Рішення № 118033395, 29.03.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.03.2024Справа № 910/16830/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко - Легких Г.П., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/16830/23

За позовом Фермерського господарства «Калина» (70545, Запорізька обл., Пологівський р-н, село Преображенка, вул. Польова, буд. 12)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Содз» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 24, офіс 56)

про стягнення 271950, 89 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство «Калина» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Содз» про стягнення 275 867, 82 грн, з яких: 198 000, 00 грн - розмір спричинених збитків, 77 867, 82 грн - сума процентів за неправомірне користування грошовими коштами за Договором поставки № 00476 від 10.02.2022.

03.11.2023 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 03.11.2023 для усунення недоліків позовної заяви.

13.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач частково усунув недоліки, встановлені ухвалою від 13.12.2023, а також керуючись наданим йому правом передбаченим статтею 46 ГПК України позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 271 950, 89 грн, з яких: 192 000, 00 грн - понесені збитки, 79950, 89 грн - проценти за неправомірне користування чужими коштами.

29.12.2023 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій повторно зобов`язав позивача надати: 1) обґрунтування застосування норм передбачених статтею 536 ЦК України, а не статтею 625 ЦК України за неправомірне користування грошовими коштами; 2) зазначити чи є збитки понесені позивачем реальними чи упущено вигодою; 3) докази оплати рахунка ТОВ «Українська агропромислова група» № 3488 від 18.10.2023 у розмірі 198 000, 00 грн або 192 000, 00 грн - вартість передплати за товар. Суд вирішив розгляд справи № 910/16830/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.01.2024 від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 29.12.2023.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

10.02.2022 між Фермерським господарством «Калина» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Содз» (далі - відповідач, постачальник) укладено Договір поставки № 00476 (далі - Договір), згідно п.1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, визначений у Специфікації, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар.

В Специфікації № 1 від 10.02.2022 сторони погодили, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність покупця товар, а саме сульфат амонію гран. (б/б), вир. Білорусь у кількості 10 000 т на загальну суму 192 000, 00 грн (п. 1 Специфікації №1). Термін поставки товару: товар відвантажується в термін 3 календарних дні з дня отримання від покупця попередньої оплати (п. 3 Специфікації №1).

Згідно пункту 2.1. Договору - Покупець здійснює повну попередню оплату товару шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника суму вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури у термін, який вказаний в рахунку-фактурі (п.2.1. Договору).

Згідно пункту 4.1. Договору - Постачальник зобов`язаний здійснити відвантаження товару в строки та на умовах, які визначені в Специфікації до Договору після виконання зобов`язання Покупця, передбачене у п. 2.1.

10.02.2022 відповідач виставив рахунок-фактуру позивачу на суму 192000, 00 грн з терміном оплати до 10.02.2022.

Позивач стверджує, що рахунок-фактури був оплачений в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 21 від 10.02.2022 на суму 192 000, 00 грн.

В свою чергу, відповідач договірні зобов`язання з поставки товару не виконав по теперішній час, чим порушив умови Договору.

Позивач зазначає, що на момент подачі позову в нього відпала потреба в отриманні від відповідача обумовленого Договором товару, тому в силу приписів ч. 2 ст. 22 ЦК України та ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України у позивача виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків на суму 192 000, 00 грн, що є реальними збитками.

Крім того, керуючись ч. 1 та ч. 2 ст. 536 ЦК України позивач також просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 79 950, 89 грн за період користування з 14.02.2022 по 08.11.2023.

2. Предмет позову.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення 271 950, 89 грн, з яких: 192 000, 00 грн - понесені збитки (реальні збитки), 79 950, 89 грн - проценти, за користування чужими грошовими коштами.

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

(1) позивач виконав взяті на себе обов`язки відповідно до Договору поставки № 00476 від 10.02.2022, а саме зробив 100 % попередню оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням № 21 від 10.02.2022 на суму 192 000, 00 грн;

(2) відповідач зобов`язаний був поставити товар у строк до 14.02.2022 включно;

(3) оскільки, відповідач не здійснив поставку товару у визначений Договором строк, то останній в період з 14.02.2022 по 08.11.2023 користується коштами позивача у сумі 192 000, 00 грн за що у порядку ч. 2 ст. 536 ЦК України повинен сплатити проценти на рівні облікової ставки НБУ, як те визначено ч. 6 ст. 231 ГК України;

(4) з огляду на відсутність поставки товару, відповідач повинен відшкодувати позивачеві збитки (реальні) у розмірі попередньої оплати, що становить 192 000, 00 грн, а також сплатити проценти за користування чужими коштами у розмірі 79 950, 89 грн

4. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України (оскільки, відповідач не мав станом на 29.12.2023 зареєстрованого електронного кабінету), ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.12.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних особі-підприємців та громадських формувань, а саме: 02088, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 24, офіс 56.

Суд враховує, що з 18.10.2023 згідно вимог ГПК України, а саме ч. 6 ст. 6 ГПК України відповідач, як юридична особа, що зареєстрована за законодавством України має обов`язок з реєстрації власного Електронного кабінету в ЄСІТС, про що суд повідомляв відповідача ухвалою від 29.12.2023. Втім, вказаний обов`язок відповідач так і не виконав.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи поштового повернення, ухвала суду від 29.12.2023 була повернена до Господарського суду міста Києва 22.01.2024 з відміткою «неправильно зазначена (відсутня) адреса».

Втім, суду не відома інша адреса місцезнаходження відповідача, аніж та що зазначена в ЄДР та відповідач (або позивач) про зміну місцезнаходження відповідача суд не повідомляв.

Верховний Суд неодноразово відзначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі №910/4473/21 (910/19757/21).

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 у справі №910/16830/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду з 01.01.2024.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/16830/23, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи настав (коли настав) обов`язок відповідача поставити товар, а відтак, чи допустив відповідач прострочення строку поставки товару та з якого моменту?

- чи підлягає стягненню з відповідача сума попередньої оплати у якості збитків згідно статті 22 ЦК України та статті 612 ЦК України?

- чи підлягають стягненню з відповідача проценти на користування грошовими коштами (попередньою оплатою) у порядку статті 536 ЦК України, за який період та у якому розмірі?

- які норми права слід застосовувати до спірних правовідносин, що виникли між сторонами та чи підлягають позовні вимоги про стягнення збитків та процентів за користування чужих коштів задоволенню та в якому розмірі?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами було укладено Договір поставки № 00476 від 10.02.2022 на виконання вимог якого позивач 10.02.2022 позивач здійснив попередню оплату згідно виставленого рахунку на оплату №00476 від 10.02.2022 у розмірі 192 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №21 від 10.02.2022.

Згідно пункту 4.1. Договору Постачальник зобов`язаний здійснити відвантаження товару в строки та на умовах, які визначені в Специфікації до Договору після виконання зобов`язання Покупця, передбачене у п. 2.1.

Товар відвантажується в термін 3 календарних днів з дня отримання постачальником попередньої оплати (п.3 Специфікації № 1 від 10.02.2022).

Таким чином, строк поставки товару настав 14.02.2022, як вірно визначено позивачем (оскільки 13.02.2022 є вихідним днем).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

На думку позивача, сума попередньої оплати у розмірі 192000, 00 грн підлягає стягненню з відповідача як реальні збитки.

Суд констатує, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Слід зазначити, що позивач має довести суду, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, збитками можуть були лише ті витрати кредитора, що є причиною протиправних дій боржника (до прикладу підтверджені витрати замовника на придбання аналогічного товару у іншого постачальника внаслідок невиконання боржником власних зобов`язань), а не передують таким (тобто сплачені на виконання умов договору до настання протиправних дій постачальника).

За таких обставин, суд вважає, що сума попередньої оплати, що була сплачена покупцем на виконання умов Договору поставки не може вважатись реальними збитками, оскільки повинна була б бути сплачена в будь-якому разі за умови належного виконання відповідачем взятих на себе обов`язків..

