Рішення № 117971385, 27.03.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13876/23

Провадження № 2/369/1999/24

РІШЕННЯ

Іменем України

27.03.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Соловюк В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії. Позовна заява подана представником позивача адвокатом Миколюком Миколою Дмитровичем. Повноваження адвоката підтверджено ордером виданим Адвокатським об`єднанням «МКБ ГРУПП» відповідно до договору №60 від 21.08.2023.

Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до договору оренди нежитлового приміщення він є орендарем приміщення АДРЕСА_1 . В приміщенні розташовано Кафе «Кавовий дворик». Відповідач ОСОБА_2 , є власником квартири АДРЕСА_2 , яка розташована над приміщенням позивача. Вказав, що відповідачка встановила кондиціонер. Дренажна трубка кондиціонера виведена на територію двору приміщення, де знаходиться Кафе «Кавовий дворик». Конденсат, що утворюється від роботи кондиціонера потрапляє на терасу Кафе «Кавовий дворик» на першому поверсі і створює неналежні умови, як для відвідувачів кафе і навколишнього середовища і фасаду будинку, що є порушенням пунктів 7.12.44, 7.12.45 Державних будівельних норм України «Опалення, вентиляція та кондиціонування» (ДБН 2.5-67:2013), оскільки не допускається виводити конденсат від приладів охолодження на фасад будівлі. Слід застосовувати систему загального збору та відведення конденсату в зливову каналізацію від приладів охолодження.

Відповідно до листа компанії, що обслуговує будинок та надає комунальні послуги - ТОВ «Служба комфорту Емоція» вих.№0908-23 від 09 серпня 2023 року вбачається, що кондиціонер встановлений у квартирі, що належить відповідачу.

Просив суд:

зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати дренажну трубки кондиціонера, що встановлений у її квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , з фасаду будівлі та застосувати відведення конденсату в зливову каналізацію;

стягнути з ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) 5000,00 грн. моральної шкоди;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 відкрито провадження у справі. Підготовче засідання призначено 17 жовтня 2023 року о 11:30 год.у залі судового засідання № 9 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1.

Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву або пред`явити зустрічний позов.

Підготовче засідання 17 жовтня 2023 року на підставі частини 2 статті 198 та частиною 2 статті 223 ЦПК України відкладено у зв`язку з першою неявкою відповідача на 13 лютого 2024 року о 09:45 год. у залі судового засідання № 9 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1.

30 листопада 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з доводами позову відповідачка вказала, що дійсно наявна дренажна трубка зливу конденсату кондиціонера, що встановлений у її квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яка не відведена в каналізацію. Проти стягнення моральної шкоди та судових витрат заперечувала судових витрат у зв`язку з їх необґрунтованістю. Щодо задоволення позовних вимог в частині зобов`язання вчинити дії не заперечувала та просила відмовити у задоволення решти вимог.

Позивачем 13 лютого 2024 року через канцелярію суду надано повторні листи ТОВ «Служба комфорту Емоція» від 08.12.2023 №0812-23 та від 12.02.2024 №1202-24, що дренажна трубка кондиціонера не демонтована.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 третя особа Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії. Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 29 лютого 2024 року на 09 год. 20 хв., встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

29 лютого 2024 року через канцелярію суду від представника позивача адвоката Миколюка М.Д. надійшла заява в якій він просив слухати справу без його участі, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також подав виписку про зарахування на рахунок Адвокатського об`єднання МКБ «ГРУПП» оплати за надання правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

У судове засідання відповідач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 16 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Шелудько В.П., позивач ОСОБА_1 є орендарем приміщення АДРЕСА_1 . В приміщенні розташовано Кафе «Кавовий дворик».

Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , яка розташована над приміщенням позивача, встановила кондиціонер.

При розгляді справи сторони визнавали ту обставину, що дренажна трубка кондиціонера виведена на територію двору приміщення, 1 де знаходиться Кафе «Кавовий дворик».

Згідно з вимогами п. 4.12.44 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», згідно якого не допускається виводи конденсат від приладів охолодження на фасад будівлі. Для приведення у відповідність до вимог п. 7.12.44, п. 8.8 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» необхідно влаштувати відвід конденсату з дренажної трубки зовнішнього блоку кондиціонера згідно вимог п. 7.12.45 (… в побутову каналізацію з розривом струмини через гідрозатвор), п. 7.12.46 (…напірний конденсатопровід від убудованого в прилад охолодження насоса слід підводити до каналізації індивідуально) ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування».

Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Нормами ч.2 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно - технічних вимог і правил експлуатації будинку.

У відповідності до ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частини 5 статті 319 ЦК України власник майна не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам, та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно дост.319 ч.2 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до п.п. 1.4.1, 1.4.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. №76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Згідно п. 1.4.4 Правил, перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

Відповідно до пункту 1.4.6. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, власник жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов`язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

Статтею 293 ЦК України, передбачено право фізичної особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Відповідно до п.п. 7.12.44 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» не допускається виводити конденсат від приладів охолодження на фасад будівлі.

Відповідно до п.п. 7.12.45 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» слід застосовувати систему загального збору та відведення конденсату в зливову каналізацію від приладів охолодження. Допускається виводити конденсат в побутову каналізацію з розривом струмини через гідрозатвор.

Напірний конденсатопровід від убудованого в прилад охолодження насоса слід підводити до каналізації індивідуально. Допускається такі конденсатопроводи об`єднувати або приєднувати до системи загального збору конденсату з розривом струмини.

Відповідно до п.п. 7.12.46 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» у кожному циркуляційному кільці слід забезпечувати можливість його гідравлічного балансування (наладки). Для гідравлічного балансування системи охолодження слід застосовувати регулювальну арматуру згідно з обраним при проектуванні способом налагодження системи.

Відповідно до п.п. 8.8 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» зовнішні блоки автономних кондиціонерів роздільного типу потужністю по холоду до 12 кВт допускається розташовувати на незасклених лоджіях, відкритих сходових клітках, критих переходах. При цьому необхідно забезпечувати шумозахист, а також відвід конденсату.

Позивачем доведено порушення його прав саме відповідачем, що полягає у встановленні кондиціонера з порушенням встановлених законодавством вимог для відведення конденсату до каналізації. Попадання конденсату на територію приміщення позивача створює йому незручності в користуванні орендованим майном.

Відповідач визнала у своєму відзиві наявність дренажної трубки зливу конденсату кондиціонера, що встановлений у її квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яка не відведена в каналізацію.

Відповідно до частини 1 статі 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вимоги позивача щодо демонтажу дренажної трубки кондиціонера з фасаду будівлі та застосувати відведення конденсату в зливову каналізацію підлягають суд визнає доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормамистатті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (правова позиція Верховного Суду у постановах від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Важливим елементом доказування наявності моральної шкоди є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана із нею. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку.

Одним із основних принципів судочинства є змагальність сторін. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Доказування у цивільному судочинстві розглядаються через змагальність та диспозитивності судового процесу. Змагальність сторін полягаєу процесі доведення сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень). Змагальність реалізується через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування заподіяння моральної шкоди на сторону позивача.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, предметом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та морального стану потерпілої сторони.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (виключає його відповідальність).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою.

Згідно ізстаттею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями відповідача та настанням шкоди.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

У справі, яка розглядається суд виходить із того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17; від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 та постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21.

Суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди необґрунтовані і не підлягають задоволенню в цій частині.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентуютьсяст. 141 ЦПК України.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією ID: 5991-9533-6213-6929 від 28.08.2023 доданої до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1, ч. 3ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ст.137ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Як вбачається з матеріалів справи 21.08.2023 між АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ «МКБ ГРУПП» та позивачем укладено Договір №60 про правничу допомогу.

Адвокатське об`єднання зобов`язується на платній основі надати правничу допомогу Клієнту по цивільній справі у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 1.1 адвокатське об`єднання зобов`язується на платній основі надати правничу допомогу клієнту обумовлену цим договором та актом приймання передачі правничої допомоги, а клієнт оплатити вартість правничої допомоги.

Відповідно до п. 2.1 гонорар за правничу допомогу визначену в цьому договорі становить 3000 грн.

Відповідно до п. 2.2 Клієнт сплачує на рахунок Адвокатського об`єднання гонорар визначений у договорі.

Відповідно до п. 2.4 сторони домовились про доплати гонору успіху (винагороди) за позитивний результат по справі в розмірі 2000 грн.

Відповідно до п. 2.5 гонорар успіху сплачується на рахунок адвокатського об`єднання протягом 60-ти днів після постановлення рішення на користь клієнта.

Відповідно до п. 3.2 клієнт зобов`язується своєчасно та в повному розмірі оплатити надану професійну правничу допомогу.

Відповідно до виписки по рахунку вбачається, що 29.08.2023 ОСОБА_1 сплатив АО «МКБ Групп» кошти у розмірі 3000 грн. згідно договору №60 від 21.08.2023.

Відповідач у відзиві заперечував щодо суми судових витрат.

За приписамистатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Дослідивши, додані представником позивача, докази щодо обсягу послуг, наданих адвокатом, враховуючи складність даної цивільної справи та часом витраченим адвокатом, а також доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, суд приходить до висновку про обґрунтованість понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 гривень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до переконання, що вимога про стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню - судовий збір в розмірі 1073,60 грн., витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 19, 42, 81, 89, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії задоволити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати дренажну трубки кондиціонера, що встановлений у її квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , з фасаду будівлі та застосувати відведення конденсату в зливову каналізацію.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн.), та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі грн.).

В задоволенні інших вимог відмовити.

Інформація про позивача:

ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 .

Інформація про відповідача:

ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 березня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