Рішення № 118021445, 26.03.2024, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/357/24

Провадження № 2/347/323/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Кіцули Ю.С.,

за участю:

секретаря с/з Мошулі Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 , (в режимі відеоконференції)

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Косівського відділу Державної виконавчої служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

16.02.2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федасюк Л.Д. звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Косівського відділу Державної виконавчої служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 04.06.2023 року близько 00 год.09 хв. по вул. св. Миколая в м.Бучач, Чортківського району, Тернопільської області ОСОБА_1 керував власним автомобілем марки ВАЗ-2106 д.н.з. НОМЕР_1 , де був зупиненим нарядом поліції. Поліцейські вказали на вчинене позивачем адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121-3 КУпАП, оскільки у автомобіля не світилася підсвітка номерного знака. В подальшому поліцейські склали на ОСОБА_1 постанову серії БАД № 298371 за ч.1 ст.121-3 КУпАП, за якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1 190 грн. Не погоджуючись з неправомірними діями працівників поліції, ОСОБА_1 наступного дня найняв в м.Бучач адвоката, заплатив йому 1000 грн. за адвокатські послуги і з його допомогою оскаржив вказану постанову поліції до суду.

Рішенням Косівського районного суду від 17.08.2023 року (головуючий у справі суддя Гордій В.І.) було вказано на виявлені порушення з боку працівників поліції відділення №2 м.Бучач Чортківського району при оформленні адміністративного правопорушення і позов ОСОБА_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, сторона відповідача оскаржила дане рішення Косівського районного суду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постановою від 24 жовтня 2023 року у справі № 595/1041/23 провадження № А 857/15394/23 апеляційну скаргу Головною управління національної поліції в Тернопільській області було залишено без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 17.08.2023 року - без змін. Позивач стверджує, що у даній справі йому довелося їхати в м.Львів і приймати участь у судовому процесі. Для нього це коштувало зайвих 1500 грн. особистих витрат. Але не чекаючи судових рішень, Головне управління Національної поліції у Тернопільській області всупереч чинному законодавству направило до Косівського відділу Державної виконавчої служби України постанову про адміністративне правопорушення, яка ще не набрала законної сили на примусове виконання до по даній справі.

В свою чергу старший державний виконавець Косівського ВДВС у Косівському районі Косович Леся Зіновіївиа вже 20.07.2023 року винесла постанову про арешт коштів боржника.

Як стверджує ОСОБА_1 продовжуючи свої протиправні дії даний працівник ВДВС наклала арешт не тільки на його банківські рахунки, карткові рахунки, але і на належну йому нерухомість та вищевказаний автомобіль. Цими діями державного виконавця позивача зумисно було позбавлено всіх засобів до існування. Свій автомобіль ОСОБА_1 при необхідності використовував для підзаробітку, надаючи транспортні послуги. Свою пенсію він не міг отримувати, так як його платіжна картка була заблокована. Також позивач не міг отримати належні йому страхові виплати після отриманої травми, так як AT АК «ПриватБанк» не міг належно розпорядитися його страховими внесками. Поніс він грошові втрати і через блокування рахунку в AT «Ідея Банк», де був змушений відшкодовувати кошти за обслуговування банківського рахунку, яким не міг з вищевказаних причин скористатися. Всього внаслідок протиправних дій відповідачів ОСОБА_1 стверджує, що поніс сумарно 41662,47 грн. прямих матеріальних збитків.

У зв`язку з вищенаведеним, ОСОБА_1 просив стягнути з Головного управління національної поліції у Тернопільській області та Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі на його користь 41662,47 грн майнової шкоди та 250 000 грн. моральної ( немайнової) шкоди солідарно, а також судові витрати покласти на відповідачів.

У відзивіна позовнузаяву ГУНП в Тернопільській області ствердило, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. ГУНП в Тернопільській області є неналежним відповідачем у справі щодо заявлених позивачем вимог.

Також, не підлягає до задоволення позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, оскільки вона є безпідставною, так, як 04.06.2023 жодного порушення прав ОСОБА_1 не відбулось, як і не відбулось незаконних дій з боку працівників поліції під час здійснення ними патрулювання в м. Бучач, Чортківського району, Тернопільської області, а також подальшого з`ясування обставин здійснення позивачем адміністративного правопорушення та складання відносно нього постанови серії БАД № 298371.

Крім того, відповідач ГУНП в Тернопільській області вважає, що позивач не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди працівниками поліції, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання покладених на них трудових чи службових обов`язків.

Також позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, а також не зазначено з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 250 000 гривень.

З позовної заяви ОСОБА_1 , яка долучена до матеріалів справи № 347/357/24 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС), зрозумілим стає, що позивач пов`язує майнову шкоду із примусовим стягненням грошових коштів Косівським відділом державної виконавчої служби. Позивачем не доведено та не додано розрахунку заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми.

У відзиві на позовну заяву Косівський відділ Державної виконавчої служби України зазначив, що 15.11.2023 року надійшла заява боржника про закриття виконавчого провадження згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду №595/1041/23 від 24.10.2023 року, відповідно до якої 15.11.2023 року винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника та по даному виконавчому провадженні державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, боржник не звертався до Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зупинення виконавчого провадження та не надав ухвали про відкриття провадження щодо оскарження постанови № 298371 від 04.06.2023 року виданої Відділенням поліції №2 (м.Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області.

Згідно відповіді Міністерства внутрішніх справ України за боржником зареєстрований транспортний засіб RENAULT, модель TRAFIC, номерний знак НОМЕР_2 , але державним виконавцем не було винесено постанови про розшук майна боржника, також не було накладено арешт на майно боржника.

Позиція учасників в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримали в повному обсязі. Висловили доводи аналогічні позовній заяві.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Тернопільській області в режимі відеоконференції в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Представник відповідача начальник Косівського відділу Державної виконавчої служби України Йоник І.М. заявлений позов заперечив повністю.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 23.02.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено справу до судового розгляду на 26.03.2024 року.

Ухвалою суду від 19.03.2024 року розгляд справи за участю представника ГУНП в Тернопільській області ухвалено проводити в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 26.03.2024 року без виходу до народчаї кімнати із занесенням до журналу судового засідання відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії листа Косівського відділу ДВС у Косівському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №720/25.8-27/07 від 04.01.2024 року, ОСОБА_1 надано Постанову про арешт коштів боржника № 72226461 від 20.07.2023 року (а.с.7).

Згідно з копією листа Косівського відділу ДВС у Косівському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 28223/25.8-27/07 від 20.07.2023 року, ОСОБА_1 повідомлено про виконання постанови про арешт коштів боржника від 20.07.2023, винесену при примусовому виконанні постанови № 298371 від 04.06.2023, що видало Відділення поліції №2 (м.Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області (а.с.8).

Відповідно до Постанови ВП № 72226461 від 20.07.2023 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.9).

Згідно з довідкою КНП «Косівська ЦРЛ» від 25.09.2023 року №893 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на амбулаторному лікуванні з 14.09.2023 року по 25.09.2023 року (а.с.10).

Відповідно до копій виписок з АТ «Приватбанк» та АТ «Ідея Банк» вбачається рух коштів по банківських картках ОСОБА_1 з 25.11.22 року по 29.01.2024 року (а.с. 11-16).

Згідно з копією рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасувати постанови серії ВАД № 298371 від 04.06.2023 року про накладення адміністративною стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським відділення поліції № 2 (м. Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді 1190 грн. штрафу задоволено (а.с. 17-19).

Відповідно до копії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 року залишено без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 року у справі № 595/1041/23 без змін (а.с. 20-21).

Згідно з копією Постанови про відкриття виконавчого провадження № 722264, виконавче провадження стосовно ОСОБА_1 відкрито 11.07.2023 року старшим державним виконавцем Косівського відділу ДВС у Косівському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Косович Л.З. (а.с.52).

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 722264 від 11.07.2023 року, винесено Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, Постанову про стягнення виконавчого збору, Постанову про арешт коштів боржника, Постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій (а.с. 53-55, 57).

Згідно з копією заяви ОСОБА_1 від 24.07.2023 року начальнику Косівського ВДВС, видаткові операції просив здійснювати з поточного рахунку АТ «Приват Банк» у розмірі, що не перевищує двох мінімальних заробітніх плат (а.с.56).

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 15.11.2023 року про закриття виконавчого провадження, старшим державним виконавцем Косівського відділу ДВС у Косівському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Косович Л.З. 15.11.2023 року винесено Постанову про зняття арешту з коштів та Постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 58, 65-66).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини, між сторонами, виникли з підстав відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок протиправних дій працівників поліції та виконавчої служби.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Так, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди за статтями 1173, 1174 ЦК Україниє неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є предметом доказування по справі.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окрім того, порядок відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади врегульовано спеціальною нормою, що міститься уст.1174 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст.1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

Як роз`яснено у п.п.3, 5 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 23ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що передбачено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Ст. ст. 76-80 ЦПК України встановлюють, що докази повинні відповідати критеріям нележності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно дост.81ЦПК Україникожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях . Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статею 83ЦПК Українирегламентовано,що сторонита іншіучасники справиподають доказиу справібезпосередньо досуду. Позивач,особи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб,повинні податидокази разомз поданнямпозовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що на позивача ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП працівниками Відділення поліції №2 (м.Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасувати постанови серії ВАД № 298371 від 04.06.2023 року про накладення адміністративною стягнення задоволено, а постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 року у справі № 595/1041/23 залишено без змін.

У Косівському відділі державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконанні перебувало виконавче провадження із ОСОБА_1 ВП 72226461 з виконанням постанови № 298371 від 04.06.2023р. виданої Відділенням поліції №2 (м.Бучач) Чортківського РВП ГУНГІ в Тернопільській області про стягнення штрафу на користь держави 2380,00 грн. із ОСОБА_1 .

11.07.2023 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

20.07.2023 року винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено КЕП.

24.07.2023 року на підставі заяви боржника винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та направлено до банку учаснику АТ КБ Приват Банк.

15.11.2023 року надійшла заява боржника про закриття виконавчого провадження згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду №595/1041/23 від 24.10.2023 року.

15.11.2023 року винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника та накладено КЕП.

15.11.2023 року по даному виконавчому провадження державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 наполягав на тому, що державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно боржника, а відтак це завдало йому шкоди, оскільки він не міг належно розпоряджатись своїм майном, було заблоковано всі його рахунки, він не міг сплачувати відсотки по кредиту тощо. Однак такі твердження ОСОБА_1 не відповідають дійсності, оскільки з копій постанов державного виконавця судом встановлено, що арешт був накладений лише на кошти боржника в сумі 2838 гривень. Жодного арешту на нерухоме майно чи на транспортний засіб ОСОБА_1 накладено не було.

Крім того, суд зауважує, що якщо позивач ОСОБА_1 , вважав, що державним виконавцем неправомірно накладено арешт, він вправі був оскаржувати дії правцівників виконавчої служби. Однак, як ствердив, в судовому засіданні позивач, дії державного виконавця ним не оскаржувалось.

Щодо вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в частині коштів на залучення адвоката, а також понесення витрат на транспортні послуги пов`язані з прибуттям до м. Львова для розгляду справи, то такі є голослівними та нічим не підтвердженими. У матеріалах справи немає жодної квитанції про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката, чи акт приймання виконаних робіт, чи договір про надання правової допомоги, тощо. Більше того, з копій рішення Косівського районного суду від 17.08.2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 року встановлено, що розгляд справи відбувався без участі сторін: ОСОБА_1 та його адвоката, про, що зазначено в мотивувальних частинах рішення (а.с. 17-21). А відтак доводи ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними, та такими що спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи.

Що стосується виписок з АТ «Приват Банк» та АТ «Ідея Банк», доданих до позовної заяви, то на них відображено рух коштів, поповнення власного рахунку та списання відсотків за користування кредитними коштами, а не факт блокування платіжної картки чи неотримання страхових виплат в наслідок отриманої травми. Крім того, позивачем ОСОБА_1 не долучено жодної копії договору про отримання кредитних коштів, в якому зазначено істотні умови договору, а також те, що ОСОБА_1 взагалі нараховувалися якісь страхові виплати саме на вказані рахунки в банках тощо. А тому доводи ОСОБА_1 в цій частині є неспроможними.

Отже, позивачем не доведено жодними доказами понесені ним матеріальні збитки у сумі 41662, 47 грн.

Що стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 250000 гривень, то суд зазначає наступне.

Виходячи з приписів статей 23, 1167ЦК України підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з таких елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що незаконними діями йому було завдано моральні страждання, оскільки він майже дев`ять місяців оскаржував дії працівників поліції, які його незаконно, притягнули до адміністративної відповідальності, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, а також до погіршення стану його здоров`я та погіршення відносин з оточуючими людьми. Однак суд звертає увагу на невідповідність твердженням позивача та фактичним обставинам справи, оскільки оскаржувану постанову щодо ОСОБА_1 було винесено в червні 2023 року, та остаточно залишено без змін рішення Косівського районного суду про скасування постанови в жовтні 2023 року. Тобто близько шести місяців, а не дев`ять, як стверджує позивач.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Однак, крім загальних тверджень, ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо завдання йому моральних страждань, або втрат немайнового характеру.

Сам факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для її відшкодування, оскільки судове рішення, яким скасовано постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності. Крім того, оскарження постанови працівників поліції передбачено законом, а скасування такої постанови є в даному випадку достатньою сатисфакцією.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 не зміг жодним чином обгрунтувати заявлений ним до відшкодування розмір моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Тобто сторона позивача не скористалась своїм правом та не виконала свій обов`язок, що полягає у поданні доказів.

При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного їх обсягу, для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за захистом до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Обов`язок довести факт завдання шкоди, того, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права покладається на позивача.

За положеннями ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях; суд приймає до уваги докази, які відповідають принципам належності, допустимості, достатності і достовірності.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не є обґрунтованим, тому не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Косівського відділу Державної виконавчої служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.04.2024 року.

Суддя Ю. С. Кіцула