Рішення № 117977553, 28.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 рокуСправа №160/2681/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії № 045550022320 від 11 січня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року згідно записів №№ 8-9 в трудовій книжці серія НОМЕР_1 виданої (заповненої) 01 серпня 1988 року в Бабушкінському райкому ЛКСМ України в м. Дніпропетровську на посаді секретаря комітету комсомолу СПТУ-51;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах по Списку № 2 зі зниженням пенсійного віку на 10 років з 04 січня 2024 року - з дня звернення до відповідача з відповідною заявою - відповідно до пункту б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Позовна заява обґрунтована тим, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.01.2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області прийнято рішення №045550022320 від 11 січня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком за ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах була відсутність необхідного для призначення пенсії віку 55 років. Також відповідачем до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року. Вважає таке рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що порушує право на пенсію, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з 14.02.2024 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

27.02.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві заперечує в повному обсязі, виходячи з наступного. Позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду в Україні із заявою від 04.01.2024 року щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі Закон № 1058). Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 року №045550022320 позивачці відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 114 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 55 років. Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 28 років 9 місяців 7 днів, стаж за Списком №2 10 років 3 місяці 9 днів. До страхового стажу позивача не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1988 року період роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року, оскільки має місце розбіжність в даті наказу прийняття на роботу (з 14.11.1989 року) та датою прийняття на роботу. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

19.03.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечує проти даного адміністративного позову в повному обсязі з наступних підстав. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04 січня 2024 року звернулась до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №045550022320 від 11.01.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії, оскільки на дату звернення позивач не набула віку встановленого п.2 ч. 2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивачки та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04 січня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058).

На момент звернення позивачці виповнилось 53 роки 5 місяців 10 днів.

Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 року №045550022320 позивачці відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 114 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 55 років. Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 28 років 9 місяців 7 днів, стаж за Списком №2 10 років 3 місяці 9 днів. До страхового стажу позивача не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1988 року період роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року, оскільки має місце розбіжність в даті наказу прийняття на роботу (з 14.11.1989 року) та датою прийняття на роботу.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправним, позивачка звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини першоїстатті 92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюютьсяЗаконом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ(далі Закон № 1788-ХІІ) таЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV(далі Закон №1058-IV).

Відповідно достатті 2 Закону № 1788-XII, за цимЗакономпризначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-XII(в редакціїЗакону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»(далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

У свою чергуЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 року (далі Закон №2148-VIII),Закон №1058-IVдоповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Зокрема, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають зазначеного вище стажу робіт з шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої робота.

Разом з цимЗаконом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цьогоЗаконумають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цьогоЗакону.

Крім цього, в силу спеціальної вказівки уЗаконі №2148-VIII, наведені вище нормизаконупочали застосовуватись з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини першоїстатті 13 Закону № 1788-ХІІу редакціїЗакону № 213-VIIIта пунктом 2 частини другоїстатті 114 Закону №1058-IVу редакціїЗакону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020"У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннямиЗакону № 1788-ХІІу редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону №1788-ХІІзі змінами, внесенимиЗаконом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

За змістом пункту 1 резолютивної частинирішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-ХІІзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішеннястаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону №1788-ХІІзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-ХІІв редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Отже, з 23.01.2020 року правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «б» частини першоїстатті 13 Закону №1788-ХІІу редакції до внесення змінЗаконом №213-VIIIта пунктом 2 частини другої статті 114Закону №1788-ХІІу редакціїЗакону №2148-VIII.

Відносно позивача правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років запунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІу редакції до внесення змінЗаконом №213-VIIIта 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114Закону №1788-ХІІу редакціїЗакону №2148-VIII.

Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 року №045550022320, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, відповідач покликається, зокрема, на те, що позивач не досягла віку 55 років, що відповідно до вимогстатті 114 Закону №1058-IVунеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року, вказав, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливийзакон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувавзакон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи в силу приписів частини п`ятоїстатті 242 КАС Українипри вирішенні цієї типової справи вищевикладені висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «б» частини першоїстатті13 Закону №1788-ХІІу редакції до внесення змінЗаконом №213-VIII.

Щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року, суд зазначає наступне.

З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 року №045550022320 вбачається, що до страхового стажу не зараховано: період роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року, оскільки має місце розбіжність в даті наказу прийняття на роботу (з 14.11.1989 року) та датою прийняття на роботу.

Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається із копії трудової книжки позивачки серія НОМЕР_1 від 01 серпня 1988 року остання в спірний період працювала з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року в Бабушкінському райкому ЛКСМ України в м. Дніпропетрвоську на посаді секретаря комітету комсомолу СПТУ-51.

Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Враховуючи викладене, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії № 045550022320 від 11 січня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року, винесене всупереч нормам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, з приводу позовних вимог зобов`язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.

Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви від 04.01.2024 року, поданої позивачем, відповідно до Порядку № 22-1 було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Тобто, розгляд заяви позивача від 04.01.2024 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Відтак, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.

Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року згідно записів №№ 8-9 в трудовій книжці серія НОМЕР_1 виданої (заповненої) 01 серпня 1988 року в Бабушкінському райкому ЛКСМ України в м. Дніпропетровську на посаді секретаря комітету комсомолу СПТУ-51.

Також суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах по Списку № 2 з 04 січня 2024 року відповідно до пункту б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Згідно з ч. 1ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв всупереч чинному законодавству України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у загальній сумі 1211,20 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 968,96 грн.

Згідно із ч. 5ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 241-246,250, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії № 045550022320 від 11 січня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1989 року по 21.11.1991 року згідно записів №№ 8-9 в трудовій книжці серія НОМЕР_1 виданої (заповненої) 01 серпня 1988 року в Бабушкінському райкому ЛКСМ України в м. Дніпропетровську на посаді секретаря комітету комсомолу СПТУ-51.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію на пільгових умовах по Списку № 2 з 04 січня 2024 року відповідно до пункту б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна