Ухвала суду № 118038883, 01.04.2024, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/4612/24 2-з/760/113/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду міста Києва Ішуніна Л. М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на частину квартири,

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на частину квартири.

22 березня 2024 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій вона просить: накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_4 або будь-яким особам за її довіреністю (дорученням) вчиняти правочини, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_1 (попередні договори з продажу, дарування, міни, заповіти, довічного утримання та будь-які інші).

Заява мотивована тим, що нею подано до суду позов про визнання права власності на частину вищевказаної квартири, який обґрунтовується тим, що в період, коли вона була малолітньою дитиною, її батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з дозволу служби у справах дітей здійснили продаж приватизованої квартири, в якій позивач мала право власності на 1/2 частину, та мали обов`язком оформити право власності в іншій квартирі, а саме квартирі АДРЕСА_1 , яка придбавалася в тому числі і за рахунок коштів, що були отримані від продажу квартири, де право власності мала неповнолітня дитина, але в порушення права дитини, цього не зробили.

У продовження порушення прав позивача, 05 серпня 2022 року її батько ОСОБА_2 вчинив правочин дарування спірної квартири АДРЕСА_1 на користь зведеної сестри ОСОБА_1 та дочки її батька від першого шлюбу ОСОБА_4 .

Новий власник квартири ОСОБА_4 , продовжуючи порушувати права позивача, яка проживала у спірній квартирі з 1997 року та була зареєстрована у ній, без її відома 15 вересня 2022 року подала до ЦНАПу Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації заяву про зняття її з реєстрації, внаслідок чого позивача було знято з реєстрації за фактичним постійним місцем проживання, що оскаржується в судовому порядку.

20 березня 2024 року, приблизно о 19-00 год. ОСОБА_1 повернулася з роботи і не змогла зайти до свого помешкання, оскільки виявила заміну замків на вхідних дверях. При цьому, її батько ОСОБА_2 перебував у спірній квартирі, але пускати дочку в квартиру категорично відмовився, тому позивачем була викликана поліція.

У присутності працівників поліції ОСОБА_2 повідомив, що не пустить позивача в квартиру, бо вона ніхто, а його дочка ОСОБА_4 , яка є власником квартири, потребує грошових коштів, тому квартира буде продаватися. Крім того, про намір продати спірну квартиру відповідач та третя особа заявляли неодноразово.

Таким чином, виникла необхідність у забезпеченні позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до істотного ускладнення виконання рішення суду та до відчуження спірного об`єкту нерухомості, тому просить заяву задовольнити.

Учасники в судове засідання не з`явилися, оскільки не повідомлялися про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог частини першої статті 153 ЦПК України, що не є перешкодою для розгляду даної заяви.

Суд, вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, за змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Мета забезпечення позову - це хоч і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і находяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України) та заборона вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).

При цьому, такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору між сторонами є визнання за позивачем права власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна: № 306676600 від 05 серпня 2022 року спірна квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 .

З доданих до заяви звукозаписів розмов між позивачем та ОСОБА_2 , їх стенограм, договору дарування квартири вбачається, що власник має намір відчужити спірне майно.

Ураховуючи вищевикладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, з якими заявник звернувся до суду, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву про забезпечення позову та накласти арешт на вищевказану квартиру.

До такого висновку суд приходить, виходячи із того, що вимоги, які містяться в заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту є обґрунтованими, законними та співмірними із викладеними позовними вимогами, які заявник заявляє у позовній заяві, та з урахуванням того, що спір виник стосовно визнання права власності на нерухоме майно, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, при цьому заходи забезпечення позову застосовуються судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Що стосується вимоги про заборону ОСОБА_4 або будь-яким особам за її довіреністю (дорученням) вчиняти правочини, направлені на відчуження спірної квартири, то вона задоволенню не підлягає, оскільки саме по собі накладення арешту на майно передбачає також і заборону вчиняти будь-які дії щодо указаного нерухомого майна та є перешкодою для проведення відповідних дій щодо майна.

Судом враховується, що у відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 149-154, 157 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2

В іншій частині заяви відмовити.

Зазначити дані заявника (позивача) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначити дані відповідачів:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Зазначити дані третьої особи - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Направити дану ухвалу всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову (які ідентифіковані судом) для вжиття відповідних заходів.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Л. М. Ішуніна