Позивач стверджує, що оскільки поставку товару обумовленого Договором так і не було здійснено, то на момент звернення з даним позовом до господарського суду у позивача відпала потреба в отриманні від відповідача товару - мінеральних добрив.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (пункт 9.52), від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (пункт 10.76), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

В пункті 86 постанови від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Тобто, позивач вправі реалізувати право визначене ч. 2 ст. 693 ЦК України в будь-якій активній формі (в тому числі пред`явлення вимоги, або позову).

При цьому, визначене ч. 2 ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом, встановленим законом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок чого припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем поставки попередньо оплаченого товару у розмірі 192 000, 00 грн, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачем не було виконано договірного зобов`язання з поставки товару.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом позивач фактично бажає повернути сплачену ним попередню оплату за договором, що не був виконаний відповідачем, у зв`язку з чим, суд застосовуючи принцип «суд знає закони» вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 693 ЦК України (повернення попередньої оплати), а не ч. 3 ст. 612 ЦК України (відшкодування збитків).

З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував право вимагати з відповідача повернення суми попередньої оплати шляхом подання позовної заяви до суду. З огляду на відсутність доказів повернення такої попередньої оплати до моменту написання рішення у даній справі, суд керуючись ч. 2 ст. 693 ЦК України вважає такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення суми попередньої оплати у розмірі 192 000, 00 грн.

Щодо вимог про стягнення процентів суд зазначає наступне.

Позивач, керуючись ч. 3 ст. 693 та ч. 1 ст. 536 ЦК України, просить суд стягнути проценти за користування грошовими коштами з відповідача на суму 79 950, 89 грн, які нараховує з 14.02.2022 по 08.11.2023 у розмірі облікової ставки НБУ, що на думку позивача визначений ч. 6 ст. 231 ГК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч. 1 ст. 536 ЦК України).

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами (позикою, попередньою оплатою), що слід розуміти як право сторін на договірне визначення розміру процентів і порядку їх сплати.

Разом з тим, суд констатує, що до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування, що передбачене статтею 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України.

Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених ч. 3 ст. 693 ЦК України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима (вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, від 29.08.2023 у справі №902/1144/22, від 13.09.2023 у справі №922/354/23, від 02.11.2023 у справі №911/2408/22).

В даному випадку вимогу про повернення попередньої оплати пред`явлено боржнику (відповідачу) у формі позову, поштове відправлення з яким надійшло до поштового відділення відповідача 04.11.2023 (накладна №6909609644001) та не було вручено з поміткою «інші причини» внаслідок чого 15.11.2023 повернуто за зворотною адресою, тобто позивачеві.

На переконання суду, позивач вчинив всі залежні від нього дії, передбачені ч. 2 ст. 693 ЦК України для надсилання відповідачеві вимоги про повернення суми попередньої оплати, оскільки, саме на відповідача покладено обов`язок знаходитись за адресою свого місцезнаходження та повідомляти дані до публічних реєстрів про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що вимога про повернення попередньої оплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України вважається врученою відповідачеві 04.11.2023 та саме з цієї дати зобов`язання з поставки товару є припиненим, відповідно позивач втратив право на нарахування відповідачеві на суму попередньої оплати процентів, передбачених ч. 3 ст. 693 ЦК України.

Позивач в свою чергу нараховує проценти за користування грошовими коштами на суму попередньої оплати у розмірі 192 000, 00 грн з 14.02.2022 по 08.11.2023. Втім, оскільки з 04.11.2023 у відповідача виникло нове грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати, суд вважає безпідставним нарахування процентів за користування грошовими коштами в порядку статтей 536 та 693 ЦК України у період з 04.11.2023 по 08.11.2023, оскільки, у вказаний період відповідач є таким, що неправомірно користувався грошовими коштами позивача та в такому разі позивач мав би стягувати з відповідача проценти, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тим не менш, нарахування процентів за користування грошовими коштами в порядку статей 536 та 693 ЦК України у період правомірного користування попередньою оплатою - з 14.02.2022 по 03.11.2023 включно у розмірі облікової ставки НБУ суд також вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Отже, передбачене статтею 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) слід розуміти як право сторін на договірне визначення розміру процентів і порядку їх сплати.

Натомість, дослідивши умовами Договору поставки №00476 від 10.02.2022 суд встановив, що сторонами у договорі не визначено методику обрахунку процентів за правомірне користування коштами, зокрема їх розміру.

Твердження позивача про застосування розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ з посиланням на ч. 6 ст. 231 ЦК України є безпідставними, з огляду на наступне.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Втім, нараховані позивачем проценти за користування грошовими коштами, що передбачені статтею 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України не є штрафними санкціями (неустойкою, пенею, штрафом тощо), а виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора. Отже, до процентів за користування грошовими коштами не може бути застосована ч. 6 ст. 231 ГК України, що встановлює методику обрахунку штрафних санкцій. До того ж, ч. 6 ст. 231 ГК України не визначає розмір штрафних санкцій на рівні облікової ставки НБУ, а лише вказує на те, що розмір договірних штрафних санкцій, що має бути узгоджений сторонами у договорі визначається у відсотках з врахуванням встановленої облікової ставки НБУ.

У зв`язку з вище наведеним, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення 79 950, 89 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

6. Розподіл судових витрат.

Позивач в позові зазначив, що ним понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 4 138, 03 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000, 00 грн.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

У зв`язку з тим, що позивач зменшив позовні вимоги з 275 867, 82 грн до 271 950, 89 грн, судовий збір становить 4 078, 26 грн (271 950, 89 грн * 1,5%), тому суд розподілятиме судовий збір в сумі з врахуванням зменшених позовних вимог, а саме в розмірі 4 078, 26 грн.

Сума сплаченого судового збору в частині зменшених позовних вимог (59, 76 грн) за клопотанням позивача має бути повернена останньому.

За таких обставин, у зв`язку із задоволенням позовних вимог частково, судовий збір за подання позову покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог (з урахуванням зменшених позовних вимог).

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Позивач зазначив, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000, 00 грн будуть надані у строки зазначені в ч. 8 ст. 129 ГПК України.

З огляду на зазначене, суд звертає увагу, що згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а тому стадія судових дебатів не передбачається, суд констатує, що позивачу необхідно було подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу або заяву, що такі докази будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду до закінчення розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження, але в будь якому разі до моменту написання рішення.

Натомість, позивач разом з позовною заявою подав лише докази часткової оплати послуг адвоката на суму 10 000, 00 грн, а саме квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 20.10.2023.

При цьому, вказуючи про надання в подальшому доказів на понесення витрат на послуги адвоката у розмірі 35 000, 00 грн позивач не конкретизував, в якій саме строк передбачений ч. 8 ст. 129 ГПК України (до закінчення судових дебатів; протягом 5 днів після ухвалення рішення суду) будуть подані відповідні докази щодо понесення судових витрат, суд вирішує питання щодо розподіл судових витрат відповідача в даному рішенні.

Впродовж розгляду справи господарським судом позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000, 00 грн.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України).

Суд зазначає, що, позивачем не надано суду Акту приймання-передачі наданих послуг з детальним описом робіт, що були виконані адвокатом в межах надання правничої допомоги позивачеві, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу як у розмір 35 000, 00 грн так і в розмірі 10 000, 00 грн, оскільки такі є не підтвердженими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства «Калина» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Содз» про стягнення 271 950, 89 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Содз» (02088, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 24, офіс 56, код ЄДРПОУ: 42514528) на користь Фермерського господарства «Калина» (70545, Запорізька обл., Пологівський р-н, село Преображенка, вул. Польова, буд. 12, код ЄДРПОУ: 3079648) 192 000 (сто дев`яносто дві тисячі) грн 00 коп. - попередньої оплати, 2 879 (дві тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) грн 29 коп. - судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 79 950, 89 грн процентів за користування чужими коштами.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких