Рішення № 118038195, 01.04.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16958/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Арапіної Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування. Свої вимоги мотивувала тим, що 31 серпня 2013 року близько 00:30 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Форд Фокус» НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі сполученням Бориспіль-Запоріжжя, на 108 км + 810 м вказаної автодороги, на території Золотоніського району Черкаської області, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, не був уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, не дотримавшись безпечної дистанції, допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21093», д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався попереду в попутному напрямку. Внаслідок зіткнення транспортних засобів позивач отримала тілесні ушкодження, які відносять до категорії тяжких тілесних ушкоджень та визнана інвалідом 3 групи. Спричинення тілесних ушкоджень позивачці знаходиться в прямому причинному зв`язку з порушенням водієм п.п.12.3,13.1 Правил дорожнього руху України. Оскільки шкода була завдана транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, позивачка вважає, що МТСБУ повинно відшкодувати їй матеріальну шкоду. 06 вересня 2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення: позовні вимоги ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково: стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 18896,71 грн. Додатковою постановою від 06 листопада 2022 року стягнуто з відповідача шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілого у розмірі 20646,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 1032,30 грн. Вимога про відшкодування неотриманих доходів за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік (2013) та доходом, отриманим у тому календарному році, коли позивач була тимчасово непрацездатною (2014 рік), позивачем в судах не заявлялася та судами не розглядалася. Відповідно до Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013 рік згідно Додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в 2013 році позивач отримала 88600 грн доходу від підприємницької діяльності. Втім, після ДТП позивач отримала інвалідність та вимушена була припинити підприємницьку діяльність. За 2014 рік позивач змогла заробити тільки 4872,00 грн. Тому, різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік (2013) та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною (2014) , складає 88600 грн-4872,00 грн =83728,00 грн В 2016 році позивач вимушена була придбати цвях внутрішньо кісткового блокуючого стегнового з комплектом гвинтів вартістю у розмірі 16500,00 грн. 07.09.2015 МТСБУ було отримано заяву з пакетом документів на отримання страхової виплати, але відповіді позивачка не отримала. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на протезування у розмірі 16500,00 грн.; невідшкодовану суму неотриманого доходу у розмірі 83 728,00 грн.

Ухвалою суду від 08 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22 березня 2024 року ухвалою суду закрито провадження в частині стягнення витрат на цвях внутрішньо кісткового блокуючого стегнового з комплектом гвинтів у розмірі 16500,00 грн.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

06 вересня 2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково: стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 18896,71 грн. (а.с. 27-33).

Згідно рахунку-фактури 26 серпня 2016 року витрати на придбання цвяха внутрішньо кісткового блокуючого стегнового з комплектом гвинтів становлять у розмірі 16500,00 грн. (а.с. 25, 26).

Позивач просить стягнути з відповідача суму неотриманого доходу у розмірі 83 728,00 грн.

Підставою для задоволення позовних вимог зазначила, що отримала інвалідність та вимушена була припинити підприємницьку діяльність, тому відповідач зобов`язаний відшкодувати втрачений нею заробіток.

На підтвердження позовних вимог надано показники господарської діяльності для платників єдиного податку П групи (а.с.7-8, 9); виписку із медичні карти стаціонарного хворого хірургічного відділення (а.с.10-13); додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду 06 листопада 2022 року про стягнення з відповідача шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності потерпілого у розмірі 20646,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 1032,30 грн (а.с.14-19); постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, якою рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення: позовні вимоги ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково: стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 18896,71 грн (а.с. 27-33); звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с.39-40); таблиця нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування фізичними особами-підприємцями (а.с.42, 43, 44).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Представник відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України скористався своїм правом подачі відзиву до позову, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.09.2023 по справі № 175/4786/19 було вирішено питання щодо правомірності стягнення вартості цвяха, а саме, «Також не можуть бути стягнуті витрати позивачки 26.08.2016 року на купівлю цвяха внутрішньокісткового блокуючого стегнового з комплектом гвинтів, вартістю 16500,00 грн. згідно копії рахунку-фактури № 0000078 від 26 серпня 2016 року (а.с. 63 т.1), адже з наданих позивачкою копій медичної документації вбачається, що їй 29.08.2016 року була проведена операція (металевий стержень), у зв?язку з повторною травмою правого стегна при падінні у ванній 25.08.2016 року (а.с. 59, 69 т.1).» Тобто позов заявлений в частині стягнення з МТСБУ коштів у розмірі 16 500,00 було вже вирішено, а тому дані позовні вимоги заявлено повторно та в цій частині повинно бути закрито провадження по справі. Станом на момент звернення позивачем пропущено річний строк на подачу заяви про виплату страхового відшкодування, встановлений п. 37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-IV на подання заяви про виплату страхового відшкодування до МТСБУ, тобто не скористалася свої правом на отримання регламентної виплати. До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного суду у Постанові від 22.06.2018 року по справі № 910/7449/17. Саме з дати настання страхового випадку 31 серпня 2013 року починається строк позовної давності та спеціальний строк позовної давності закінчився (а.с.51-54).

Частиною першою статті 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

За змістом частини першої статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (частина перша статті 1198 ЦК України).

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону № 1961-IV).

Наведені приписи ЦК України та Закону № 1961-IV по-різному регулюють порядок визначення доходу фізичної особи-підприємця, втраченого внаслідок тимчасової непрацездатності через каліцтво або інше ушкодження здоров`я. Різниця полягає у тому, що за ЦК України розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця треба визначати шляхом множення середньомісячного доходу за попередній до того, в якому було ушкоджене здоров`я, рік на кількість місяців, в яких такий дохід був відсутній через тимчасову непрацездатність. Натомість за Законом № 1961-IV неотримані доходи фізичної особи-підприємця за час втрати нею працездатності слід обчислювати як різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була тимчасово непрацездатною.

Підхід до визначення втраченого доходу фізичної особи-підприємця на підставі припису абзацу третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV фактично допускає ситуацію, за якої такий втрачений дохід може мати від`ємне значення, а саме, якщо дохід фізичної особи-підприємця за певний період того календарного року, коли вона стала непрацездатною, до настання такої непрацездатності перевищував її підприємницькі доходи за попередній рік.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на засаду розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) для цілей відшкодування втраченого доходу фізичної особи-підприємця, якій завдану майнову шкоду внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я (постійної чи тимчасової втрати працездатності), розмір такого доходу не може мати від`ємного значення. Здійснення людиною успішної підприємницької діяльності зі зростанням доходу у кожному наступному році не може бути підставою для того, щоби через негативну різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була непрацездатною, відмовити у відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78)).

Отже, визначаючи розмір неотриманого позивачкою як підприємцем доходу за час тимчасової втрати нею працездатності, слід застосовувати приписи статті 1198 ЦК України, а не абзацу третього частини першої та частини другої статті 25 Закону № 1961-IV.

З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема і у цій постанові щодо визначення розміру неотриманого позивачкою як підприємцем доходу за час тимчасової втрати нею працездатності) констатувала пріоритет приписів ЦК України перед приписами будь-яких інших законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, вона відступила від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц і від 22 травня 2019 року у справі № 201/10980/16-ц, про вирішення колізії між приписами статті 1198 ЦК України та статті 25 Закону № 1961-IV на користь останніх.

Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я слід визначати на підставі даних податкового органу. Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я слід обчислювати з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, у сумах, нарахованих до вирахування податків (частини друга та третя статті 1198 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

Відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

Відповідно до цього Закону та статті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1 статті 331 Закону № 1961-IV).

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).

Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон № 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.

Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Однак позивачем не доведено, що не звернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від її дій, та не. було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За встановлених обставин у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача страхового відшкодування, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування слід відмовити.

Відповідач просить про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

12 жовтня 2021 між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) в особі Генерального директора Шевченка Володимира Івановича та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» в особі Голови Проц Андрія Вікторовича (виконавець), було укладено Договір № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права, за яким замовник доручає, а виконавець за винагороду приймає на себе зобов`язання надавати послуги у сфері права (а.с. 57-62).

28 грудня 2021 між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» в особі Голови Проц Андрія Вікторовича (виконавець) було укладено додаткову угоду до Договору про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 від 12.10.2021 (а.с. 62 зв. - 63).

06 листопада 2023 року між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» в особі Голови Проц Андрія Вікторовича (виконавець) було укладено додаткову угоду № 1020 до Договору про надання послуг в сфері права № 4.1./12-10/2021 від 12.10.2021 (далі Угода), за якою у відповідності до п. 1 Угоди, відповідно до умов Договору, замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справи № 556/23, ПІБ позивача: ОСОБА_1 , статус МТСБУ: відповідач, сума позову: 100 228 грн, вартість послуг: 2 000 грн (а.с. 64).

Згідно п. 2. Додаткової угоди № 1020 від 06 листопада 2023 року, сторони узгодили, що оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний в пункті 1.1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п`яти днів з дати підписання сторонами акту про виконані роботи.

Позивач не скористався своїм правом подачі клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Нормами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Враховуючи складність справи, розмір позовних вимог та розмір задоволених вимог, керуючись встановленими законом принципами виваженості та розумності, суд вважає можливим задовольнити вимоги про стягнення витрат з оплати правової допомоги повністю у розмірі 2000 грн.

З огляду на долучений стороною обсяг доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, за відсутності будь-яких заперечень з боку позивача, суд доходить висновку про обґрунтованість таких вимог відповідача та стягнення з позивача на корить відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11,12,13, 256,257,258,263-264,267, 1166, 1195,1198 ЦК України, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України, код ЄДРПОУ 21647131, юридична адреса: бул. Русанівський, 8, м. Київ, 02154, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Є.Арапіна