Рішення № 118034844, 21.03.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" березня 2024 р. м. Одеса Справа № 916/3239/23

За позовом: Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-27» (65122, м. Одеса, вул. Архитекторська, 22, код ЄДРПОУ 20995031)

До відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення збитків

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Човган І.І.

Представники сторін:

Від позивача: Павлишин Ю.М.- на підставі ордера серії ВН №1262269 віл 30.06.2023р.;

Від відповідача: Гончаренко Ю.М. - на підставі ордера серії ВЕ №1095330 від 03.10.2023р., Іванів С.П. - на підставі ордера серії ВН №1251434 від 31.08.2023р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Павлишин Ю.М. - на підставі ордеру серії ВН №1262269 віл 30.06.2023р.;

Від відповідача: Іванів С.П. - на підставі ордера серії ВН №1251434 від 31.08.2023р.

Суть спору: Позивач - Житлово-будівельний кооператив (далі - ЖБК) "Приморський -27" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 366 257 грн 76 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.09.2023р. Протокольною ухвалою від 07.09.2023р. відкладено підготовче засідання на 03.10.2023р. Крім того, протокольною ухвалою суду від 03.10.2023р. відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі №916/3239/23 у зв`язку із непідсудністю справи господарським судам України ( вх.№30786/23 від 07.09.2023р.)

Протокольною ухвалою від 03.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 17.10.2023р. Ухвалою суду від 17.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 30.11.2023р. Ухвалою суду від 11.12.2023р. призначено підготовче засідання на 04.01.2024р. Протокольною ухвалою суду від 04.01.2024р. відкладено підготовче засідання на 23.01.2024р. Протокольною ухвалою від 23.01.2024р. відкладено розгляд справи на 06.02.2024р.

Крім того, ухвалою суду від 23.01.2024р. повторно відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі №916/3239/23 у зв`язку із непідсудністю справи господарським судам України (вх.№43811/23 від 29.11.2023р.).

Протокольною ухвалою суду від 06.02.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3239/23 та призначено судове засідання справи по суті на 05.03.2024р. Протокольною ухвалою від 05.03.2024р. відкладено розгляд справи по суті на 21.03.2024р.

Представник позивача в ході розгляду справи по суті позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, та у відповіді на відзив, що надійшла до суду 18.03.2024р.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 07.09.2023р.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи все викладене вище, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - ЖБК "Приморський -27", зазначив, що Кооператив був створений 01.12.2004р. для обслуговування, ремонту, реконструкції житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК та за рахунок інших доходів. Кооператив є неприбутковою організацією (п.1.3 Статуту в редакції 2013р.) та є кооперативом обслуговуючого типу ( п.1.2 Статуту).

Відповідно до п.11.1 Статуту в редакції 2013р. органами управління ЖБК є загальні збори членів ЖБК, збори уповноважених і правління ЖБК. Виконавчим органом ЖБК є Правління, очолюване головою ( п.11.10 Статуту). До компетенції Правління відноситься підготовка річного кошторису і балансу; розпорядження коштами ЖБК відповідно до затвердженого загальними зборами кошторису; укладання договорів з підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги, виконують будівельні й інші роботи, і здійснення контролю за їх виконанням; ведення діловодства, бухгалтерського обліку і звітності діяльності ЖБК; представлення інтересів ЖБК у державних і суспільних органах, на підприємствах, в установах і організаціях; забезпечення збереження річних кошторисів, балансів, звітів після перевірки їх ревізійною комісією; прийняття рішень з питань віднесення до компетенції загальних зборів ( п.11.13 Статуту).

Згідно п.11.14 Статуту Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів ЖБК і рішень правління, діє без доручення від імені ЖБК, укладає у межах своєї компетенції договори, розпоряджається коштами ЖБК відповідно до затвердженого кошторису.

Згідно нової редакції Статуту, затвердженої загальними зборами кооперативу, що відбулися 15.08.2016. ( протокол №9) кооператив створений для обслуговування, ремонту, реконструкції житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК та за рахунок інших доходів (п.1.1); є кооперативом обслуговуючого типу (п.1.3); має право здійснювати господарську діяльність, пов`язану з утриманням будинків і прибудинкової території відповідно до мети, діяльності, передбаченої статутом, укладати договори з юридичними і фізичними особами (п.9.2).

Органами управління ЖБК є загальні збори, правління, ревізійна комісія (п.5.1); виконавчим органом ЖБК є правління, очолюване головою (п.5.19); правління здійснює керівництво поточною діяльністю ЖБК та має право приймати рішення з питань діяльності ЖБК, визначених цим Статутом ( п.5.21); правління є виконавчим та розпорядчим органом кооперативу, підзвітне загальним зборам або зборам представників ( п.5.26).

Повноваження голови правління викладені у п.5.46 - 5.52 Статуту.

Позивач зазначає, що у період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р. Головою правління ЖБК «Приморський - 27» був ОСОБА_1 , якого було переобрано загальними зборами ЖБК «Приморський -27», що відбулися 17.07.2021р.

При цьому, як зазначає позивач, згідно акту передачі документообігу ЖБК «Приморський -27» від 08.09.2021р., підписаного ОСОБА_1 та новим Головою правління ЖБК Лужецькою О.І., ОСОБА_1 не передав новообраному керівнику первинну фінансово-господарську документацію ЖБК, рішення загальних зборів та правління кооперативу, акти (звіти) ревізійної комісії та інше.

Позивач зазначив, що з метою отримання первинної господарської документації за період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р. ЖБК надіслало на адресу ОСОБА_1 відповідну заяву, але відповіді отримано не було.

Крім того, як зазначає позивач, 19.11.2021р. ЖБК «Приморський -27» отримало від АБ «Приватбанк» виписку за своїм рахунком, у якій зафіксовано рух коштів, але ревізійну перевірку діяльності ЖБК за 2021рік та попередні роки проведено не було, у зв`язку із початком військової агресії та оголошенням воєнного стану, що призвело до виїзду значної кількості мешканців, у тому числі і членів ревізійної комісії, за межі України. Також, у зв`язку із цим була відсутня можливість скликати загальні збори членів ЖБК з метою переобрання членів ревізійної комісії.

Член ревізійної комісії ЖБК «Приморський -27» ОСОБА_4 приступила до виконання своїх обов`язків у січні 2023р. та під час аналізу банківської виписки від 19.11.2021р. за рахунком Кооперативу в АБ «Приватбанк» встановила, що ОСОБА_1 знімав кошти з рахунку кооперативу без відповідних підстав, про що склала акт від 25.01.2023р. перевірки витрат ЖБК «Приморський -27», які не підтверджені первинними документами. Згідно з даним актом, загалом у період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р. ОСОБА_1 зняв з рахунку ЖБК та безпідставно витратив не на потреби кооперативу 366 257 грн 76 коп., які позивач вважає збитками.

При цьому, позивач зазначає, що вказані кошти не були передбачені кошторисом, не затверджені загальними зборами або правлінням, не відображені у документах бухгалтерського обліку і звітності, не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, не витрачені на потреби ЖБК та в інтересах Кооперативу, у зв`язку із чим позивач вважає, що зазначені кошти були привласнені ОСОБА_1 або розтрачені в особистих інтересах.

Позивач зазначає, що доступ до рахунку кооперативу та можливість користуватися його коштами за вказаний період мав лише відповідач, як керівник Кооперативу. Кошти, що знаходилися на рахунках Кооперативу є об`єктом права власності Кооперативу у розумінні ст.190 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позивач вважає, що має місце протиправна поведінка відповідача ( у вигляді привласнення та/або розтрати коштів та/або нецільового витрачання коштів, недобросовісного (без дотримання нормального господарського ризику, з особистою зацікавленістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним розсудом ) виконання своїх обов`язків, прийняття очевидно необачних, марнотратних та/або завідомо корисливих рішень ; наявність шкоди у розмірі 366 257 грн 76 коп., що були витрачені не на статутні цілі, завдання та потреби кооперативу; існує зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та шкодою; наявна вина відповідача, оскільки він не виконав вимоги Статуту ЖБК щодо розпорядження коштами ЖБК відповідно до затвердженого кошторису та рішень правління, забезпечення ведення діловодства, бухгалтерського та статистичного обліку і звітності, забезпечення тривалого збереження фінансово-господарської документації.

Позивач зазначив, що безпідставні та/або помилкові дії керівника з витрачання /привласнення коштів є протиправною поведінкою через відсутність належної обачливості та через неналежне виконання ним статутних обов`язків. Шкода, завдана кооперативу в результаті таких дій, є прямими збитками. Невжиття керівником всіх належних заходів для запобігання заподіянню шкоди є виною («поведінкова концепція вини»).

