Ухвала суду № 118049016, 29.03.2024, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/378/24

Провадження № 2-о/135/30/24

УХВАЛА

прозалишення заявибезруху

29.03.2024 м. Ладижин

Суддя Ладижинського міського суду Вінницької області Корнієнко О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ознайомившись з матеріалами заяви суд виходить з такого.

Згідно вимог ч. 3ст. 294 ЦПК Українисправи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Згідно ч. 9ст. 10 ЦПК Україниякщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

З огляду на те, що нормамиЦПКне врегульовано питання залишення без руху заяв в порядку окремого провадження, у даному випадку застосуванню підлягають загальні норми цивільного процесуального законодавства.

При вирішенні питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження, судом встановлено, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях177,318 ЦПК України, а тому на підставі ч.1ст.185 ЦПК України, вона підлягає залишенню без руху з огляду на наступне.

Згідно із ст.318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до ч.2ст. 315 ЦПК України,у судовомупорядку можутьбути встановленітакож іншіфакти,від якихзалежить виникнення,зміна абоприпинення особистихчи майновихправ фізичнихосіб,якщо закономне визначеноіншого порядкуїх встановлення.

При цьому підлягає врахуванню усталена практика Верховного Суду, згідно якої однією з умов належності справи про встановлення факту, що має юридичне значення до юрисдикції суду є те, що заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Зі змісту заяви поданої заявником вбачається, що їй необхідно встановити факт належності медичних висновків виданих на дитину-інваліда, так як у неї виникли труднощі з отриманням пенсії за віком (мати дитини інваліда з дитинства).

Однак доказів того, що заявник звертався в медичний заклад для усунення розбіжностей у написанні її ім`я та по батькові та по батькові дитини, які виникли при видачі медичних документів, до заяви не додано.

Причин неможливості одержання або відновлення даних документів в позасудовому порядку в заяві не зазначено.

Крім того, як слідує із прохальної частини заяви, вона частково викладена іноземною (російською) мовою.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 та від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Також ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, а у ч. 6 ст. 13 цього Закону вказано, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Частинами 1, 2 ст. 14 передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому за змістом ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.

Відповідно до ч. 1 ст.9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Тобто згідно з Конституцією України, ЦПК і зазначеними законами України органи державної влади, суд, а також їх посадові особи при здійсненні своїх повноважень і в інших публічних сферах суспільного життя, зобов`язані використовувати лише державну мову. Це також стосується і прийняття до розгляду документів, складених лише українською мовою.

Викладене узгоджується, зокрема, з Рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008, відповідно до якого види судочинства (конституційне, адміністративне, господарське, кримінальне та цивільне) є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.

Однак, передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання документів (у тому числі позовних заяв) українською мовою не є перешкодою у доступі до правосуддя та не звужує права учасників провадження за мовною ознакою, оскільки процесуальним законодавством гарантовано право учасників провадження щодо користування ними в судовому процесі рідною мовою або мовою, якою вони володіють.

Так, процесуальним законодавством України, а саме ч. 4 ст. 9 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно, реалізуючи своє право на користування в судовому процесі рідною мовою або мовою, якою володіють, учасники вправі звертатися до перекладача по допомогу для перекладу документів, які готуються на розгляд суду за результатами якого може бути розпочато розгляд справи, у тому числі ухвалено рішення про відкриття провадження.

Переклад таких документів надає можливість суду перевірити дотримання нею передбачених ЦПК України вимог щодо змісту документа і його додатків, адже право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (п. 37 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» (заява № 8863/06)).

При цьому процесуальним законодавством не передбачено залучення судом перекладача для перекладу процесуальних документів, переданих на їх розгляд, складених недержавною мовою.

До того ж до прийняття заяви до розгляду, суд позбавлений можливості постановляти процесуальні рішення, у тому числі щодо залучення перекладача.

За таких обставин, виходячи із системного аналізу положень Конституції України (ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92), ЦПК України, законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (ст. 12), «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII (ст. 1, ч. 6 ст. 13, частин 1, 2 ст. 14), документи, за результатами перевірки яких вирішується питання про відкриття провадження у справі мають бути викладені українською мовою (в перекладі на українську мову).

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 19 вересня 2022 року у справі № 521/12324/18.

Відтак, викладення частини вимог заяви, зокрема прохальної частини, іноземною мовою свідчить про невідповідність поданої заяви вимогам законодавства.

Відповідно до положень ч. 1ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Викладене дає підстави для висновку, що заява не відповідає всім вимогам закону, а тому підлягає залишенню без руху з наданням строків на усунення зазначених недоліків. Недоліки підлягають усуненню шляхом зазначення у заяві причин неможливості одержання або відновлення даних документів в позасудовому порядку та шляхом подачі нової редакції заяви викладеної державною мовою.

Керуючись ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Залишити без руху заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Надати заявнику строк для усунення недоліків заяви, протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, інакше заява буде вважатись неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя