Рішення № 11804742, 07.09.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.10 Справа № 16/196/10

Суддя

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69000, АДРЕСА_1№ НОМЕР_1)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Оріс” (69092, м.Запоріжжя, вул.Фабрична, 69, код ЄДРПОУ 35421236)

про стягнення 10546,63 грн.

Суддя Ніколаєнко Р.А.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (дов.3787 від 19.08.2010)

від відповідача - не зявився

СУТЬ СПОРУ:

ФОП ОСОБА_1 заявлено позов про стягнення з ТОВ “Корпорація “Оріс” 10546,63 грн.

.Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2010 позовну заяву прийнято до розгляду, порушене провадження у справі № 16/196/10 з призначенням судового засідання на 20.08.2010. Ухвалою від 20.08.2010 розгляд справи відкладався до 07.09.2010, про що винесено ухвалу. В засіданні 07.09.2010 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні позивач підтримав позов, заснований ним на ст.ст.903, 916, 920, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 224, 225, 307, 309, 310 Господарського кодексу України. На обґрунтування позову зазначив, що на підставі договору оренди з гр.ОСОБА_3, який одночасно є найманим працівником позивача, орендує автомобіль ЗІЛ 4333 д.н. НОМЕР_2 для здійснення перевезень. 16.06.2010 між позивачем та відповідачем було укладено разовий договір № 17 про перевезення вантажів автомобільним транспортом, за яким позивач зобовязався надати відповідачу послуги з перевезення вантажу пічного палива, а відповідач зобовязався сплатити позивачу за перевезення плату виходячи з розрахунку 8,00 грн. за один кілометр, відстань перевезення 700 км., адреса доставки: Одеська область, с.Виноградівка, отримувач ФГ “Агрофірма Бургуджі”. 16.06.2010 позивач надав автомобіль під керуванням його працівника ОСОБА_3 для завантаження, а 17.06.2010 автомобіль прибув за місцем призначення. Але, представники отримувача двічі 17.06.2010 та 18.06.2010 відмовилися приймати товар, посилаючись на його невідповідність нормам ДСТУ та ГОСТу, і за вказівкою відповідача, отриманою 18.06.2010, товар мав бути повернутий відправнику. Але на зворотному шляху 18.06.2010 на підставі заяви ФГ “Агрофірма Бургуджі” автомобіль був затриманий співробітниками Арцизського РВ МУ МВС України в Одеській області та поміщений на спецмайданчик. Повернення автомобіля з майданчику відбулося 08.07.2010, після чого він разом з товаром був повернутий до м.Запоріжжя. Позивач зазначає, що з винних дій відповідача, що проявилися у відправленні недоброякісного товару, він зазнав майнову шкоду, що виражається у наступному: згідно договору № 17 від 16.06.2010 вартість перевезення складає 5600,00 грн., з яких відповідач за прибутково-касовим ордером № 16/6 сплатив 4000,00 грн.; враховуючи що 08.07.2010 позивач був вимушений повертати автомобіль з вантажем, то відповідач має сплатити на користь позивача 5600,00 грн. як плату за перевезення; працівник ОСОБА_3 19.06.2010, 06.07.2010 та 07.07.2010 був вимушений оплачувати готель у м.Арцзиськ на загальну суму 218,80 грн. та оплатити проїзд залізницею в сумі 37,99 грн.; для вирішення питання щодо повернення автомобіля з спецмайданчика позивач мав на власному автомобілі приїздити до м.Арцізськ, в звязку з чим було понесено 2244,64 грн. витрат на дизельне паливо; позивачем понесені витрати на послуги адвоката у розмірі 8000,00 грн.; позивач також сплатив 264,00 грн. за утримання автомобіля на Арцизському міжрайонному спецмайданчику № 9. Позивач просить позов задовольнити.

Відповідач належним чином повідомлявся про місце і час розгляду справи шляхом направлення ухвал суду у даній справі за адресою реєстрації згідно з даними ЄДР.

Однак в засідання суду відповідач двічі не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Вимоги ухвал відповідач не виконав, відзив на позов суду не надіслав.

Будь-яких клопотань чи заяв від відповідача до суду не надходило.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач правом на захист своїх інтересів не скористався.

Справу розглянуто у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України на наявними матеріалами, які є достатніми для вирішення спору.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд знайшов позов таким, що не підлягає задоволенню, у зв`язку з нижченаведеним.

Зі змісту позову слідує, що позивач заявляє майнові вимоги до відповідача як відшкодування понесених збитків та заподіяної майнової шкоди, які позивач повязує з винними діями відповідача, що виразилися у наданні замовлення на перевезення товару, який виявився неякісним.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобовязання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди субєктом або субєкту господарювання.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України (ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Тобто, притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише за наявності передбачених законом умов. Іх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Зокрема склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, включає: 1) протиправну поведінку суб'єкта господарювання; 2) наявність шкідливих наслідків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника і шкодою; 4) вину правопорушника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобовязань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ч.1 ст.225 ГК України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

-вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; -додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; -неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; -матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Аналогічна норма права міститься в статті 22 Цивільного кодексу України. Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний звязок між правопорушенням і збитками. Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ч.1 ст.33, ст.34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У підставу заявлених вимог та на підтвердження вини відповідача позивачем покладено факт вручення для перевезення неякісного товару.

Проте, матеріалами справи таке не підтверджується.

З матеріалів справи слідує, що на підставі укладеного сторонами 16.06.2010 разового договору № 17 (далі Договір № 17) позивач, як перевізник, зобовязався здійснити для відповідача перевезення товару до с.Виноградівка Одеської області відстанню 700 км., а відповідач зобовязався оплатити перевезення з розрахунку 8,00 грн. за один кілометр.

Позивач зазначає, що на виконання Договору № 17 надав відповідачу послуги з перевезення товару пічного палива, який мав бути доставлений ФГ “Агрофірма Бургуджі” і 17.06.2010 товар був доставлений для відвантаження, але не зважаючи на неодноразові спроби передати товар ФГ “Агрофірма “Бургуджі” відмовилося прийняти товар в звязку з його невідповідністю ДСТУ та ГОСТу, що потягло затримання 18.06.2010 автомобіля співробітниками Арцизського РВ МУ МВС України в Одеській області, поміщення на Арцизський спецмайданчик № 9, і, як наслідок понесення відповідних витрат позивачем.

На підтвердження відвантаження товару неналежної якості позивач представив адресований відповідачу лист ФГ “Агрофірма Бургуджі” від 21.06.2010 № 7, де йдеться про невідповідність товару встановленим нормам, однак його не можна визнати за належний доказ.

Будь-яких доказів, які б у належному порядку та у відповідності до встановлених правил прийомки продукції за якістю свідчили про неякісність товару, позивачем не представлено.

Також позивач заподіяння шкоди та понесення збитків повязує з затриманням за заявою ФГ “Агрофірма Бургуджі” автомобіля ЗІЛ 4333 д.н. НОМЕР_2 Арцизським РВ МУ МВС України в Одеській області.

Зазначене (затримка автомобіля) підтверджується представленими протоколом огляду та затримки транспорту Арцизського УДАІ № 9 від 18.06.2010, листом Арцизського РВ ГУМВС в Одеській області від 08.07.2010 № 46/7355, де зазначається про розгляд райвідділом матеріалу по факту надання недоброякісного товару з боку ТОВ “Оріс” на користь ФГ “Агрофірма Бургуджі”, а також про відсутність необхідності подальшої затримки автомобіля, проте таке повязування з тих же підстав є необґрунтованим, оскільки знов таки, цим не доводиться факт постачання відповідачем неякісного товару, затримка мала місце поза будь-якими діями відповідача, і взагалі затримка автомобіля могла статися з вини будь-якої іншої особи. Між іншим, сам позивач зазначає, що затримка автомобіля сталася за заявою ФГ “Агрофірма Бургуджі”.

З тих же причин є безпідставним заявлення вимог про відшкодування витрат на оплату готелю в сумі 218,80 грн., проїзд залізницею в сумі 37,99 грн., придбання палива на суму 2244,64 грн.

Крім того матеріали справи не містять підтверджень, що вказані витрати понесені саме позивачем (а не його працівником), а факт безумовної необхідності використання іншого автотранспорту для вирішення відповідних питань, будь-чим не обґрунтований та не доведений. Вина відповідача в цих витратах не може мати місця, а дії позивача повязані виключно з волевиявленням останнього.

Позивач також зазначає, що згідно з Договором № 17 відповідач в рахунок оплати перевезення оплатив лише 4000,00 грн. з визначеної суми Договору у 5600,00 грн., тобто до сплати підлягає 1600,00 грн., однак строків оплати Договір № 17 не містить, докази заявлення позивачем вимоги згідно з ч.2 ст.530 ЦК України відсутні.

Заявлення про необхідність сплати відповідачем 5600,00 грн. як плати за зворотне перевезення товару, є також необґрунтованим, оскільки факт повернення товару відповідачу позивачем будь-якими доказами також не доведений, Договір № 17 відповідної умови щодо того не містить.

Віднесення до стягуваних сум 8000,00 грн. витрат, повязаних з послугами адвоката, є необґрунтованим, оскільки відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України такі витрати, повязані з розглядом конкретної господарської справи, включаються до складу судових витрат. Проте у будь-якому разі копія адвокатського свідоцтва, договір з адвокатом позивачем не представлені, а представлена квитанція до прибуткового касового ордеру № 19106 від 19.06.2010 не містить відомостей, за що надані послуги.

Крім того, позивач не представив переконливих доказів правомірності використання автомобіля НОМЕР_3 у своїй підприємницькій діяльності.

На підтвердження того позивач представив копію договору найму (оренди) транспортних засобів та устаткування від 01.01.2010 з гр.ОСОБА_3 та зазначив, що використовує цей автомобіль саме на підставі цього договору. Разом з тим, у преамбулі договору позивач вказується наймодавцем, ОСОБА_3 наймачем. Крім того, представлений суду екземпляр договору ОСОБА_3 не підписано.

Таким чином, матеріали справи містять такі докази, які не підтверджують та не доводять факт відвантаження та відправки відповідачем товару неналежної якості, наявність складу господарського правопорушення, визначеного законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, а також виникнення зобовязання внаслідок заподіяння шкоди.

Окрім наведеного слід зазначити, що окремі суми, про стягнення яких заявляється позивачем в позовній заяві, не співвідносяться за загальною сумою позову, визначеною позивачем. Обґрунтованого розрахунку на вимоги суду позивачем не представлено.

З урахуванням викладених обставин в позові слід відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Суддя Р.Ніколаєнко

Рішення оформлено та підписано 13.09.2010.