У якості нормативного обгрунтування позову позивач посилається на положення ст.225 Господарського кодексу України щодо визначення складу збитків, а також на положення ч.ч.1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Також, позивач послався на ст.89 Господарського кодексу України, що є спеціальною нормою у спірних правовідносинах, та згідно ч.2 якої посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.

Крім того, позивач послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.01.2022р. у справі №904 1448/20, відповідно до якої для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Надані відповідачем до матеріалів справи копії актів ревізії фінансово-господарської діяльності за період з 01.12.2015р. по 31.11.2016р. та за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. позивач вважає необгрунтованими, оскільки вони не містять перевірки витрачання коштів у розмірі 366 257 грн 76 коп., які позивач вважає збитками.

Враховуючи все викладене вище, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 збитки у розмірі 366 257 грн 76 коп.

Відповідач - ОСОБА_1 , проти позову заперечує, посилаючись на те, що позовну заяву ЖБК «Приморський - 27» було подано до суду 24.07.2023р. з пропуском строку позовної давності, адже, у позові мова йде про стягнення шкоди, спричиненої у період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р.

При цьому, відповідач зазначає, що відповідно до п.11.18 Статуту ЖБК «Приморський -27» в редакції 2013р. ревізійна комісія ЖБК не рідше одного разу в рік проводить планову ревізію фінансово-господарської діяльності ЖБК, про результати звітує перед загальними зборами членів ЖБК, попередньо проінформувавши про результати ревізії.

Відповідно до п.5.58 Статуту ЖБК «Приморський -27» в редакції 2016р. ревізійна комісія має право відповідно до періодичності, встановленої загальними зборами, але не рідше одного разу на рік, отримувати від працівників ЖБК первинні та аналітичні документи бухгалтерського та податкового обліку, фінансової, статистичної та податкової звітності ЖБК за будь-який період діяльності ЖБК, ознайомлюватися із зазначеними документами, робити із них виписки та копії; перевіряти та надавати загальним зборам висновки щодо підготовлених правлінням проектів кошторисів, балансу, річного звіту ЖБК.

Згідно п.5.62 Статуту ревізійна комісія зобов`язана вимагати позачергових загальних зборів членів ЖБК (уповноважених) у випадку погрози життєво важливим інтересам ЖБК чи виявленні зловживань, зроблених посадовими особами.

За таких обставин, відповідач вважає, що починаючи з 2013р. ревізійна комісія повинна була хоча б раз на рік проводити перевірку, і у випадку наявності порушень у фінансово-господарській діяльності ЖБК скласти відповідні документи та повідомити загальні збори членів Кооперативу. Отже, позивачу про порушення його прав мало бути відомо ще з 2013р.

За таких обставин, посилаючись на положення ст.ст.257,261,266 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ЖБК «Приморський -27» у зв`язку із пропуском позовної давності.

Відповідач також зазначає, що згідно актів ревізії фінансово-господарської діяльності ЖБК «Приморський -27» за період з 01.12.2015р. по 31.11.2016р. та за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. жодних нарікань стосовно нецільового використання коштів Кооперативу чи завдання збитків виявлено не було.

Також, відповідач вважає, що у даному випадку відсутні всі елементи складу цивільного правопорушення, необхідні для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Зокрема, ОСОБА_1 був лише Головою правління ЖБК «Приморський -27», а виконавчим органом згідно Статуту є правління як колегіальний орган, який приймає усі рішення та діє відповідно до законодавства. Також, у ЖБК наявні інші посадові особи, зокрема, бухгалтер, ревізійна комісія, які здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю ЖБК.

Крім того, відповідач вважає, що відсутня шкода щодо ЖБК, адже акт члена ревізійної комісії ОСОБА_4 від 25.01.2023р. не є доказом завдання шкоди, оскільки всі витрати були пов`язані з діяльністю ЖБК, проводилися у відповідності до його потреб, були відображені у первинній бухгалтерській документації, яку повинен зберігати бухгалтер ЖБК. У разі ж втрати будь-яких бухгалтерських документів, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, бухгалтер мала повідомити про це правоохоронні органи та скликати комісію.

Відповідач зазначив, що відповідно ж до п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності.

Доказів повідомлення контролюючого органу за місцем обліку про втрату бухгалтерської документації позивач до суду не надав та, зокрема, не надав доказів того, що до зникнення документів був причетний ОСОБА_1 .

Розглянув матеріали справи, заслухав позицію представників сторін, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 р. у справі № 48/340, від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18).

За ч.1 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (ст. 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за ст.13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені ст. 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь - якою особою.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією ЄСПЛ процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження в судах із цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А № 18, пункти 28-36).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії» Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» Bellet v. France).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

На думку суду, позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення поняття збитків наводяться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022р. у справі №904/1448/20.

Виходячи з викладеного, враховуючи положення ч.4 ст. 623 Цивільного кодексу України, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).

За матеріалами справи, ЖБК "Приморський -27" був створений 01.12.2004р. для обслуговування, ремонту, реконструкції житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК та за рахунок інших доходів. Кооператив є неприбутковою організацією (п.1.3 Статуту в редакції 2013р. ) та є кооперативом обслуговуючого типу ( п.1.2 Статуту).

Згідно ст.2 Закону України «Про кооперацію» в редакції, що була чинною станом на дату затвердження Статуту ЖБК "Приморський -27" у 2013р., обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

За приписами ст.8 Закону України «Про кооперацію» Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до ст.15 зазначеного Закону вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік. Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об`єднання, членом якого він є. Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів. У разі коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, статутом кооперативу може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу.

За ст.16 Закону України «Про кооперацію» в редакції, що була чинною станом на дату затвердження Статуту ЖБК "Приморський -27" у 2013р., виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про кооперацію» в редакції, що була чинною станом на дату затвердження Статуту ЖБК "Приморський -27" у 2013р., для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія. У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів кооперативу і обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у порядку, встановленому його статутом. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління кооперативу чи його спостережної ради. Перевірки результатів фінансово-господарської діяльності кооперативу проводяться ревізійною комісією за власною ініціативою, а також за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менш як 10 відсотків членів кооперативу. На вимогу ревізійної комісії (ревізора) надаються будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу. Ревізійна комісія (ревізор) складає висновок за річними звітами про результати діяльності кооперативу.

Відповідно до п.11.1 Статуту ЖБК "Приморський -27" в редакції 2013р. органами управління ЖБК є загальні збори членів ЖБК, збори уповноважених і правління ЖБК. Скликання загальних зборів членів ЖБК (зборів уповноважених) здійснюється Правлінням або головою в разі потреби, але не рідше одного разу на рік (п.11.3 Статуту). Скликання позачергових загальних зборів членів ЖБК виконується за вимогою: не менш третини його членів; ревізійною комісією (ревізора); органу керування кооперативного обєднання, членом якого він є (п.11.4 Статуту). Виконавчим органом ЖБК є Правління, очолюване головою ( п.11.10 Статуту). До компетенції Правління відноситься підготовка річного кошторису і балансу; розпорядження коштами ЖБК відповідно до затвердженого загальними зборами кошторису; укладання договорів з підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги, виконують будівельні й інші роботи, і здійснення контролю за їх виконанням; ведення діловодства, бухгалтерського обліку і звітності діяльності ЖБК; представлення інтересів ЖБК у державних і суспільних органах, на підприємствах, в установах і організаціях; забезпечення збереження річних кошторисів, балансів, звітів після перевірки їх ревізійною комісією; прийняття рішень з питань віднесення до компетенції загальних зборів ( п.11.13 Статуту).

Згідно п.11.14 Статуту Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів ЖБК і рішень правління, діє без доручення від імені ЖБК, укладає у межах своєї компетенції договори, розпоряджається коштами ЖБК відповідно до затвердженого кошторису.

При цьому, відповідно до п.11.8 Статуту ЖБК "Приморський -27" в редакції 2013р. ревізійна комісія ЖБК не рідше одного разу в рік проводить планову ревізію фінансово-господарської діяльності ЖБК, про результати звітує перед загальними зборами членів ЖБК (уповноважених), попередньо проінформувавши членів правління про результати ревізії. Перевірки фінансово-господарської діяльності ЖБК проводяться ревізійною комісією з власної ініціативи, а також за рішенням загальних зборів чи за вимогою не менш 10% членів ЖБК.

Затвердження річного звіту, кошторису і доходів приймається з урахуванням висновку ревізійної комісії (аудитора). Ревізійна комісія зобов`язана вимагати позачергового скликання загальних зборів (уповановажених) у випадку погрози життєво - важливим інтересам ЖБК чи виявлення зловживань, зроблених посадовими особами (п.11.19 Статуту в редакції 2013р.).

