Рішення № 118039647, 01.04.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 квітня 2024 р. Справа № 120/18733/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про поновлення строку

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про поновлення строку.

Ухвалою від 20.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

27.12.2023 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви. В поданій заяві позивачем наведено пояснення з приводу змісту заявлених позовних вимог. Крім того, в поданій заяві позивач також просила залишити без розгляду позовну вимогу щодо встановлення датою початку обчислення встановленого статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" шестимісячного строку дату набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою від 01.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог, які стосуються встановлення датою початку обчислення встановленого статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" шестимісячного строку дату набрання рішенням суду законної сили, повернуто особі, яка її подала.

Відповідно, предметом розгляду за даним позовом є вимоги позивача про поновлення їй встановленого статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" шестимісячного строку для звернення.

Ухвалою від 01.01.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в порядку ст. 263 КАС України). Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що оскільки звернення позивача за недоотриманою пенсією надійшло пізніше 6 місяців після смерті ОСОБА_2 , право на виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю відсутнє. Також вказав, що чинним законодавством не передбачено поновлення строку, встановленого ст. 61 Закону №2262.

01.02.2024 позивачем подано відповідь на відзив, в якій вона зазначила, що одразу після смерті її матері (протягом 30 днів) її син - ОСОБА_3 , як член сім`ї, що проживав разом з пенсіонером на день його смерті, як це і передбачено ст. 61 Закону №2262, за її проханням звернувся до Пенсійного фонду України в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області шляхом особистого звернення до його представництва розміщеного в Центрі надання адміністративних послуг, що розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Замостянська, 7, для отримання належних родичам померлого пенсіонера виплат, зокрема, і отримання невиплаченої пенсії ОСОБА_2 . Вказала, що представниками Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області па особистому прийомі її сину, як представнику членів родини померлого пенсіонера, було повідомлено, що отримання невиплаченої пенсії моєї матері буде здійснюватись в загальному порядку передбаченому ст. 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка не підлягає застосуванню у даній ситуації, хоча інші виплати у зв`язку із смертю її матері були здійснені. Таким чином, представники Пенсійного фонду України на особистому прийомі надали особі, яка мала право отримати недоотриману пенсію згідно ст. 61 Закону та звернулась у встановлений Законом строк, недостовірну інформацію, що і стало причиною пропуску встановленого шестимісячного строку на звернення.

Позивач також зазначила, що для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів законом надано право застосовувати інші, ніж передбачено ч. 1 ст. 5 КАС України, способи захисту, які, по-перше, не суперечать законодавству і, по-друге, забезпечують ефективний захист порушених прав. Третьою умовою для звернення саме до адміністративного суду є порушення з боку суб`єктів владних повноважень в частині надання недостовірної інформації.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Як зазначила позивач в позовній заяві, 13.09.2022 Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі її звернення було відкрито провадження у спадковій справі.

Позивач зазначила, що оскільки нотаріус в процесі оформлення спадщини не змогла видати їй Свідоцтво про право на спадщину в частині оформлення недоотриманої матір`ю пенсії у зв`язку з відсутністю належної інформації, вона 17.11.2023 особисто звернулась до Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Листом від 20.11.2023 Головне управління пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило позивача про те, що право на отримання сум недоотриманої ОСОБА_2 пенсії відсутнє, оскільки звернення за ними надійшло пізніше шести місяців після її смерті.

Втім, на думку позивача, наявні підстави для поновлення їй пропущеного шестимісячного строку, передбаченого статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить поновити їй встановлений статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" шестимісячний строк для звернення.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Зміст статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» узгоджується з положеннями Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі статтями 1218, 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Статтею 1227 Цивільного кодексу України, в свою чергу, визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї.

Отже, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок.

Зокрема, відповідно до абзацу 3 статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16.05.2023 по справі №420/288/21, від 21.11.2023 у справі № 420/25799/21.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №520/926/21 та від 27.09.2023 у справі №420/16546/21 та від 05.12.2023 у справі №420/18164/21.

Таким чином, із наведених вище положень слідує, що недоодержані за життя суми пенсії пенсіонера не включається до складу спадщини і виплачуються:

1) членам сім`ї померлого пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника;

2) батькам померлого пенсіонера;

3) дружині (чоловіку) померлого пенсіонера;

4) членам сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

При цьому, умовами виплати пенсії, що не включається до складу спадщини, вказаним вище особам є те, що пенсія повинна бути призначена, обчислена, нарахована до виплати, але недоодержана за життя померлого пенсіонера, а звернення за недоодержаною сумою пенсії має відбутись не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера.

В даному ж випадку, позивач зазначає, що про спеціальний характер пенсії її матері вона особисто дізналась лише 06.12.2023, з відповіді Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області, а тому нею був несвідомо пропущений встановлений законодавством шестимісячний строк для звернення за отриманням даного виду пенсії.

З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просить поновити їй строк, встановлений статтею 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Поряд із цим, суд зауважує, що положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачено можливість поновлення строку, встановленого статтею 61 цього Закону, в тому числі в судовому порядку.

Більше того, Кодекс адміністративного судочинства України наділяє суд повноваженнями на поновлення лише процесуальних строків, тобто строків для здійснення процесуальних дій учасниками адміністративного процесу, судом або іншими особами.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи (ст. 245 КАС України).

Ухвалою від 20.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано їй строк на усунення виявлених недоліків, шляхом уточнення змісту заявлених позовних вимог шляхом їх приведення у відповідність до положень ст. 5 КАС України.

В ухвалі судом було наголошено, що заявлені позивачем вимоги не відповідають вимогам ч. 1 ст. 5 КАС України, адже не містять жодного із визначених положеннями цієї статті (ч. 1 ст. 5 КАС України) способів захисту порушених прав, із якими особа може звернутись саме до адміністративного суду.

Втім, в заяві про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначила, що обраний нею спосіб захисту порушених прав у спосіб поновлення строку, встановленого ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідає вимогам ч. 2 ст. 5 КАС України, адже не суперечить законодавству та забезпечить ефективний захист її порушених прав.

Так, положеннями ч. 2 ст. 5 КАС України дійсно передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Проте, варто врахувати, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному ж випадку, вирішення заявлених позивачем у вимог в обраний нею спосіб та за відсутності будь-якого спору у сфері публічно-правових відносин суперечитиме положенням КАС України та завданням адміністративного судочинства.

При цьому, варто наголосити на тому, що в межах даної справи позивачем не оскаржуються будь-які чи/або бездіяльність відповідача щодо виплати сум невиплаченої пенсії ОСОБА_2 .

Окрім того, посилаючись на положення ч. 2 ст. 5 КАС України, позивач не навела жодного нормативно-правового акту, який би передбачав право особи на поновлення строку, встановленого ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в порядку адміністративного судочинства.

Більше того, у відповіді на відзив позивач також зазначає, що її син - ОСОБА_3 , як член сім`ї, що проживав разом з пенсіонером на день його смерті, як це і передбачено ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в межах шестимісячного строку звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області шляхом особистого звернення до його представництва розміщеного в Центрі надання адміністративних послуг для отримання належних родичам померлого пенсіонера виплат, зокрема, і отримання невиплаченої пенсії ОСОБА_2 .

Поряд із цим, як уже було зазначено судом вище, у відповідності до ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", недоодержані за життя суми пенсії пенсіонера не включається до складу спадщини і виплачуються: 1) членам сім`ї померлого пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника; 2) батькам померлого пенсіонера; 3) дружині (чоловіку) померлого пенсіонера; 4) членам сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

Таким чином, у випадку, якщо членом сім`ї, який проживав разом з ОСОБА_2 на день її смерті є ОСОБА_3 , саме він має право на отримання сум недоодержаної пенсії ОСОБА_2 .

Враховуючи вище викладене є незрозумілим, за захистом яких саме порушених прав звернулась ОСОБА_1 , адже доказів того, що вона на день смерті проживала разом із ОСОБА_2 чи/або того, що вона забезпечена пенсією у разі втрати годувальника матеріали справи не містять.

Варто зауважити, що спосіб захисту - матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Наведена позиція суду узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, що відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України судом враховуються під час застосування до спірних правовідносин.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права мас бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р.№3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суду об`єктивного матеріального права або законного інтересу на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене вище, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі № 826/4406/16 та від 15.08.2019 р. у справі №1340/4630/18.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і відповідатиме вимогам Закону, щодо покладених на заявника обов`язків.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права.

В даному ж випадку, матеріали справи не містять жодних доказів існування будь-якого спору між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Більше того, будь-які дії, рішення чи/або бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не є предметом оскарження за даним позовом.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту її прав, а тому підстави для задоволення даного позову відсутні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено 01.04.2024.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна