Рішення № 118041043, 29.03.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року Справа № 280/847/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу витрат на відрядження за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити витрати на відрядження за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом голови Ленінського районного суду м.Запоріжжя №7-о від 08.08.2022 позивача зараховано до штату Ленінського районного суду м.Запоріжжя у зв`язку із тимчасовим переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області. Вказує, що законодавством передбачене право судді, який був направлений у відрядження як тимчасове переведення до іншого суду, на відшкодування витрат, проте такі не були нараховані та виплачені відповідачем.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

16.02.2024 від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7777), у якому представник відповідача зазначає, що річний термін, протягом якого суддя Богослов А.В. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 мав право на відшкодування витрат на відрядження, закінчився 01.08.2023. Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 до Постанови № 98 були внесені зміни, за якими загальний строк відрядження не може перевищувати два роки, а у період воєнного стану тимчасове переведення може перевищувати загальний строк відрядження. Водночас така постанова набрала чинності 26.12.2023, через що, враховуючи принцип незворотності нормативно-правових актів в часі, у період з 02.08.2023 по 26.12.2023 у територіального управління були відсутні підстави для відшкодування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 . Також вказує, що авансовий звіт за період з серпня по грудень 2023 року був поданий суддею ОСОБА_1 28.12.2023, проте останнім днем проведення органами Казначейства платежів за видатками розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів у бюджетному 2023 році було 27.12.2023. Тобто, подання документів, на підставі яких, на думку позивача, йому мали б бути проведені виплати коштів Державного бюджету, було здійснено ним у період, коли територіальне управління ДСА України в Запорізькій області як розпорядник бюджетних коштів вже було позбавлене можливості здійснювати будь-які платежі. Крім того, наголошує, що територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів не має право оплачувати витрати на відрядження, понесені у 2023 році, за рахунок кошторисних призначень 2024 року. Зазначає, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення суду має здійснюватися за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

16.02.2024 надійшов лист Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (вх.№7779), у якому зазначені підстави для ненарахування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 за період з 02.08.2023 по 26.12.2023, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа (Державна судова адміністрація України) про розгляд справи повідомлена належним чином, проте пояснень щодо позовних вимог у строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 31.01.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України; витребував від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області пояснення щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 витрат на відрядження за поданим ним звітом №51 від 28.12.2023; інформацію щодо порядку відшкодування суддям, які не здійснюють повноваження, добових витрат; витребував від Державної судової адміністрації України інформацію про розмір бюджетних асигнувань, якими забезпечувалось Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для проведення видатків з виплати витрат на відрядження (за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження»).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням голови Верховного Суду від 29.07.2022 № 321/о/149-22 суддю Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 відряджено до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з 02.08.2022.

Наказом голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2022 № 7-о суддю ОСОБА_1 зараховано з 08.08.2022 до штату Ленінського районного суду м. Запоріжжя у зв`язку з його переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області на роботу на посаді судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя; з 08.08.2022 ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до роботи в Ленінському районному судді м. Запоріжжя.

28.12.2023 позивач направив до ТУ ДСА України в Запорізькій області для відома та виконання звіт про використання коштів за 2023 рік.

Відповідно до звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 51 від 28.12.2023 добові витрати становлять: 02.08-31.08.2023 (за серпень 2023) 9000 грн, 01.09-30.09.2023 (вересень 2023) 9000 грн, 01.10-30.10.2023 (жовтень 2023) 9300 грн, 01.11-30.11.2023 (листопад 2023) 9000 грн, 01.12-31.12.2023 (грудень 2023) 9300 грн; усього 45600 грн.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Положенням статей 148, 149 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023. Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Відповідно до положень статті 55 Закону № 1402-VIII у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, що визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Якщо обставини, що були підставою відрядження судді, продовжують існувати, за зверненням голови суду, до якого суддя відряджений, та за згодою такого судді Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки.

У разі припинення роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами суддя, якого було відряджено з такого суду, має бути переведений на постійне місце роботи до закінчення строку відрядження.

Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.

Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

Пунктом 56 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII (доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2128-IX «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення сталого функціонування судової влади в період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя») тимчасово встановлено, що період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює повноваження, зокрема, приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.

Отже, за вимогами Закону № 1402-VIII загальний строк відрядження не може перевищувати два роки, проте на період воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) вказаний граничний строк відрядження судді не застосовується.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17, суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі Постанова № 98) затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.

У відповідності до додатку 1 до Постанови № 98 сума добових витрат в межах України складає 300 грн, гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) 900 грн.

Абзацом п`ятнадцятим пункту 6 Постанови № 98 (до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360) передбачено, що строк відрядження як тимчасове переведення суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя не може перевищувати один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 внесені зміни до пункту 6 Постанови № 98: абзац п`ятнадцятий після слів один рік доповнено словами , а у випадках, установлених законом, загальний строк відрядження не може перевищувати два роки; доповнено пункт після абзацу п`ятнадцятого новим абзацом такого змісту: У період надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування строк відрядження судді як тимчасове переведення в умовах надзвичайного чи воєнного стану може перевищувати загальний строк відрядження, передбачений абзацом п`ятнадцятим цього пункту.. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 набрала чинності 26.12.2023.

За матеріалами справи прийняте головою Верховного Суду рішення про відрядження ОСОБА_1 до іншого суду з 02.08.2022 пов`язане із перебуванням на тимчасово окупованій території України Чернігівського районного суду Запорізької області.

При цьому, на переконання відповідача, у період з 02.08.2023 по 26.12.2023 були відсутні підстави для відшкодування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 за період серпень 2023 року грудень 2023 року з огляду на продовження загального строку відрядження постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360.

З огляду на вказані вище норми, суд зазначає про суперечність між нормами Закону № 1402-VIII, за яким фактично у період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) положення щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються, та Постановою № 98, якою встановлений граничний строк відрядження судді один рік, а з 26.12.2023 два роки (у період надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування такий строк може перевищувати загальний строк відрядження судді).

Відповідно до приписів частин першої-третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду (постанови від 22.08.2019 у справі № 295/7220/16-а, від 30.09.2019 у справі № 360/1432/19, від 27.03.2020 у справі № 569/727/17 та від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20) у разі наявності колізії між правовим актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та у відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.

Суть цього підходу полягає у тому, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Беручи до уваги наведене, суд зазначає, що оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 56 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень) має вищу юридичну силу, він превалює над дією Постанови № 98, та відповідно підлягає застосуванню у межах спірних правовідносин.

У контексті порушеного питання також заслуговує на увагу правова позиція Великої Палати Верховного Суду, згідної з якою елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля (постанови від 28.02.2018 у справі №800/284/17; від 22.05.2018 у справі №800/474/16; від 03.07.2019 у справі №127/2209/18 та інші).

Визначальним елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №917/1503/17).

До того ж, у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Тож, застосовуючи положення Постанови № 98, якою на момент виникнення спірних правовідносин був передбачений граничний строк відрядження один рік, а не Закону № 1402-VIII, яким на момент виникнення спірних правовідносин положення щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються, відповідач не дотримався указаних принципів.

За наведеного суд вважає, що до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою позивачу витрат на відрядження за період з серпня 2023 року по грудень 2023 року, повинні застосовуватись вимоги Закону № 1402-VIII, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу витрат на відрядження за спірний період.

Щодо посилань відповідача на відсутність права територіального управління оплачувати витрати на відрядження, понесені у 2023 році, за рахунок кошторисних призначень 2023 року, суд зауважує, що відсутність бюджетних коштів та належного фінансування не звільняє відповідача від обов`язку виконання ним положень Постанови № 98, яке не ставить в залежність необхідність в застосуванні заходів реагування від наявності чи відсутності бюджетних коштів (фінансової спроможності) у їх розпорядника.

Відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кєчко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Щодо доцільності зазначення у резолютивній частині способу виконання рішення суду, а саме за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», на чому наполягає відповідач, суд зазначає наступне.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).

Списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів згідно Порядку здійснюється шляхом безспірного списання.

В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів.

Відповідно до пункту 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Суд зауважує, що враховуючи приписи частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Разом з тим, суд дійшов висновку не про стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди, а про зобов`язання здійснити їх нарахування та виплату, у зв`язку з чим відсутні підстави для зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення коштів за вказаною бюджетною програмою. Більш того, питання виконання рішення суду «за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»» може бути вирішене згідно з приписами статті 378 КАС України на стадії виконання рішення суду.

Отже, з огляду на правові висновки Верховного Суду, предмет позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред`явлені до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу витрат на відрядження за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року.

З урахуванням викладеного та виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що належним та ефективним захистом порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити витрати на відрядження за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 витрат на відрядження за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року.

Зобов`язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 витрати на відрядження за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, місцезнаходження: просп.Соборний, буд.168, м.Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 26316700.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 29.03.2024.

Суддя К.В.Мінаєва