Нову редакцію Статуту ЖБК "Приморський -27" було затверджено загальними зборами членів кооперативу, що відбулися 15.08.2016р. ( протокол №9) і станом на цю дату положення ст.ст. 15, 16, 18 Закону України «Про кооперацію» не змінилися.

Згідно нової редакції Статуту кооператив створений для обслуговування, ремонту, реконструкції житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК та за рахунок інших доходів (п.1.1); є кооперативом обслуговуючого типу (п.1.3); має право здійснювати господарську діяльність, пов`язану з утриманням будинків і прибудинкової території відповідно до мети, діяльності, передбаченої статутом, укладати договори з юридичними і фізичними особами (п.9.2).

Органами управління ЖБК є загальні збори, правління, ревізійна комісія (п.5.1 Статуту); вищим органом управління ЖБК є загальні збори членів ЖБК (п.5.2 Статуту); загальні збори скликаються і проводяться правлінням ЖБК або Головою правління ЖБК у разі потреби, але не рідше одного разу на рік (п.5.7 Статуту); позачергові загальні збори скликаються на вимогу: не менш третини його членів; ревізійною комісією (ревізором) (п.5.8 Статуту); виконавчим органом ЖБК є правління, очолюване головою (п.5.19); правління здійснює керівництво поточною діяльністю ЖБК та має право приймати рішення з питань діяльності ЖБК, визначених цим Статутом (п.5.21); правління є виконавчим та розпорядчим органом кооперативу, підзвітне загальним зборам або зборам представників (п.5.26); очолює Правління Голова правління ЖБК ( п.5.43 Статуту).

Повноваження голови правління викладені у п.5.44 - 5.52 Статуту.

Відповідно до п.5.53 Статуту для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю Правління ЖБК на загальних зборах обирається ревізійна комісія (або ревізор) з числа членів ЖБК, або приймається рішення про залучення аудитора.

Ревізійна комісія (ревізор) має право відповідно до періодичності, встановленої загальними зборами, але не рідше одного разу на рік, отримувати від працівників ЖБК первинні та аналітичні документи бухгалтерського і податкового обліку, фінансової, статистичної та податкової звітності ЖБК за будь-який період діяльності ЖБК, ознайомлюватися із зазначеними документами, робити з них виписки та копії; перевіряти та надавати загальним зборам висновки щодо підготовлених правлінням проектів кошторисів, балансу, річного звіту ЖБК; за рішенням загальних зборів здійснювати інші дії щодо контролю за фінансово-господарською діяльністю правління ЖБК; за погодженням з правлінням ЖБК залучати до роботи комісії аудиторів та/або аудиторські компанії на договірних засадах (п.п.5.58-5.61 Статуту).

При цьому, у п.5.62 Статуту встановлено, що ревізійна комісія зобов`язана вимагати позачергових загальних зборів членів ЖБК (уповноважених) у випадку погрози життєво важливим інтересам ЖБК чи виявлення зловживань, зроблених посадовими особами.

Як зазначив позивач, і проти чого не заперечує відповідач, у період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р. Головою правління ЖБК «Приморський -27» був ОСОБА_1 , якого було переобрано загальними зборами ЖБК «Приморський -27», що відбулися 17.07.2021р.

Позивач у справі зазначив, що 19.11.2021р. він отримав від АБ «Приватбанк» виписку по рахунку ЖБК «Приморський -27» за період з 09.12.2015р. по 19.11.2021р., у якій зафіксовано рух коштів кооперативу, під час аналізу якої членом ревізійної комісії ОСОБА_4 було встановлено зняття коштів Головою правління Крючковим Р.О. без відповідних підстав. За наслідками перевірки та аналізу цієї банківської виписки членом ревізійної комісії ОСОБА_4 було складено Акт від 25.01.2023р. перевірки витрат ЖБК «Приморський -27», які не підтверджені первинними документами, у якому ревізор дійшла висновку про те, що перебуваючи на посаді Голови правління ЖБК «Приморський -27» Крючков Р.О. за період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р. зняв з рахунку ЖБК та безпідставно витратив не на потреби кооперативу кошти у розмірі 366 257 грн 76 коп. Згідно даного Акту не підтверджено первинними документами : за 2016 рік витрачання коштів на суму 61 714 грн 42 коп., за 2017р. - на суму 63 561 грн 53 коп., за 2018 рік - на суму 119 300 грн 91 коп., за 2019 рік - на суму 110 680 грн, за 2020 рік- 0 грн, за 2021 рік 11 000 грн.

