Рішення № 118041471, 25.03.2024, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/30/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянув у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Віктора Чміленка, 41, ЄДРПОУ 40108709)

про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо не виплати йому всіх сум, що належали до виплати у день звільнення та затримку розрахунків при звільненні;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2022 р. по 09.12.2023 р. у розмірі 333757,60 грн без сум податків та зборів.

Ухвалою судді від 12.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.27).

Позов мотивовано тим, що позивач проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області та наказом начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 04.11.2022 року №508 о/с його звільнено зі служби в поліції. Станом на день виключення його із списків особового складу не було проведено усіх розрахунків.

На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 р. у справі №340/1859/23, йому нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій у розмірі 31334,74 грн. Оскільки остаточний розрахунок був здійснений лише у грудні 2023 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову (а.с.43-46). Позивач вважає суму середнього заробітку завищеною та неспівмірною із сумою виплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. З огляду на викладене просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження за наявними матеріалами, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 проходив службу у поліції та наказом начальника ГУ НП в Кіровоградській області від 04.11.2022 року №508 о/с з 09.11.2022 року був звільнений зі служби за станом здоров`я. При звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, а тому він звернувся до суду за захистом порушеного права (а.с.10).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 по справі №340/1859/23, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2020 роки. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 року рішення першої інстанції залишене без змін.

09.12.2023 року на виконання рішення суду відповідачем виплачено позивачеві 31334,74 грн. компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому позивач вважає наявними підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 далі - КЗпП в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі №825/66/16.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу 09.12.2023 року виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, в той час як звільнено його зі служби в поліції 09.11.2022 року.

За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум був спірним.

Статтею 1 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено, що даним кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України в справі № 4-рп/2012 визначено, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу.

Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018, 2020 роки, що було предметом розгляду у справі №340/1859/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116,117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд у постанові від 04.09.2020 у справі № 120/2005/19-а зазначив про те, що статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100).

Відповідно до пункту 8 вказаного порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи довідки про нараховані суми грошового забезпечення позивачу від 09.02.2024 р. слідує, що останніми 2 місяцями, що передували його звільненню є:

- вересень 2022 рік складає 14478,41 грн;

- жовтень 2022 рік складає 17042,00 грн;

Всього 31520,41 грн. (а.с.59).

З огляду на наведене, середньоденна заробітна плата, з якої слід обраховувати суму середнього заробітку за час затримки при звільненні складає 516,73 грн. = (14478,41 + 17042,00) : 61 днів.

Також суд звертає увагу на той факт, що служба позивачем припинена 09.11.2022 року, а з позовом про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся лише у квітні 2023 року.

Так, шестимісячний період за який належить нарахувати середній заробіток з 09.11.2022 року по 09.05.2023 року складає 182 дні, що в грошовому еквіваленті становить 94044,86 грн. (182 днів х 516,73 грн.).

Суд вважає, що в порівнянні із виплаченою з порушенням строків позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 31334,74 грн., розрахована вище сума 94044,86 грн. є співмірною із такою сумою виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Додатково слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, на переконання суду, належним способом захисту в даному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи, є саме стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94044,86 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати сторонами не понесені.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, при звільненні.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 94044,86 грн. за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, при звільненні.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА