Рішення № 118040234, 01.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року Справа № 160/2452/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДубина Ю.О. за участі: представника позивача представника відповідача Кушнірук Д.М., Ярошевська С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 31.01.2024 року просить:

визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові прийняти до розгляду рапорт позивача про звільнення за власним бажанням від 03.08.2023 року та у винесенні наказу від 27.12.2023 року № 91 "Про застосування дисциплінарного стягнення", яким позивача звільнено зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку;

зобов`язати відповідача скасувати наказ від 27.12.2023 року № 91 "Про застосування дисциплінарного стягнення", яким позивача звільнено зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, розглянути рапорт позивача про звільнення за власним бажанням від 03.08.2023 року. Позовні вимоги обгрунтовані наступним:

03.08.2023 року позивач подав до відповідача рапорт про звільнення за власним бажанням зі служби в поліції з 03.11.2023 року;

16.08.2023 року рапорт позивача зареєстровано в управлінні кадрового забезпечення;

після цього позивач отримав від відповідача листа від 21.08.2023 року № 664/59-2023, яким відповідач повідомив позивача, що звільнення зі служби за власним бажанням здійснюється за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

03.11.2023 року відповідач листом № 6199/59/02-2023 повідомив позивача про те, що рапорт позивача про звільнення за власним бажанням з поліції залишено без реалізації;

27.12.2023 року відповідач прийняв наказ про звільнення позивача зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку (відсутність на службі без поважних причин з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року);

стосовно позивача також було проведено службове розслідування, про наявність якого позивача не повідомляли; пояснення від позивача під час службового розслідування не відбирали чим грубо порушили права поліцейського під час проведення стосовно нього службового розслідування; відповідач також порушив строк проведення службового розслідування;

позивач вважає, що відповідач протиправно застосував до правовідносин щодо звільнення зі служби в поліції за власним бажанням Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (далі Положення № 114), оскільки у разі суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу; до спірних правовідносин підлягає застосуванню КЗпП України, а саме: ч.1 ст. 38 КЗпП України;.

відповідач порушив строк проведення службового розслідування.

Ухвалою суду від 01.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Позивач подав до відповідача рапорт про звільнення за власним бажанням з 03.11.2023 року. Однак позивач після 03.11.2023 року не з`явився на службу. 03.11.2023 року відповідач листом № 6199/59/02-2023 повідомив позивача про те, що рапорт позивача про звільнення за власним бажанням з поліції залишено без реалізації. Позивач з 02.11.2023 року по 06.11.2023 року перебував на лікарняному, під час якого останнього повідомили про те, що його рапорт про звільнення не задоволено. Однак позивач з 07.11.2023 року перестав виходити на службу, внаслідок чого відповідач провів службове розслідування, за наслідками якого видав наказ про звільнення позивача зі служби за вчинення дисциплінарного проступку (відсутність на службі без поважних причин з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року). Позивачу було запропоновано подати пояснення під час проведення службового розслідування; позивач надав письмові пояснення під час проведення службового розслідування.

Ухвалою суду 25.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

03.08.2023 року позивач подав до відповідача рапорт про звільнення за власним бажанням зі служби в поліції з 03.11.2023 року.

16.08.2023 року рапорт позивача зареєстровано в управлінні кадрового забезпечення;

Після цього позивач отримав від відповідача листа від 21.08.2023 року № 664/59-2023, яким відповідач повідомив позивача, що звільнення зі служби за власним бажанням здійснюється за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті, та за відсутності наказу про його звільнення; за такими фактами проводиться службове розслідування та вирішується питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

Судом встановлено що з 02.11.2023 року по 06.11.2023 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується відповідною довідкою № 2532 від 02.11.2023 року, копія якої міститься у матеріалах справи.

03.11.2023 року відповідач листом № 6199/59/02-2023 повідомив позивача про те, що рапорт позивача про звільнення за власним бажанням з поліції залишено без реалізації; вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті, та за відсутності наказу про його звільнення; за такими фактами проводиться службове розслідування та вирішується питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності

27.12.2023 року відповідач прийняв наказ про звільнення позивача зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку (відсутність на службі без поважних причин з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року).

Вказаний наказ прийнято за результатами проведеного службового розслідування, висновок якого від 07.12.2023 року міститься у матеріалах справи.

Факт відсутності позивача на службі підтверджується актами про відсутність на службі, які містяться у матеріалах справи та матеріалами службового розслідування.

Позивач під час розгляду справи також підтвердив факт не виходу на службу у період з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року.

Службове розслідування призначено згідно наказу відповідача від 23.11.2023 року № 434 «Про призначення службового розслідування та створення дисциплінарної комісії», копія якого міститься у матеріалах справи.

Стосовно рапорту позивача про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та правового регулювання порядку звільнення зі служби в поліції за власним бажання.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIІI поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону №580-VIІI призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

За змістом пункту 7 частини першою статті 77 Закону №580-VIІI поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Відповідно до частин другої та третьої статті 77 Закону №580-VIІI днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

На час подання рапорту позивача про звільнення за власним бажанням діяли норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

Згідно з пунктом 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового та начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше, як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

За змістом пункту 8 Положення №114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413 затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, до яких віднесено:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Порядок звільнення з цієї підстави визначений підпунктом «ж» пункту 64 та пунктом 68 Положення №114, яке з огляду на приписи пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII у частині, що не суперечить Закону №580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок проходження служби в поліції.

З аналізу пункту 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.

Суд зазначає, що у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило за яким, звільнення у порядку пункту 68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Відтак, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про звільнення поліцейських на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII з урахуванням приписів підпункту «ж» пункту 64 та пункту 68 Положення №114 суд повинен з`ясувати: чи дійсно існував рапорт поліцейського про його звільнення зі служби в поліції за власним бажанням; чи існували поважні причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків поліцейським; чи було волевиявлення поліцейського на звільнення за цією підставою саме в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв поліцейський про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції до моменту реалізації керівником органу поліції про звільнення поліцейського шляхом винесення відповідного наказу.

За вказаних обставин, суд доходить до висновку проте, що подання рапорту на звільнення та сплив після цього трьох місяців не є достатніми підставами для звільнення поліцейського зі служби в поліції за власним бажанням, оскільки необхідним є також зазначення у рапорті на звільнення поліцейським поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення.

Одночасно суд зазначає, що КЗпП України до відносин звільнення поліцейських зі служби не застосовується з наступних підстав.

Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку, зокрема, припинення служби в поліції.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач дійсно подав рапорт про звільнення зі служби, у якому вказав дату звільнення 03.11.2023 року; конкретні поважні причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків поліцейським у вказаному рапорті позивачем не зазначено.

Однак також судом встановлено, що позивач з 02.11.2023 року по 06.11.2023 року включено не з`явився на службу через хворобу.

Також судом з письмових пояснень позивача від 23.11.2023 року, які надано під час проведення стосовно нього службового розслідування, позивач пояснив, що його 02.11.2023 року повідомили про те, що рапорт позивача про звільнення не задоволений та позивач повинен 03.11.2023 року повинен був відбути до табору для проходження навчання.

З 06.11.2023 року позивач був виписаний з лікарні, однак вирішив на службу не повертатися.

03.11.2023 року відповідач листом № 6199/59/02-2023 повідомив позивача про те, що рапорт позивача про звільнення за власним бажанням з поліції залишено без реалізації; вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті, та за відсутності наказу про його звільнення; за такими фактами проводиться службове розслідування та вирішується питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

Отже, судом встановлено, що позивач був повідомлений про те, що його рапорт про звільнення зі служби не задоволений, а також про необхідність виходу на службу; однак позивач проігнорував вказані вище обставини та самостійно прийняв рішення щодо не виходу на службу.

Таким чином, відповідач під час розгляду рапорту позивача про звільнення не допустив протиправну бездіяльність щодо відмови у прийняття рапорту позивача та розглянув рапорт позивача, а тому позовні вимоги: визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові прийняти до розгляду рапорт позивача про звільнення за власним бажанням від 03.08.2023 року, та зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення за власним бажанням від 03.08.2023 року не підлягають задоволенню.

Стосовно оскаржуваного наказу суд зазначає наступне.

Позивач з 07.11.2023 року перестав виходити на службу, внаслідок чого відповідач провів службове розслідування, за наслідками якого видав наказ про звільнення позивача зі служби за вчинення дисциплінарного проступку (відсутність на службі без поважних причин з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року).

Факт відсутності позивача на службі підтверджується актами про відсутність на службі, які містяться у матеріалах справи та матеріалами службового розслідування.

Позивач під час розгляду справи також підтвердив факт не виходу на службу у період з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року; поважних причин не виходу на службу позивач не повідомив суду.

Службове розслідування призначено згідно наказу відповідача від 23.11.2023 року № 434 «Про призначення службового розслідування та створення дисциплінарної комісії», копія якого міститься у матеріалах справи.

Висновок службового розслідування від 07.12.2023 року міститься у матеріалах справи.

Суд зазначає, що з 24.02.2022 року на всій території України запроваджено воєнний стан .

Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану врегульовано розділом V Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно статті 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження. Службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни може проводитися як дисциплінарною комісією, так і однією особою, у тому числі безпосередньо уповноваженим керівником, який одноособово здійснює передбачені Статутом повноваження дисциплінарної комісії (далі - уповноважена особа). Службове розслідування стосовно заступників керівника Національної поліції України чи керівників територіальних органів Національної поліції України проводиться виключно дисциплінарною комісією. Службове розслідування має бути завершене протягом 15 календарних днів з дня його призначення уповноваженим керівником. У разі потреби цей строк може бути продовжений керівником, який призначив службове розслідування, але не більш як на 15 календарних днів. До строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні чи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, розташованих на підконтрольних органам державної влади територіях. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським, стосовно якого призначено службове розслідування, вчинено інший дисциплінарний проступок, обставини його вчинення підлягають перевірці уповноваженою особою під час проведення такого службового розслідування. За результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок. У разі проведення службового розслідування безпосередньо керівником, який його призначив, висновок не складається, а обставини вчинення дисциплінарного проступку відображаються в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або в довідці про відсутність в діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку. Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. У разі проведення службового розслідування безпосередньо керівником, який його призначив, днем завершення службового розслідування є день підписання наказу про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності або довідки про відсутність в діях поліцейського дисциплінарного проступку, яка підлягає реєстрації в органі поліції.

Відібрання пояснень під час проведення службового розслідування у період дії воєнного стану, врегульовано статтею 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України

Відповідно до цієї статті під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов`язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення. У разі відсутності поліцейського на службі уповноважена особа зобов`язана викликати його для надання пояснень. Виклик здійснюється шляхом його безпосереднього вручення поліцейському або надсилання поштовим зв`язком чи з використанням електронної комунікації. За наявної можливості надсилання виклику поштовим зв`язком здійснюється рекомендованим листом на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. Надсилання виклику з використанням електронної комунікації здійснюється виключно на адресу електронної пошти поліцейського чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі або які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника. Виклик надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше однієї доби для прибуття за вказаною у виклику адресою. Виклик, який надіслано поштовим зв`язком, вважається таким, що отриманий поліцейським, на четвертий календарний день з дня його відправлення. Виклик, надісланий з використанням електронної комунікації, вважається таким, що отриманий поліцейським, на другий день з дня його відправлення. Якщо поліцейський, викликаний уповноваженою особою у визначеному цією статтею порядку, не з`явився та не повідомив про наявність поважних причин свого неприбуття, він вважається таким, що відмовився від надання пояснень, про що уповноваженою особою складається акт. Від поліцейського, стосовно якого є підтвердні дані про самовільне залишення ним місця несення служби, виїзд до інших регіонів країни чи за кордон, пояснення не відбираються, поліцейський вважається таким, що відмовився від надання пояснень.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач вчиняв дії спрямовані на відібрання пояснень у позивача; письмові пояснення позивача містяться у матеріалах службового розслідування.

Вказані дії повністю відповідають вимогам ст. 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За вказаних обставин від відхиляє доводи позивача стосовно порушення його прав відповідачем під час проведення службового розслідування.

Також суд зазначає, що відповідач не порушив строк проведення службового розслідування відносно позивач, оскільки службове розслідування розпочато 23.11.2023 року, а закінчено 07.12.2023 року, тобто у межах 15-ти денного строку передбаченого ст. 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Службове розслідування проведено у порядку письмового провадження, що також відповідає вимогам ст. 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Щодо застосування до позивача виду дисциплінарного стягнення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

За результатами проведеного службового розслідування, відповідач дійшов висновку, що за вчинення дисциплінарного проступку позивача слід застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.12.2019 у справі №804/2054/17, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

В межах спірних правовідносин, враховуючи встановлені в ході службового розслідування, а також під час розгляду справи судом обставини скоєного позивачем під час дії воєнного стану дисциплінарного проступку, суд дійшов висновку про співмірність застосованого дисциплінарного стягнення вчиненому проступку.

Верховним Судом у постанові від 10.09.2020 у справі №360/4790/19 зроблено правовий висновок, що питання обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, але при цьому необхідно враховувати певні обставини. Суд здійснює правову оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, які є межею для дискреційних повноважень останніх. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.

Під час розгляду справи відповідачем було доведено факт порушення позивачем чинного законодавства у вигляді неприбуття на службу у період з 07.11.2023 року по 07.12.2023 року без поважних причин, а тому , вказаний факт порушення (невихід на службу без поважних причин) є підтвердженим.

Водночас, суд зауважує, що порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Тобто, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що навіть за умови порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування, а також інших процедурних питань, які не були дотримані відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу, не може потягнути за собою безумовне скасування оскаржуваних наказів, за умови наявності факту вчиненого дисциплінарного проступку.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №826/9858/18.

Суд зазначає, що норми чинного законодавства не визначають обов`язку дисциплінарної комісії повідомляти поліцейського про призначення щодо нього службового розслідування, водночас поліцейський має право надавати письмові пояснення щодо обставин службового розслідування, що, в свою чергу, передбачає право поліцейського бути обізнаним про наявність службового розслідування.

Оскільки позивач надав письмові пояснення під час проведення службового розслідування, то суд вказує на те, що відповідач виконав свій обов`язок та дотримався прав позивача під час проведення останнього нього службового розслідування.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 року по справі №815/4478/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062004).

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов`язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та органів поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Отже під вчинками, що дискредитують звання працівника Національної поліції України та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава.

Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.

Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №816/604/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81431280).

Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 по справі №815/4463/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76889399) сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Суд звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Звежинський проти Польщі" (заява №34049/96), рішення ЄСПЛ від 19.04.2007 у справі "Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії" (заява № 63235/00).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12.01.2012 у справі "Горовенки та Бугара проти України" зазначив, що уряди та правоохоронні органи забезпечують те, щоб усі посадові особи з підтримання правопорядку мали відповідні моральні, фізичні та психологічні якості для ефективного виконання своїх функцій і проходили безперервну та ретельну професійну підготовку. Необхідно періодично здійснювати перевірку їхньої придатності для виконання таких функцій.

Суд повторив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 17.06.2008 у справі "Абдулла Їлмаз проти Туреччини").

Отже, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення присяги. У зв`язку з чим, складаючи присягу, працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Під порушенням присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Застосування дисциплінарного стягненні у вигляді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічний правовий висновок здійснено Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі № 824/227/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76615256).

Отже, підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

За вказаних обставин, суд вважає оскаржуваний наказ правомірним.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (04075, м. Київ, вул. Федора Максименка, 21-Б, код ЄДРПОУ 45013109) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 01 квітня 2024 року.

Суддя С.В. Златін