Таким чином, посилаючись на відсутність у ЖБК «Приморський -27» первісної бухгалтерської документації на підтвердження обгрунтованості витрачання коштів на суму 366 257 грн 76 коп., позивач вважає, що ці кошти ОСОБА_1 було витрачено не на статутні цілі, завдання та потреби кооперативу, що, на його думку, свідчить про протиправні дії Голови правління та спричинення ним збитків кооперативу у розмірі 366 257 грн 76 коп.

Але, з такою позицією позивача погодитися неможливо, адже, сама по собі відсутність первинної бухгалтерської документації в ЖБК «Приморський -27» жодним чином не свідчить про безпідставне та необгрунтоване витрачання коштів.

Так, відповідно до визначень термінів, що містяться у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За приписами ст.4 зазначеного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв`язку з чим особисте майно та зобов`язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність - оцінка активів та зобов`язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі; нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці; інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

За ст.8 Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно ст.10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

За приписами п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше: 2555 днів - для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу; 1825 днів - для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 цього пункту; 1095 днів - для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту; 1095 днів - для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.

При цьому, відповідно до п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті (первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інші документи, інформація, пов`язана з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством), платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Таким чином, враховуючи зазначені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що, по-перше, у випадку належного ведення бухгалтерського обліку в ЖБК «Приморський -27» первинні документи на підтвердження господарських операцій у 2016-2020 роках могли бути знищені у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання.

По-друге, у випадку відсутності (втрати) первинної бухгалтерської документації новий Голова правління та бухгалтер ЖБК були зобов`язані у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Доказів повідомлення контролюючого органу про втрату первинних бухгалтерських документів позивач до матеріалів справи не надав.

По-третє, як вже зазначалося судом вище, для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю Правління ЖБК на загальних зборах обирається ревізійна комісія (або ревізор) з числа членів ЖБК, або приймається рішення про залучення аудитора. Ревізійна комісія (ревізор) має право відповідно до періодичності, встановленої загальними зборами, але не рідше одного разу на рік, отримувати від працівників ЖБК первинні та аналітичні документи бухгалтерського і податкового обліку, фінансової, статистичної та податкової збітності ЖБК за будь-який період діяльності ЖБК, ознайомлюватися із зазначеними документами, робити з них виписки та копії; перевіряти та надавати загальним зборам висновки щодо підготовлених правлінням проектів кошторисів, балансу, річного звіту ЖБК; за рішенням загальних зборів здійснювати інші дії щодо контролю за фінансово-господарською діяльністю правління ЖБК; за погодженням з правлінням ЖБК залучати до роботи комісії аудиторів та/або аудиторські компанії на договірних засадах (п.п.5.58-5.61 Статуту).

Але, позивачем до матеріалів справи не надано доказів перевірки ревізійною комісією ЖБК «Приморський -27» фінансово-господарської діяльності Кооперативу у спірний період з 05.10.2013р. по 17.07.2021р.

Крім того, відповідачем у справі до матеріалів справи надано Акти ревізії фінансово-господарської діяльності ЖБК «Приморський -27» за період з 01.12.2015р. по 31.11.2016р. та за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р., підписані головою ревізійної комісії Чукоміною О.В., з якими ознайомлені як Крючков Р.О. як Голова правління ЖБК, так і бухгалтер ЖБК Суханова Л.В. Згідно даних Актів, у яких аналізується вся господарська та фінансова діяльність ЖБК, всі господарські та банківські операції підтверджені відповідними розрахунковими документами та банківськими виписками, витрати здійснювалися на реалізацію цілей, задач та мети, що окреслені Статутом ЖБК.

У наданому ж позивачем до матеріалів справи Акті від 25.01.2023р. перевірки витрат ЖБК «Приморський -27», які не підтверджені первинними документами, членом ревізійної комісії ОСОБА_4 лише зроблено висновок про відсутність первинних документів (договорів, актів, накладних та ін.) на підтвердження витрат Кооперативу на суму 366 257 грн 76 коп. у період з 02.03.2016р. по 09.07.2021р., що жодним чином не може свідчити про вчинення Головою правління ЖБК «Приморський -27» Крючковим Р.О. неправомірних дій, направлених на завдання шкоди ЖБК.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за ст. 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17, від 06.09.2022 р. у справі № 910/13501/21).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ЖБК «Приморський-27».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Житлово-будівельного кооперативу "Приморський - 27" до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 366 257 грн 76 коп. -відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 01 квітня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога