Рішення № 118008645, 27.03.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36201/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №724-к від 22.11.2023 року, та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ №724-к від 22 листопада 2023 року Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо звільнення ОСОБА_1 ; зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів поновити ОСОБА_1 на посаді Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області; зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запропонувати ОСОБА_1 посаду, на яку він може претендувати, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та працевлаштування на відповідну посаду, у разі його згоди, шляхом переведення; зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22 листопада 2023 року по дату ухвалення судового рішення по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання судового рішення по справі №420/20768/21, Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 714-к від 16.11.2023 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 23 вересня 2021 року. Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 724-к від 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, у зв`язку із поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII. Позивач вважає, що вказаний Наказ є незаконним, та такими, що підлягає скасуванню, оскільки йому, відповідно до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, не було запропоновано іншої рівнозначної посади, хоча, на його думку, така можливість у відповідача була. Також, ОСОБА_1 наголошено, що відповідач, порушуючи норми Кодексу законів про працю України, звільнив останнього з посади, при цьому не повідомивши про це його за 30 календарних днів до запланованого звільнення, що свідчить про незаконне звільнення без наявності на те законних підстав. Отже, позивач вважає, що Наказ № 724-к від 22 листопада 2023 року щодо звільнення ОСОБА_1 , є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 08.01.2024 р. вхід. № 969/24), наголошуючи, що Законом України «Про державну службу» та/або іншим спеціальним законодавством у даному випадку не передбачено надання суб`єктом призначення пропозиції щодо переведення працівника який підлягає звільненню у зв`язку із поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, на іншу роботу. Також, відповідачем наголошено, що положення ч. 2 статті 40 Кодексу законів про працю України об`єктивно не підлягають застосуванню, оскільки дані спірні правовідносини повністю врегульовані Законом України «Про державну службу».

Відповідач Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 12.02.2024 р. вхід. № 6052/24), наголошуючи, що на момент звільнення ОСОБА_1 був державним службовцем, та на нього розповсюджувалися вимоги Закону України «Про державну службу», які є спеціальним законом, який регулює трудові відносини державного службовця. В статті 88 Закону України «Про державну службу» не зазначено обов`язку власника щодо працевлаштування державного службовця на іншу чи рівнозначну посаду, у разі звільнення за вказаною статтею. Таким чином, на підставі викладеного, відповідач вважає, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів діяла в межах чинного законодавства, та не мала законних підстав для пропозиції позивачу іншої рівнозначної посади державної служби або нижчої посади державної служби.

Ухвалою суду від 27 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/36201/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів про визнання протиправним та скасування Наказу. Витребувано від Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів завірені належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято спірний Наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 724-к від 22 листопада 2023 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року залучено до участі у справі № 420/36201/23 в якості співвідповідача - Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області (вул. 7-а Пересипська, буд. 6, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 40342996). Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи № 420/36201/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2023 року Наказом № 714-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », керуючись Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року по справі № 420/20768/21, враховуючи постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року справі № 420/20768/21, - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 23 вересня 2021 року.

22 листопада 2023 року Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 724-к «Про звільнення ОСОБА_1 », керуючись Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667, - звільнено 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, у зв`язку з поновленням на посаді ОСОБА_2 , який раніше обіймав цю посаду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу». Підстава: Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року по справі № 640/31884/20, Постанова Верховного Суду від 20 листопада 2023 року по справі № 640/31884/20.

Вважаючи вищевказаний Наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, протиправним, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо визнання протиправним та скасування Наказу №724-к від 22 листопада 2023 року Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо звільнення ОСОБА_1 ; зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів поновити ОСОБА_1 на посаді Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області; зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запропонувати ОСОБА_1 посаду, на яку він може претендувати, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та працевлаштування на відповідну посаду, у разі його згоди, шляхом переведення; зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22 листопада 2023 року по дату ухвалення судового рішення по даній справі, є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Спірні правовідносини регулюються як загальними нормами трудового законодавства - Кодексом законів про працю України, так і спеціальним законодавством, яким, у даному випадку, є Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII, оскільки позивач до звільнення проходив державну службу.

Відповідно до ст.1,2 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, визначних частиною першою цієї статті.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з п.7 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну службу", державна служба здійснюється з дотриманням принципу забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" визначено перелік підстав припинення державної служби:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно ст. 88 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є:

1) поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала;

2) неможливість виконання державним службовцем службових обов`язків за станом здоров`я за наявності медичного висновку, порядок надання якого визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи недієздатною або про обмеження дієздатності особи;

4) визнання державного службовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

5) обрання на виборну посаду до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з дня набуття повноважень;

6) смерть державного службовця.

Відповідності до статті 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників, також передбачає, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналіз зазначених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що ст. 87 Закону України "Про державну службу" регламентує особливості припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 вищенаведеного Закону, державна служба припиняється у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88 цього Закону). Ст. 88 вказаного Закону достатньо чітко регламентує особливості припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін.

З матеріалів справи вбачається настання саме випадку передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу".

Так, судом встановлено, що 16.11.2023 Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 714-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », керуючись Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року по справі № 420/20768/21, враховуючи постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року справі № 420/20768/21, - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 23 вересня 2021 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 по справі 640/31884/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця - начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ОСОБА_2 за 2020 рік. Визнано протиправним та скасовано Наказ Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 420-к від 09 грудня 2020 року "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників територіальних органів Держпродспоживслужби" в частині затвердження висновку щодо оцінювання службової діяльності начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ОСОБА_2 за 2020 рік; Визнано протиправним та скасовано Наказ Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10.12.2020 року №426-к Про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 01.02.2021 року. Зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 за період з 01.02.2021 року до 08.02.2021 року та стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 за період з 01.02.2021 року до 08.02.2021 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 01.02.2021 року.

Постановою Верховного Суду від 20.11.2023 по справі 640/31884/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гайдай Яніни Федорівни задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року скасовано. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції Постанови Верховного Суду. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року залишено без змін.

22 листопада 2023 року Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 724-к «Про звільнення ОСОБА_1 », керуючись Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667, - звільнено 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, у зв`язку з поновленням на посаді ОСОБА_2 , який раніше обіймав цю посаду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу». Підстава: Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року по справі № 640/31884/20, Постанова Верховного Суду від 20 листопада 2023 року по справі № 640/31884/20.

Так, суд зазначає, що роботодавець дійсно може розірвати трудовий договір з працівником за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП у разі поновлення на роботі попереднього працівника, який раніше виконував цю роботу.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП, звільнення за підставами, передбаченими пунктами 1, 2 та 6 статті 40 КЗпП, застосовується лише у випадках, коли неможливо працівника з його згоди перевести на іншу роботу, тобто тоді, коли у роботодавця об`єктивно немає такої можливості, або у разі, якщо працівник відмовиться від такого переведення.

Таким чином, при припиненні державної служби у зв`язку з обставинами, що стались незалежно від волі сторін, зокрема при звільненні працівника у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (ст. 88 ЗУ Про державну службу ), діють норми ст. 49-2 КЗпП щодо встановленого останньою порядку вивільнення працівників.

Відповідно до ч. 6 cт. 49-2 КЗпП, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу'', здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Водночас, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідачами вищезазначену норму застосовано не було.

При цьому, щодо конкуренції норм Кодексу законів про працю України, та Закону України Про державну службу , суд зазначає наступне.

Відповідачами у відзивах на позовну заяву вказано, що гарантії, передбачені Кодексом законів Про працю України, не можуть поширювати свою дію на відносини з припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, які передбачені ст. 88 Закону України "Про державну службу», у зв`язку з тим, що при конкуренції норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу», перевага повинна надаватись спеціальним нормам.

Суд вважає помилковими доводи відповідачів, оскільки, якщо у спеціальному законі не передбачається або прямо забороняється застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав, передбачених цими законами.

Так, Закон України «Про державну службу» визначає лише підстави припинення державної служби і гарантії у разі звільнення (розділ IX Закону України «Про державну службу»).

Порядок і процедура звільнення працівників, які мають статус державних службовців, вказаний спеціальний закон не визначає, крім ст. 89 Закону України «Про державну службу», що містить зобов`язання щодо передачі справ і майна.

Водночас, Кодекс законів про працю України містить відповідні положення щодо порядку вивільнення працівників (ст.49-2 Кодексу), в тому числі і державних службовців.

Таким чином, аналіз Кодексу законів про працю України та Закону України Про державну службу дає підстави стверджувати, що в спірних відносинах, що розглядаються, жодних розбіжностей і конкуренції між цими нормативно-правовими актами немає.

Натомість, у спірних правовідносинах, що розглядаються, ці нормативні акти своїми нормами взаємодіють і доповнюють один одного. ЗУ Про державну службу як спеціальний закон визначає підстави її припинення, а Кодекс законів про працю України, як загальний нормативно-правовий акт, встановлює порядок вивільнення працівників, в тому числі, і тих, що мають статус державних службовців.

Тобто, в спірних правовідносинах, що розглядаються можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані це повністю, а отже норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Вказана позиція також узгоджується з висновками викладеними в Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 року №813/3294/17.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП, звільнення за підставами, передбаченими пунктами 1, 2 та 6 статті 40 КЗпП, застосовується лише у випадках, коли неможливо працівника з його згоди перевести на іншу роботу, тобто тоді, коли у роботодавця об`єктивно немає такої можливості, або у разі, якщо працівник відмовиться від такого переведення.

На підставі абзацу 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, а саме: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Враховуючи вище окреслені норми, суд зазначає, що для звільнення працівника у зв`язку із поновленням особи, яка раніше займала цю посаду, відповідач повинен був за 30 календарних днів до - запланованого звільнення, запропонувати позивачу переведення на іншу посаду з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, і лише в разі його не згоди - звільнити.

Також, системний аналіз вищевказаних законодавчих положень свідчить про те, що законною підставою для звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу», є факт не надання ним згоди про переведення на іншу роботу.

Втім, як з`ясовано судом, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, звільнила позивача з посади, не повідомивши його за 30 календарних днів про звільнення, та не запропонувавши будь - яку іншу посаду з метою переведення, що відповідачами по справі не заперечується.

Таким чином, враховуючи, що спірний Наказ №724-к від 22 листопада 2023 року Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо звільнення ОСОБА_1 , прийнятий Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів із порушенням встановленої процедури, без дотримання вимог чинного законодавства України, що мало наслідком порушення прав позивача, суд доходить висновку, що він є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про поновлення ОСОБА_1 на посаді Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, суд зазначає наступне.

Так, як з`ясовано судом, та зазначено вище, 22 листопада 2023 року Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 724-к «Про звільнення ОСОБА_1 », керуючись Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667, - звільнено 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з поновленням на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ОСОБА_2 , який раніше обіймав цю посаду, на виконання вимог Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року по справі № 640/31884/20, Постанови Верховного Суду від 20 листопада 2023 року по справі № 640/31884/20.

Отже, поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, об`єктивно не є можливим, адже наразі вказану посаду обіймає ОСОБА_2 , поновлений на підставі відповідного рішення суду, а відтак враховуючи наведене, в даному випадку, порушене право позивача має бути поновленим у спосіб, зокрема, шляхом зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів надати ОСОБА_1 пропозиції щодо вакансій, на які він може претендувати, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, та у разі погодження переведення ОСОБА_1 на відповідну посаду. Адже саме у такий спосіб буде дотримано відповідачем вимоги чинного законодавства, та відновлено порушене право ОСОБА_1 , при цьому, не призведе до порушення прав поновленого на посаді працівника - ОСОБА_2 , якого призначено на цю посаду на виконання Рішення суду.

За вказаних обставин, з метою недопущення порушення прав поновленого працівника за рішенням суду, та з урахуванням того, що позивач звільнений з посади з порушенням порядку вивільнення працівника, суд дійшов висновку, що у даному випадку, його порушене право повинно бути відновлене шляхом зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів надати пропозиції ОСОБА_1 щодо вакансій, на які він може претендувати з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, та у разі погодження переведення ОСОБА_1 на відповідну посаду.

Щодо зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22 листопада 2023 року по дату ухвалення судового рішення по даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, з системного аналізу вищенаведеного законодавчого припису, вбачається, що виплата працівникові середнього заробітку виплачується лише у разі поновлення на роботі.

Між тим, враховуючи, що суд не дійшов висновку щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, адже, як з`ясовано судом, вказану посаду наразі обіймає ОСОБА_2 , поновлений на підставі відповідного судового рішення, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування Наказу №724-к від 22 листопада 2023 року Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо звільнення ОСОБА_1 ; зобов`язання Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів надати пропозиції ОСОБА_1 щодо вакансій, на які він може претендувати з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №724-к від 22.11.2023 року, та зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №724-к від 22.11.2023 року, та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №724-к від 22 листопада 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів надати ОСОБА_1 пропозиції щодо вакансій, на які він може претендувати, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, та у разі погодження переведення ОСОБА_1 на відповідну посаду.

4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

5.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (вул. 7-а Пересипська, буд. 6, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн. 40 коп.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1 ЄДРПОУ 39924774) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко