Рішення № 11792141, 04.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.10.10 р.                     Справа № 37/168                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго”, м. Київ, ідентифікаційний код 22927045 в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, м. Світлодарськ

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергобетон”, м. Світлодарськ, ідентифікаційний код 30013092

про: стягнення неустойки у розмірі 56125,48грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Скульський С.І. (за довіреністю №204/22 від 11.06.2010р.);

від Відповідача - не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 30.08.2010р. на 14.09.2010р. з подальшим оголошенням перерви до 27.09.2010р.,а з 27.09.2010р. до 04.10.2010р.

У судовому засіданні 04.10.2010р. суд виходи до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Державна енергогенеруюча компанія „Центререго”, м. Київ в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, м. Свілодар (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергобетон”, м. Світлодарськ (далі – Відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 56125,48грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення правовідносин за договором оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р. за вимогою Лізингодавця та неповернення відповідачем майна після закінчення договору, внаслідок чого виникли підстави для нарахування неустойки, яка стягується за період з 31.01.2008р. по 31.03.2009р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р., з додатками та актом приймання0передачі орендованих приміщень, акт визначення площ, що передають в оперативний лізинг від 27.03.2002р., претензію №25/982 від 12.02.2010р. з доказами отримання Відповідачем та відповіддю останнього.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 530, 651, 782, 806 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 292 Господарського кодексу України.

В перебігу розгляду справи Позивачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.27-39, 49-58, 65-153 т.1 та а.с.а.с.1-2 т.2), у тому числі – письмові пояснення на обґрунтування припинення договору оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р. із визначенням дати такого припинення.

Відповідач у судовому засіданні 27.09.2010р. надав відзив з додатками (а.с.а.с.154-160 т.1), за змістом якого проти позову заперечив, посилаючись на неодноразові продовження орендних правовідносин та пропущення строку позовної давності.

Відповідачем через канцелярію суду 04.10.2010р. була подана заява про застосування позовної давності (а.с.а.с.4-5 т.2) із запереченнями щодо аргументів Позивача про переривання перебігу позовної давності.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свою позицію , викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, тим більше що подальше відкладання вирішення справи згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є неможливим, оскільки 04.10.2010р. добігає кінця процесуальний строк її розгляду.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2002р. між Відкритим акціонерним товариством „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго” (Лізингодавець) та Дочірнім підприємством „Енергобетон” Відкритого акціонерного товариства „Донбасенергобуд” (Лiзингоодержувач)був укладений договір оперативного лізингу №633 (а.с.а.с.8-14 т.1), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. та 11.1. якого Лізингодавець передає, а Лiзингоодержувач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно ВАТ „Центренерго”: виробничі приміщення – контора та лабораторія, компресорна, склад інертних матеріалів, бетоно-розчиний вузол, арматурні майстерні, склад цементу, тимчасові залізничні колії, які знаходяться на балансі Вуглегірської ТЕС, склад, вартість та стан яких визначені додатком №1 до договору (а.с.15), строком з моменту підписання і до 31.12.2002р. (тобто 9 місяців).

Пунктом 2.3. договору сторони узгодили, що вартість майна, що повертається Лiзингоодержувачем Лізингодавцю визначається на підставі передавального балансу та акту оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення договору лізингу, звіреного за актом приймання-передачі об’єкта в лізинг. Майно вважається повернутим Лізингодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Означений договір з боку Лiзингоодержувача підписаний з протоколом розбіжностей, за змістом якого (а.с.17 т.1), погодженого Лізингодавцем, розмір лізингового платежу визначається фактичним місячним споживанням: водопостачання, опалення, електроенергії і авто послугами.

01.06.2002р. об’єкт лізингу відповідно до п. 2.1. договору був переданий Лiзингоодержувачу, про що сторонами був складений і підписаний відповідний акт приймання-передачі орендованих будівель (а.с.18 т.1).

27.03.2002р. спільною комісією Лізингодавця і Лiзингоодержувача були визначені площі переданих в оперативний лізинг будівель, про що складено відповідний акт (а.с.19 т.1).

Додатковою угодою № 1 від 27.12.2002р. (а.с.83 т.1) сторони визначили строк дії договору до 31.12.2003р., встановивши, таким чином, його загальну тривалість в 1 рік і 9 місяців.

Після закінчення встановленого додатковою угодою № 1 строк договору лізингу сторони фактично продовжили правовідносини за цим договором, що вбачається із змісту наданий актів приймання-передачі наданих послуг відносно наступних періодів (по лютий 2006р. включно), а також – рахунків, накладених та угод про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо лізингових платежів (а.с.а.с.84-153 т.1).

25.01.2006р. Відповідачеві, який, з огляду на співпадіння ідентифікаційних кодів із Лізингоодерджувачем (а.с.а.с.78,79 т.1) та п. 1.1. свого Статуту (а.с.а.с.54-58 т.1), є правонаступником останнього, був надісланий лист Вуглегірської ТЕС №01-40/757 (а.с.51 т.1) з вимогою про надання для розгляду до 31.01.2006р. об’ємної відомості та кошторису на виконання ремонтних робіт, у разі невиконання якої - повернути орендовані об’єкти за договором від 01.04.2002р. №663. Цей лист згідно повідомлення про отримання поштового відправлення (а.с.51 зворотна сторона) був отриманий Відповідачем 31.01.2006р.

14.02.2006р. Відповідачем був отриманий аналогічний лист Вуглегірської ТЕС від 13.02.2006р. №01-40-1361 (а.с.50) з вимогою про надання протягом 15 днів об’ємну відомість та кошторис на виконання ремонтних робіт, у разі невиконання якої - повернути орендовані об’єкти за договором від 01.04.2002р. №663.

29.03.2006р. керівником Вуглегірської ТЕС на адресу Відповідача був складений лист №01-40/6697 (а.с.80 т.1) з вимогою протягом 15 календарних днів звільнити і повернути передані за договором оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р. об’єкти з оформлення актів прийому здачі. Означений лист містить відмітку про отримання невідомої особи.

04.10.2006р. Вуглегірською ТЕС на адресу Відповідача був надісланий лист №14285 (а.с.34 т.1) з вимогою протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання звільнити об’єкти, які були отримані в оренду за договором №663 від 01.04.2002р. Означений лист згідно повідомлення про вручення поштового відправлення був отриманий Лізингоодержувачем 05.10.2006р. (а.с.39 т.1).

У подальшому, у зв’язку із неповерненням об’єкту лізинг Позивачем була надіслана Відповідачеві претензія №25/982 від 12.02.2010р. (а.с.а.с.20, 21 т.1) з вимогою про сплату неустойки у розмірі подвійної лізингової плати за період з 31.01.2008р. по 31.03.2009р. у розмірі 56125,48грн., яка (претензія) отримана Відповідачем 17.02.2010р. (а.с.22 т. 1). Розрахунок лізингових платежів за цей період приведений в актах звірення розрахунків (а.с.а.с.35-37 т.1).

У відповіді №9 від 19.02.2010р. (а.с.23 т.1) на означену претензію Відповідач зазначив, що відповідна сума буде сплачена у найкоротший строк.

Через незадоволення вимог означеної претензії Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 27.09.2010р. (а.с.а.с.154, 155 т.1)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням такого:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до сплати неустойки, нарахованої за визначений період неповернення об’єкту лізингу після припинення лізингових правовідносин у зв’язку із вимогою Лізингодавця.

Приймаючи до уваги дату укладання договору оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р. та фактичне продовження лізингових правовідносин після визначеної сторонами дати закінчення строку його дії – 31.12.2003р. – а також статус сторін, характер правовідносин і період нарахування стягуваної неустойки (з 31.01.2008р. по 31.03.2009р.), судом при вирішені розглядуваного спору застосовуються як положення законодавства, що діяло на момент укладання такого договору (насамперед – Цивільний кодекс УРСР та Закон України „Про лізинг”), так і положення Господарського і Цивільного кодексу України, що зумовлено п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Як передбачалося ст.ст. 4, 151 Цивільного кодексу УРСР підставою виникнення правовідносин (прав та обов’язків) є зокрема договір. Аналогічні положення відтворені діючими з 01.01.2004р. ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 4 діючого на момент укладання договору №633 від 01.04.2002р. Закону України „Про лізинг” оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Отже, правова природа правовідносин за укладеним між Позивачем та право попередником Відповідача договору передбачає платне тимчасове користування майном, що у світлі ст. 5 згаданого Закону до неврегульованих правовідносин дозволяє за аналогією застосовувати найбільш подібні правовідносини з майнового найму.

Враховуючи, що безпосередньо після закінчення визначеної сторонами кінцевої дати строку лізингу (31.12.2003р.) набули законної сили Цивільний і Господарський кодекс України, і фактичне продовження правовідносин за договором оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р. вже відбулося під час дії означених нормативно-правових актів, суд вважає, що наслідки такого продовження у світлі ст. 5 Цивільного кодексу України та п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України мають визначатися саме їх положеннями, а не Цивільним кодексом УРСР, як зазначає у наданих 22.09.2010р. поясненнях Позивач (а.с.а.с.65-69 т.1).

При цьому суд наголошує, що ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України безпосередньо визначає можливість застосування до лізингових правовідносин загальних положень про найм (оренду).

За таких обставин, приймаючи фактичне продовження користування об’єктом лізингу з боку Відповідача та відсутність заперечень з цього приводу з боку Лізингодавця, суд, у світлі приписів ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст.284 Господарського кодексу України дійшов висновку, що після 31.12.2003р. договір оперативного лізингу №633 двічі продовжувався на той же самий строк (1 рік і 9 місяців) і на тих же саме умовах – до 30.09.2005р. та з 30.09.2005р. до 30.06.2007р., з огляду на що судом відхиляються твердження Позивача про безстроковий характер лізингових правовідносин після 31.12.2003р.

Наразі, після 30.06.2007р. лізингові правовідносини між сторонами автоматично не продовжувалися з огляду на вимоги Лізингодавця про повернення майна, сформульовані у листі лист №14285 від 04.10.2006р., отриманому Відповідачем 05.10.2006р., адже діюче законодавство не обмежує орендодавця у терміну висуванні заперечень проти автоматичного продовження у розумінні ст. 764 Цивільного кодексу України протягом всього строку правовідносин і до закінчення першого місяця з дня останньої дати дії договору.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що правовідносини між сторонами за договором №633 від 01.04.2002р. припинилися 30.06.2007р. у зв’язку із закінченням чергового періоду строку дії договору та заперечень Лізингодавця проти подальшого користування майном, що цілком відповідає ч. 2 ст. 291 Цивільного кодексу України.

В контексті приписів ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України сторони можуть здійснювати свої права за договором протягом строку відповідних правовідносин, у тому числі – користуватися об’єктом лізингу, до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб.

Відтак, припинення 30.06.2007р. дії договору оперативного лізингу №633 від 01.04.2002р. зумовили виникнення у Відповідача передбаченої ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов’язку із повернення об’єкту лізингу, яке згідно п. 2.3. договору має підтверджуватися актом приймання-передачі, доказів складання якого в період нарахування стягуваної неустойки (з 31.01.2008р. по 31.03.2009р.) до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач на мав жодних правових підстав ухилятися від повернення майна відповідно до умов договору після 30.06.2007р.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов’язання припиняються належним виконанням. Втім, за відсутністю належного доказу виконання означеного обов’язку, яким у світлі приписів ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України може бути саме акт приймання-передачі, суд дійшов висновку про можливість констатації факту порушення обов’язку у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Стаття 611 Цивільного кодексу України визначає настання передбачених законом або договором наслідків порушення зобов’язань. В свою чергу, за змістом ч. 2 ст. 785 цього Кодексу у разі невиконання наймачем обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення – тобто і відносно заявленого періоду (з 31.01.2008р. по 31.03.2009р.)

За змістом ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі невиконання наймачем обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом із тим, хоча і нарахування цього виду неустойки і не обмежується встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України 6-місячним строком з дня прострочення (порушення) в силу змісту ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, проте на цю неустойки у загальному розповсюджується скорочений строк позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, тривалістю в один рік.

Приймаючи до уваги правило визначення початку перебігу строку позовної давності за ст. 261 Цивільного кодексу України та специфіку стягуваної неустойки, право на отримання кожної складової якої виникає у Позивача кожна дня, коли майно не було повернуто – за цей день, суд дійшов висновку, що річний строк позовної давності відносно кожного дня нарахування неустойки, право на отримання якої виникло у період з 31.01.2008р. по 31.03.2009р., мав добігти кінця у відповідний день періоду з 31.01.2009р. по 31.03.2010р.

Як встановлено ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено Відповідачем у відзиві від 27.09.2010р. та заяві від 01.10.2010р., є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Втім, виходячи із встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок визнання Відповідачем у листі №9 від 19.02.2010р. вимог претензії відбулося переривання строку позовної давності у розумні ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України проте лише до тих вимог, щодо яких на момент їх визнання строк давності ще не сплинув, адже у разі його закінчення не має чому перериватися.

Оскільки на дату визнання вимог відносно заявленої до стягнення неустойки сплинув річний строк давності щодо періоду нарахування з 31.01.2008р. по 18.02.2009р., остільки перебіг строку позовної давності розпочався заново у зв’язку із перериванням лише відносно вимог щодо періоду нарахування з 19.02.2009р. по 31.03.2009р. і новий річний строк давності відносно цих вимог добігає кінця лише 19.02.2011р.

Отже, враховуючи, що розглядувана позовна заява згідно відмітки на конверті (а.с.26 т.1) була надіслана до суду 29.07.2010р., Позивачем було пропущено строк позовної давності відносно вимог про стягнення пені за період до переривання строку давності – з 31.01.2008р. по 18.02.2009р., що зважаючи на вказані вище приписи відносно наслідків такого пропущення, зумовлює у відмові у задоволені позовних вимог у відповідній частині.

В свою чергу, вимоги щодо решти періоду нарахування неустойки з 19.02.2009р. по 31.03.2009р. підлягають задоволенню судом у повному обсягу.

Здійснивши відповідні розрахунку з урахуванням відомостей про розмір лізингових платежів у відповідні періоди, приведені в актах звірення розрахунків (а.с.а.с.35-37 т.1), і не оспорені в межах цієї справи, суд дійшов висновку, що відносно періоду прострочення повернення об’єкту лізингу з 19.02.2009р. по 31.03.2009р. може бути нарахована та підлягає стягненню неустойка в сумі 7355,64грн. (1970,74грн. за 10 днів лютого 2009р. + 5384,9грн. за березень 2009р.).

Відповідно, розмір вимог, у задоволені яких суд відмовляє через застосування позовної давності, становить 48769,84грн.

Аргументи Відповідача, викладені у заяві щодо застосування позовної давності, відносно відсутності підстав для переривання перебігу позовної давності судом відхиляються, оскільки із змісту відповіді на претензію №9 від 19.02.2010р. однозначно вбачається визнання вимог саме щодо заявленої до стягнення суму, адже за змістом самої претензії сума неустойки Лізингодавцем визначалася і з використанням терміну „борг”, який і визнавався Лiзингоодержувачем.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати, пропорційні сумі задоволених вимог, підлягають компенсації з боку Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго”, м. Київ (ідентифікаційний код 22927045) в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, м. Світлодарськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергобетон”, м. Світлодарськ (ідентифікаційний код 30013092) про стягнення неустойки у розмірі 56125,48грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергобетон”, м. Світлодарськ (ідентифікаційний код 30013092) на користь Відкритого акціонерного товариства „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго”, м. Київ (ідентифікаційний код 22927045) в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, м. Світлодарськ суму неустойки в розмірі 7355,64грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергобетон”, м. Світлодарськ (ідентифікаційний код 30013092) на користь Відкритого акціонерного товариства „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго”, м. Київ (ідентифікаційний код 22927045) в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, м. Світлодарськ витрати зі сплати держаного мита в сумі 73,65грн. та з оплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 30,93грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 04.10.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2010р.

Суддя