Рішення № 11793331, 12.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.10.10 р.                     Справа № 40/201                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Данилкіной П.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю дорожньо-будівельної компанії „Масштаб”, м. Макіїввка

про стягнення 193 346 грн. 32 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Поштар Т.П. - юрисконсульт

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю дорожньо-будівельної компанії „Масштаб” про стягнення з останнього:

·          боргу за лізинговими платежами в сумі 187612 грн. 76 коп.;

·          пені в сумі 4 911 грн. 74 коп.;

·          трьох процентів річних в сумі 821 грн. 82 коп. згідно договору фінансового лізингу № 080903- 199/ФЛ-Ю-А від 18.09.08р., який припинив свою дію.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Наданий позивачем Витяг із Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.09.10р. підтверджує знаходження товариства відповідача за адресою вказаною у позовної заяві.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, приймаючи до уваги доводи представника позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 18.09.08р. між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, далі Лізингодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю дорожньо-будівельною компанією „Масштаб”, далі Лізингоодержувач, було укладено договір фінансового лізингу № 080903-199/ФЛ-Ю-А, далі договір, та додаткова угода до нього від 21.04.09р.

За умовами цього договору Лізингодавець передав Лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, згідно специфікації, яка є невід’ємною частиною договору, а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти майно – предмет лізингу, та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строк, передбачені графіком платежів ( Додаток №1) та рахунками –фактурами тощо.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк користування майном становить 37 (тридцять сім) місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі згідно пункту 4.3 договору за умови належної сплати Лзингоодержувачем лізингових платежів. Лізингодавцем належним чином були виконані умови договору, а саме: майно, що є предметом лізингу, було передано у користування Лізингоотримувачу на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі майна від 29.09.08р. та специфікації, зазначеною у Додатку №2.

Згідно п. 3.1 договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору та графіку ( Додаток №1 до договору). Нарахування лізингових платежів здійснюється з наступним коригуванням на зміну курсу гривни до долару США, як це зазначено у п.п. 3.4.1-3.4.5 договору. Проте, всупереч прийнятих обов’язків, Лізингоотримувач несвоєчасно сплачував лізингові платежі, у зв’язку з чим за ним за період з 23.04.10р. по 12.08.10р. за ним утворився основний борг в сумі 187612 грн. 75 коп.

Згідно підпункту 11.2 1. пункту 11.2 договору за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів передбачених договором, та Графіком лізингових платежів (Додаток №1), Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми, що підлягає сплаті, за кожний день прострочення.

Оскільки Лізингоотримувач не виконав свої зобов’язання у повному обсязі, Лізингодавець намагається стягнути з нього пеню в сумі 4911 грн. 74 коп., окремо за лізинговими платежами, передбаченими Додатком №1, та рахунками - фактурами доданих до матеріалів справи.

Інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому Лізингодавець з посиланням на приписи пункту 2 статті 625 ЦК України намагається стягнути з Лізингоодержувача додатково три процента річних в сумі 821 грн. 82 коп. за період прострочення грошового зобов’язання, окремо рахунками - фактурами доданих до матеріалів справи та у межах строку позовної давності.

Згідно частини 2 статті 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”, далі Закон, передбачено право Лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більш ніж 30 днів. Стаття 10 вказаного Закону встановлює право сторони за договором лізингу відмовитися від нього, згідно умов передбачених договором або законом. Право на односторонню відмову від договору та повернення предмету лізингу знайшло своє відображення у частині 3 статті 7, статті 11 Закону, що кореспондується з умовами п .п. 10.1.1 договору, укладеного між сторонами.

Порядок вилучення предмету лізингу встановлено у п.п. 10.1.1 - 10.1.5 пункту 10.2 договору фінансового лізингу. З моменту отримання повідомлення або листа, Лізингоодержувач протягом 7 ( сими) робочих днів повинен повернути предмет.

Лізингодавець надіслав на адресу Лізингоодержувача повідомлення за № 2204 від 12.07.09р. про відмову від договору, та застосування наслідків такої відмови, яке отримано останнім. Тобто, договір фінансового лізингу припинив свою дію з моменту отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін, та досліджено правову норму, яку потрібно застосовувати у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір фінансового лізингу.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із Лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених п. 2 ст. 806 ЦК України та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Стаття 292 ГК України дає наступне визначення лізингу, що це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однієї стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно п. 2 ст. 292 ГК України, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

За ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ст. 599 ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Зобов’язання за договором фінансового лізингу щодо внесення відповідачем лізингових платежів не припинилося виконання проведеним належним чином.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Позивачем доведено факт несплати відповідачем лізингових платежів. Відповідач доказів виконання зобов’язань за договором фінансового лізингу суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу з лізингових платежів в сумі 187612 грн. 75 коп. за період з 23.04.10р. по 12.08.10р., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 6 статті 232 ГК України передбачає нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Наданий позивачем розрахунок пені відповідає вимогам вказаної статті та умовам договору.

Тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 4911 грн. 74 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а саме лізингових платежів, передбаченими Додатком №1, та рахунками - фактурами, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів не був встановлений сторонами у договорі, не передбачений він і законом, а тому позов щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 821 грн. 82 коп. за період прострочення грошового зобов’язання, окремо за лізинговими платежами, передбаченими Додатком №1, також вважаються обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Витрати по державному миту в сумі 1933 грн. 46 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповідальністю дорожньо-будівельна компанія „ Масштаб”.

У судовому засіданні, яке відбулося 12.10.10р. згідно частин 2 та 3 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 6, 7 Закону України „ Про фінансовий лізинг”, п. 1, 2 ст. 180, п. 1 ст. 181 ГК України, ст. 629, п. 1 ст. 638, ст. 806 ЦК України, ст. 292 ГК України, ст.ст. 42, 43, 46 ,22, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” до товариства з обмеженою відповідальністю дорожньо-будівельної компанії „Масштаб” - задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю дорожньо-будівельної компанії „Масштаб”, 86118, Донецька область, м. Макіївка, пос. Красний Партизан, вул. Запорізька, буд. 6, кв. 1а, п/р 26004301527062, відкритий у відділенні Промінвестбанку м. Макіївки , МФО 334516 , ід. код 01200439, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г , п/р 26002262400276 у ВАТ „ ВіЕйБі Банк” в м. Києві, МФО 380537, ід. код 33880354, основний борг з лізингових платежів в сумі 187612 грн. 76 коп., пеню в сумі 4911 грн. 74 коп., три процента річних в сумі 821 грн. 82 коп., витрати по державному миту в сумі 1 933 грн. 46 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                               

Повний текст складено –13.10.10р.