Рішення № 117878767, 12.03.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

12.03.2024Справа № 910/18186/23Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Шатан Т.О. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №910/18186/23 за позовом Приватного підприємства «Дублер-Люкс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання договору недійсним та стягнення 269 683,52 грн, за участю представника позивачів Магратій Я.В. , відповідача Закарлюка Н.В. (після перерви не з`явився)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Дублер - Люкс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тівац» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» про визнання недійсним договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 01.07.2019 № 1213/07/19, який укладений між Приватним підприємством «Дублер - Люкс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр», а також про стягнення з останнього 269 683,52 грн безпідставно сплачених коштів.

29 листопада 2023 року до суду від позивачів надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишено без руху позовну заяву та встановлено позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви.

06 грудня 2023 року та 08 грудня 2023 року до суду від позивачів надійшли заяви на виконання вимог ухвали суду та усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 11 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

19 грудня 2023 року через відділ діловодства суду від позивачів надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

03 січня 2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви з огляду на наявність провадження з аналогічного спору в Господарському суді міста Києва (справа №910/15154/20).

04 січня 2024 року та 08 січня 2024 року до суду від позивачів надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до яких позивачі зазначили, що позови не збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правові підстави та обставини позовів - є різними, що виключає можливість стверджувати про тотожність справ.

10 січня 2024 року та 16 січня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 17 січня 2024 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та оголошено перерву.

22 січня 2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення щодо тотожності судових справ.

Підготовче засідання 23 січня 2024 року не відбулось у зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога». Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 січня 2024 року визначено нову дату підготовчого засідання, про що повідомлено сторін.

У підготовчому засіданні 06 лютого 2024 року судом розглянуто та відхилено клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, оскільки справи не є тотожними.

Відповідно до частини 4 статті 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 06 лютого 2024 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/18186/23 до судового розгляду по суті на 20 лютого 2024 року.

У судовому засіданні 20 лютого 2024 року, перед стадією дослідження доказів та з`ясування обставин справи, судом оголошено перерву.

22 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли доповнення до пояснень.

В судовому засіданні 12 березня 2024 року представник позивачів позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

07 лютого 2019 року між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац» був укладений договір купівлі - продажу майнових прав № 20392/РН-Н, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Тівац», як покупець, придбає майнові права у Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1019 за адресою: АДРЕСА_1 (будівельна адреса: «Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на АДРЕСА_2 , ІІІ черга ).

Згідно з пунктом 6.1 вказаного договору після підписання покупцем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац») акту прийому - передачі майнових прав останній протягом 40 календарних днів повинен укласти з експлуатуючою організацією договір про надання комунальних послуг.

11 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац», як орендодавцем, та Приватним підприємством « Дублер - Люкс», як орендарем, був укладений Договір № ТД0059 оренди нежилих приміщень.

Відповідно до пункту 5.1. договору оренди за користування приміщення орендар, щомісяця, на користь орендодавця, сплачує орендну плату в розмірі визначеному Додатками до договору, які є невід`Ємною частиною договору. Орендна плата включає в себе вартість всіх складових витрат по утриманню і експлуатації приміщення (електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, вивіз сміття, утримання будинку та прибудинкової території та інше).

01 липня 2019 року між Приватним підприємством «Дублер - Люкс», як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю « Перший Український експертний центр», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац », як власником, був укладений спірний Договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території № 121/07/19 (далі - Договір).

За умовами пункту 1.1. Договору постачальник надає послуги з утримання будинку та прибудинкової території по нежитловому приміщенню АДРЕСА_3 , загальною площею 729, 5 кв.м., що належить споживачу до договору оренди №ТД0059 згідно з Договором купівлі-продажу майнових прав від 07 лютого 2019 року та використовується для розміщення торгового офісу.

Оплата послуг з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційних послуг) здійснюється щомісячно не пізніше 3 числа поточного місяця в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у розмірі 100% передоплати обумовленої у Додатку №1. За перший місяць надання послуг передоплата здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника, протягом трьох банківських днів з моменту підписання Договору (пункт 1.4. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору сторони зобов`язуються виконувати всі вимоги, що виникають під час укладення, дії та припинення даного Договору.

Додатком №1 до Договору сторони Договору погодили що вартість експлуатаційних витрат складає 729,5 м .кв.Ч16, 88 грн = 12 313, 96 грн а вартість витрат з охорони 729,5 м.кв.Ч 3, 99 грн = 2 910, 71 грн.

Договір та Додаток №1 підписані зі сторони позивача-1, позивача-2 та відповідача та скріплені печатками підприємств без доповнень та зауважень.

Вказаний договір позивачі просять суд визнати недійсним та стягнути з відповідача сплачені на підставі спірного договору кошти в розмірі 269 683,52 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі зазначають що оскаржуваний договір порушує права позивачів так як містить несправедливі умови, а саме, не містить переліку та вартості послуг (кожної послуги), та не містить інформацію про ціну/тариф на послуги по житловому будинку у розмірі затвердженому органом місцевого самоврядування або рішенням співвласників по житловому будинку станом на дату укладення договору, що призводить до дисбалансу прав та обов`язків на шкоду позивача-1, як споживача, та відповідно, є недійсним.

Тариф на експлуатаційні витрати та охорону у розмірі 16,88 грн за кв.м та 3,99 грн за кв.м не затверджувався рішенням виконавчого комітету Київської міської ради або рішенням загальних зборів, у зв`язку з чим позивачі вважають, що між сторонами спірного Договору не досягнуто істотних умов в частині його ціни.

Позивачі посилаючись на Закон України від 01.05.2019 р. № 2189 - VIII « Про житлово - комунальні послуги» вказують на те, що до введення в дію вказаного закону діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону від 24.06.2004 №1875) (згідно Прикінцевих і перехідних положень - в частині дії тарифів до листопада 2019 року), і затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги належало до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг - виконавчому комітету Київської міської ради.

Заперечення відповідача проти позову зводяться до того, що позивачі при зверненні до суду не надали належних, допустимих і достовірних доказів, які були б підставою для визнання правочину недійсним, а помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В силу встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір є дійсним та є обов`язковим для виконання сторонами в відповідності до приписів статті 629 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи Позивачів, щодо відсутності правових підстав для виконання умов договору через його не відповідність вимогам чинного законодавства.

Посилання позивачів на те, що відповідач не надає послугу з управління є недоречним, враховуючи умови перехідного періоду (переходу від послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яка діяла до введення в дію Закону, до послуги з управління багатоквартирним будинком). Крім того, відповідач зазначає, що послуга з утримання будинку та прибудинкової території для Позивачів не мають надаватися за тарифом встановленим Розпорядженням КМДА № 738, адже він був встановлений виключно для квартир 26-ти поверхового будинку

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 13 Конституції України, частиною 4 статті 319 ЦК України, визначено, що власність зобов`язує.

Положеннями статті 322 Цивільного кодексу України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов`язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

За приписами статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", який набрав чинності 01.07.2015, співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про здійснення права власності в багатоквартирному будинку» - лише співвласники багатоквартирного будинку мають права брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.

