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення прав вимоги) вказаний договір є договором факторингу та у зв`язку з цим суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, оскільки його стороною не може бути фізична особа.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Таким чином, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідні послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

При цьому, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

У той же час, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

Як було встановлено судом, за результатами електронних торгів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (первісний кредитор), та фізичною особою ОСОБА_5 (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб б/н, за яким банк шляхом продажу відступив ОСОБА_5 право вимоги за кредитними договорами, у тому числі за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007, укладеним з

ОСОБА_11 п.1.1 договору сторони погодили, що за своєю правовою природою даний договір є правочином з передання банком шляхом продажу прав вимоги, визначених у даному договорі, новому кредиторі (відступлення права вимоги).

Сторони визнають, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатись фінансуванням банку новим кредитором.

Відповідно до п. 2.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках №1 та №2 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов?язки боржників або які зобов?язані виконати обов?язки боржників, за кредитними договорами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що розмір прав вимоги, які переходять до гового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до Договору "Реєстр кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами". Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору в обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги. До нового кредитора не переходить право нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами та право здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банком відповідно до умов Основних договорів.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що банк не відповідає перед новим кредитором, якщо одержані останнім від боржників суми за Основними договорами будуть меншими від сум, які очікував отримати від боржників новий кредитор при укладення цього договору, у тому числі, меншими від сум, зазначених у Додатку № 1 до Договору, або сплачених новим кредитором банку за цим договором.

Відповідно до п. 4.1 договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього договору та інших договорів які будуть укладені з метою виконання умов протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-09-28-000001-b від 12.10.2020, новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 347 867,75 грн. Вказана ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 6.5 цього договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Тож, як вже було зазначено вище, факторинг є фінансовою послугою, метою якого є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Натомість, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Враховуючи вказані положення оспорюваного договору, а також норми діючого цивільного законодаства, суд приходить до висновку про те, що між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 30.10.2020 було укладено саме договір відступлення прав вимоги, зокрема, грошової вимоги до ОСОБА_12 на оплатній основі, оскільки у договорі відсутня така головна ознака, притаманна договору факторингу, як фінансування у данному випадку ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з боку ОСОБА_5 за певну плату з боку банку. Виходячи з поняття факторингу таку плату має здійснити саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки. При цьому, за відсутності плати з боку первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з купівлі-продажу права вимоги. Будь-яка плата з боку ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користть ОСОБА_5 оспорюваним договором не передбачена, а за умовами договору відступлення права вимоги у ОСОБА_5 після укладення оспорюваного договору виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за укладеними кредитними договорами від боржників, зокрема, від ОСОБА_13 . Таким чином, вказаний договір не можна кваліфікувати як договір факторингу.

Крім того, як встановлено судом, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (первісний кредитор) перебуває у процедурі ліквідації.

За результатами електронних торгів між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (первісним кредитором) та ОСОБА_5 (новим кредитором) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 30.10.2020, за яким банк шляхом продажу відступив ОСОБА_5 , зокрема, право вимоги за договором про відновлювальну кредитну лінію №163/06-Ф від 22.06.2007, укладеним з ОСОБА_11 пункті 1.1 договору сторони встановили, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатись фінансуванням банку новим кредитором.

Таким чином убачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками, зокрема боржником ОСОБА_14 , зобов`язань за кредитними та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

При цьому, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові у справі № 906/1174/18, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що даний договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, адже він не містить ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг. Цей договір не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договору не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочином не є відносинами у сфері факторингу. Оспорюваний правочин є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу та проведення валютних операцій, не вимагається.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.

Щодо ціни продажу права вимоги.

У п. 4.1 договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього договору та інших договорів, які будуть укладені з метою виконання протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-09-28-000001-b від 12.10.2020 року, новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 347 867,75 грн. - ціна договору. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 6.5 цього договору, на підставі протоколу, складеного за результат відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

З Реєстру кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, який є Додатком № 1 до Договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб від 30.10.2020, вбачається, що ОСОБА_5 набув статусу нового кредитора стосовно боржника ОСОБА_10 за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007 року, при цьому розмір заборгованості останнього складає: залишок по тілу кредиту - 9 870 000,00 дол. США, що складає 280 686 021,00 грн. за курсом НБУ на 30.10.2020; залишок по відсоткам - 13 943 704,96 дол. США, що складає 396 535 264,76 грн. за курсом НБУ на 30.10.2020, а також комісія - 2 952 597,34 грн.

Таким чином, вказаний реєстр спростовує доводи представника позивача щодо неможливості з`ясування обсягу вимог за Кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007 року, які були передані ОСОБА_5 , відповідно до оскаржуваного договору.

Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч. 1 ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Поряд з цим, згідно з ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звідси вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних права, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як встановлено у частині першій статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У свою чергу згідно з абзацом 1 частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

При цьому, суд звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати, так звані номінальну вартість та реальну вартість.

Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

Реальна вартість права вимоги, як і будь якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, зокрема, попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а у процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

Тобто реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент в залежності від ряду обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Отже, сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Щодо незгоди сторони позивача з розміром заборгованості за кредитним договором №163/06-Ф від 22.06.2007, право вимоги за яким перейшло до ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, ураховуючи, що між сторонами укладено саме договір відступлення права вимоги, а не факторингу, суб`єктний склад оспорюваного договору відповідає вимогам закону, під час укладення договору про відступлення права вимоги сторони дотримались вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинених правочинів, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про те, що укладений договір суперечить актами цивільного законодавства, є безпідставними, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає як необгрунтований.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 2, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору про відступлення прав вимоги від 30.10.2020, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 , в частині відступлення права вимоги за договором про відновлювальну кредитну лінію № 163/06-Ф від 22.06.2007, - відмовити.

Витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 1: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», код ЄДРПОУ - 09807856, місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 60;

Відповідач 2: ОСОБА_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, код ЄДРПОУ - 21708016, місце знаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17.

Дата складення повного рішення - 01.04.2024.

Суддя О.О. Тиха