Рішення № 117901185, 19.03.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55751/23-ц

Пр. № 2-4740/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Литвинової І. В.,

за участі секретаря судових засідань Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 суму боргу за житлово-комунальні послуги у розмірі 27 493, 03 грн, вирішити питання розподілу судових витрат, стягнувши 2 684, 00 грн судового збору.

В обґрунтування позову вказано, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , який передано 01 липня 2017 року позивачу на експлуатацію та обслуговування. 17 липня 2017 року сторонами укладено договір № 51/1-А 75 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з яким, власник зобов`язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги у порядку та на умовах, визначених договором. Однак, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків з оплати за утримання будинку та прибудинкової території за період із 01 квітня 2021 року по 31 жовтня 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 27 493, 03 грн, яка не погашається у добровільному порядку.

Відповідач не виконує взяті на себе договірні зобов`язання щодо сплати за послуги за утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, у зв`язку з чим виникла заборгованість за спожиті, згідно з договором, послуги. Також позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

05 грудня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 07 грудня 2023 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

09 грудня 2023 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи /а. с. 79/.

12 грудня 2023 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у спрощеному порядку з викликом сторін у судовому засіданні /а. с. 81-82/.

У судове засідання представник позивача не з`явився, відповідач та / або його представник не з`явився у судове засідання, про яке повідомлявся належним чином, окрім вищевказаних, заяви по суті та / або з процесуальних питань до суду не надходили.

На підставі частини першої ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

01 липня 2017 року ТОВ «Перший український експертний центр» прийняло житловий будинок АДРЕСА_3 на подальшу експлуатацію та обслуговування.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири, 17 липня 2017 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Немм О. В. та зареєстрованого за № 1227, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно з довідкою № 343476443, сформованою 21 серпня 2023 року (09:26:01 год.) /а. с. 10/.

Для обліку руху фінансових коштів, які перераховуються за оплату комунальних послуг, утримання і управління будинку, найм в ньому жилого приміщення, доставки рахунку на здійснення виплат за комунальними послугами за квартирою АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Відповідно до положень ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Згідно до частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує (частина 4 цієї статі).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша ст. 322 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , запис операцій, що відображають розрахунки власника з обслуговуючим підприємством, за якою здійснюється по особовому рахунку № НОМЕР_1 .

Зазначений будинок з 01 липня 2017 року знаходиться на обслуговуванні ТОВ «Перший український експертний центр», яке надає послуги з утримання вказаного будинку та прибудинкової території, нараховує та збирає квартирну плату з мешканців квартир на обслуговування території й збір із власників квартир за відшкодування експлуатаційних витрат з утримання будинку та прибудинкової території.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року роз`яснено, що відсутність укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє боржника від обов`язку оплачувати отримані ним послуги.

Згідно із частиною першою ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої ст. 901 та частини першої ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно положень частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із розрахунком, наданим позивачем, у відповідача за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період із 01 квітня 2021 року по 31 жовтня 2023 року утворилася заборгованість по оплаті наданих Товариством послуг з утримання будинку і прибудинкової території у розмірі 27 493, 03 грн.

Згідно зі положеннями ст.ст. 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги на загальну суму у розмірі 27 493, 03 грн підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 684, 00 грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України;

ст.ст. 1-16, 316, 319, 322, 331, 509, 526, 530, 611, 901, 903 Цивільного кодексу України;

ст.ст. 1, 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»;

ст.ст. 1-33, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (код ЄДРПОУ 36844047, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 14/55, оф. 1004) суму заборгованості у розмірі 27 493, 03 грн, судовий збір - 2 684, 00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. В. Литвинова