01.07.2019 між Приватним підприємством « Дублер - Люкс» (споживач), Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тівац» (власник) укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території № 1213/07/19.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При укладанні спірного Договору № 121/07/19 від 01 липня 2019 року позивачами та відповідачем було дотримано норми законодавства, а саме: зміст спірного правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору сторонами вчинялись дії на його виконання, зокрема, підписано додаткові угоди №1 та №2, Додаток №1, яким визначено розмір експлуатаційних витрат. Крім того, матеріалами справи підтверджується систематичну оплату Договору позивачем-1 за платіжним дорученням №2680 від 14.08.2020 на суму 5 000, 00 грн, платіжним дорученням №2687 від 19.08.2020 на суму 5 000, 00 грн, платіжним дорученням №2604 від 08.07.2020 на суму 10 000, 00 грн, платіжним дорученням №2609 від 09.07.2020 на суму 8 142, 67 грн, платіжним дорученням №2701 від 21.08.2020 на суму 5000, 00 грн, платіжним дорученням №2899 від 07.07.2020 на суму 3 142, 67 грн, платіжним дорученням №2564 від 07.07.2020 на суму 15 000, 00 грн, платіжним дорученням №2475 від 13.05.2020 на суму 5 000, 00 грн, платіжним дорученням №2484 від 15.05.2020 на суму 3 142, 67 грн, платіжним дорученням №2407 від 07.04.2020 на суму 8 000, 00 грн, платіжним дорученням №2471 від 06.05.2020 на суму 5 000, 00 грн, платіжним дорученням №2431 від 17.04.2020 на суму 5 142, 67 грн, платіжним дорученням №2452 від 04.05.2020 на суму 5 000, 00 грн, платіжним дорученням №2246 від 27.01.2020 на суму 3 665, 62 грн, платіжним дорученням №2260 від 31.01.2020 на суму 17 311, 04 грн, платіжним дорученням №2183 від 27.12.2019 на суму 4 000, 00 грн, платіжним дорученням №2212 від 20.01.2020 на суму 10 000, 00 грн, платіжним дорученням №2040 від 29.10.2019 на суму 17 147, 03 грн, платіжним дорученням №2166 від 24.12.2019 на суму 18 828, 87 грн, платіжним дорученням №1934 від 10.09.2019 на суму 13 000, 00 грн та платіжним дорученням №1988 від 03.10.2019 на суму 80 418, 84 грн.

Наведені обставини щодо добровільного та систематичного виконання умов оскаржуваного Договору свідчать про усвідомлення та згоду позивачів з його умовами.

При прийнятті рішення за поданою заявою суд враховує концепцію Доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) в практиці Європейського суду з прав людини та її застосування Верховним Судом (як джерело права).

Доктрина venire contra factum proprium в цивільному праві передбачає добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та заборону суперечливої поведінки як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17). Вперше про застосування доктрини заборони суперечливої поведінки зазначала колегія КГС ВС у постанові від 17.11.2018 у справі №911/205/18, а саме у пунктах 60 та 61: "/…/ суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою шляхом підписання умов спірного Договору та, зокрема, Додатку №1 яким встановлено розмір експлуатаційних витрат, та подальше систематичне виконання умов вказаних правочинів, позивачі надали зрозуміти, що не будуть реалізовувати своє право на оспорення Договору, і останні пов`язані своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Прагнення позивачів після тривалого виконання умов Договору його оскаржити суперечить принципу добросовісності та свідчить про суперечливу поведінку.

За наведених обставин, слушними є доводи відповідача про те, що погоджуючи в договорі та відповідному додатку вид і вартість послуг, виходячи з узгодженої сторонами договору загальної площі орендованого приміщення, відповідач розумно покладався на виконання Приватним підприємством «ДублерЛюкс», та ТОВ «ТІВАЦ» вказаних умов договору і такі умови взаємовідносин сторін не заперечувалися вказаними особами у попередні періоди взаємодії сторін, а навпаки визнавались шляхом сплати відповідних коштів без будь-яких зауважень.

Крім того суд зазначає, що правомірність укладеного між сторонами Договору була предметом дослідження судами у справі №910/1545/20.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/15145/20, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 березня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову та встановлено відповідність оскаржуваного правочину вимогам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Разом із тим суд зазначає, що пред`явлений позов хоча і з інших аніж у справі №910/1545/20 підстав, фактично зводиться до прагнення позивачів повторно надати судами оцінку умовам Договору.

У разі намагання повторно оскаржити договір варто враховувати принцип судочинства res judicata (вирішена справа) і уникати множинності спорів.

За наведених обставин, встановивши відповідність оскаржуваного Договору положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Договору №1213/07/19 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 01.07.2019 суд відмовляє.

У зв`язку з відмовою у задоволенні основної вимоги про визнання недійсним договору, у задоволенні похідних позовних вимог про стягнення 269 683,52 грн також належить відмовити.

Крім того, суд зазначає, що послуги за Договором вже спожиті в процесі їх надання, у зв`язку з чим стягнення коштів за вже надані та спожиті послуги та повернення сторін у попередній стан, є неможливим.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивачів.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Дублер-Люкс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 25 березня 2024 року.

Суддя Ігор Курдельчук