Ухвала суду № 117879471, 25.03.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

"25" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/337/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

При секретарі судового засіданні Меленчук Т.В.

Розглядаючи справу №916/337/24

За позовом: Обслуговуючого кооперативу Золоті ключі-1 (67571, Одеська обл., Одеський район, с. Фонтанка, вул. Горіхова, 7; код ЄДРПОУ 26364069)

До відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1

Про стягнення 516652,30 грн.

За участю:

Від позивача: Гудима І.Б., довіреність

Від відповідача: Чайка О.М., ордер

Встановив: В провадженні господарського суду Одеської області перебуває справа №916/337/24 за позовом Обслуговуючого кооперативу Золоті ключі-1 до ОСОБА_1 про стягнення 516652,30 грн. Позовні вимоги направлено на стягнення заборгованості по сплаті членських внесків у розмірі 351263,00 грн., пені 63257,15 грн., інфляційних втрат 81346,425 грн., 3% річних 18785,73 грн. та штрафу 2000,00 грн.

Предметом спору у справі №916/337/24 є вимоги Обслуговуючого кооперативу "Золоті ключі-1" про стягнення з ОСОБА_1 , який виступає асоційованим членом даного кооперативу, заборгованості зі сплати членських внесків, а також нарахованих на вказану заборгованість пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

У судовому засіданні, яке відбулось 25.03.2024р., відповідачем було заявлено суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Позивачем надавались заперечення щодо клопотання відповідача.

Як з`ясовано судом, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 прийнято до розгляду справу №750/319/18, яку було передано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду з посиланням на необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24.04.2019 у справі 509/577/18 (провадження №14-170цс19) та від 29.05.2019 у справі №592/2083/15-ц (провадження №14-165цс19), шляхом їх конкретизації та визначення, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б відповідали ознакам поняття корпоративних прав, у зв`язку з чим спори між асоційованим членом та обслуговуючим кооперативом не є такими, що виникають з корпоративних відносин.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 прийнято до розгляду справу №750/319/18.

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що фактично на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду винесено правову проблему щодо визначення юрисдикції справ, спір у яких виникає між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу та таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, який не пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами.

Велика Палата, приймаючи зазначену справу до розгляду, зазначила, що, зважаючи на те, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі №750/319/18 висловила намір відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №509/577/18 (провадження 14-170цс19), від 29 травня 2019 року у справі №592/2083/15-ц (провадження № 14-165цс19), шляхом їх конкретизації та визначення, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а тому спори між асоційованим членом та обслуговуючим кооперативом не є такими, що виникають з корпоративних відносин, справа №750/319/18 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Суд зазначає, що справа №916/337/24 стосується взаємовідносин асоційованого члена та Обслуговуючого кооперативу "Золоті ключі-1", а саме стягнення членських внесків з асоційованого члена та які є відповідно корпоративними відносинами.

Враховуючи зміст правовідносин у справі №750/319/18 та у справі №916/337/24, що розглядається, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №750/319/18 має суттєве значення для вирішення спору в цій справі та для єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов`язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов`язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

За умовами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Згідно з частиною першою, пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").

Реалізація фундаментального права на захист судом прав особи, закріпленого у національній правовій системі Конституцією України, неможлива без утвердження в Україні комплексу необхідних умов для забезпечення кожному права на "справедливий суд" як однієї з основних конвенційних засад, встановлених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства є чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень судів окремих ланок системи судоустрою, а також судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення судових справ. Важливим кроком на шляху до розгляду справи компетентним судом є правильне визначення юрисдикції конкретної справи, оскільки це традиційно вважається необхідною передумовою практичного втілення права на звернення до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Водночас у рішенні у справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява №7360/76) судом наголошено на тому, що термін "суд, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви №29458/04 та №29465/04).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За умовим статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

В силу частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Право особи на розгляд справи компетентним судом є юридично забезпеченою можливістю особи звернутися за захистом до суду, який законодавством наділений необхідною сукупністю повноважень щодо розгляду даної справи.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Як зазначалося вище, на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №750/319/18, в межах якої перед судом касаційної інстанції поставлене питання юрисдикційної належності спорів між обслуговуючим кооперативом та його асоційованим членом, від вирішення якого, в свою чергу, залежить можливість розгляду відповідних справ за правилами певного судочинства (а саме: господарського або цивільного).

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що правовідносини у справах №916/337/24 та №750/319/18 за характером спору та сферою правового регулювання є подібними (в межах зазначених справ розглядаються спори між обслуговуючим кооперативом та його асоційованим членом про стягнення з останнього заборгованості зі сплати внесків), з метою сприяння забезпеченню єдності судової практики (зокрема, в контексті такої фундаментальної правової категорії як юрисдикція), дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, з огляду на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, суд приходить до висновку щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у справі №916/337/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №750/319/18.

Керуючись п. 5 ч.1, ч. 2 ст.227, ст. ст. 233, 234 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1.Клопотання ОСОБА_1 в частині зупинення провадження у справі №916/337/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 750/319/18 задовольнити.

2.Зупинити провадження у справі №916/337/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 750/319/18.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua

Повний текст ухвали складено 25 березня 2024р.

Ухвала набрала законної сили 25 березня 2024р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання.

Суддя Т.Г. Д`яченко