Ухвала суду № 117948803, 27.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

27 березня 2024 року Справа 160/3048/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В.

за участі секретаря судового засідання Дубина Ю.О.

представника позивача Дружина Т.Г.

представника відповідача Стець А.О., Лобода Е.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача про поновлення строків звернення з позовом до суду та клопотання Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 13.01.2022 року № 0000110403 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Ухвалою суду 13.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В ухвалі про відкриття провадження у справі суд не вирішував питання стосовно дотримання строку звернення з позовом до суду.

Представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що позивач з 24.02.2022 року перебуває у простої без присутності працівників на підприємстві. Позивач неодноразово звертався з даним позовом до суду, однак через відсутність грошових коштів на сплату судового збору позовні заяви повернуті позивачу.

Відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду. Клопотання обгрунтовані тим, що позивач довідався про існування оскаржуваного наказу у січні 2022 року. Відсутність грошових коштів не є поважною причиною поновлення строку звернення з позовом до суду. Позивач неодноразово звертався з даним позовом до суду.

Позивач у судовому засіданні просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та поновити строк звернення з даним позовом до суду.

Відповідач у судовому засіданні підтримав своє клопотання про залишення позову без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно вимог ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (ч.4 ст. 122 КАС Украни).

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19, платник єдиного внеску для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги в межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого ст. 122 КАС України, а не ст. 25 Закону № 2464; строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску, складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги.

Отже, чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Позивач звернувся з позовом до суду 31.01.2024 року, що підтверджується штампом відділенні поштового зв`язку на конверті, який міститься у матеріалах справи.

Про існування оскаржуваного рішення позивач довідався у 20 січня 2022 року, про що позивач самостійно вказує у скарзі від 26.01.2022 року на протиправні дії відповідача, яка адресована ДПС України та копія якої міститься у матеріалах справи.

Позивач використав досудовий порядок врегулювання спору, подавши скаргу на оскаржуване рішення до ДПС України.

23.02.2022 року рішення ДПС України від 17.02.2022 року за результатами розгляду скарги позивача отримано останнім.

Строк звернення з позовом до суду сплив 24.05.2022 року згідно вимог ч.4 ст. 122 КАС України.

Позивач неодноразово звертався з даним позовом до суду, однак позовні заяви повернуті позивачу, що підтверджується ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду про повернення позовних заяв у справах№160/12875/22,№160/113/23,№160/11339/23 №160/20167/23, №160/29113/23, справа№160/27659/23, №160/31272/23, № 160/3048/24.

Таким чином, позивач пропустив строк звернення з позовом до суду; пропуск строку є тривалим та становить майже 2 роки.

У постанові Верховного Суду в справі № 500/1912/22 від 29.09.2022 зазначено, що «причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».

Водночас згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 «запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку».

Суд зазначає, що на всій території України з 24.02.2022 року запроваджено воєнний стан.

Позивач з 01.03.2022 року перебуває у простої без присутності працівників на робочих місцях, що підтверджується копією наказу позивача від 28.02.2022 року № 73, копія якого міститься у матеріалах справи.

У відповідності до вимог ч.8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Враховуючи право на звернення до суду, передбачене ч.1 ст. 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, приймаючи до уваги запровадження на всій території України воєнного стану, а також те, що у цей період територія Дніпропетровської області перебувала під постійними обстрілами, простій підприємства позивача без присутності працівників на робочих місцях, суд вважає за необхідне визнати поважною причину пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та необхідність його поновлення та відмовити у задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. 121,256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду - задовольнити.

Поновити Державному підприємству «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» строк звернення з позовом до суду з даним позовом.

Відмовити у задоволенні клопотання Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя С.В. Златін