Рішення № 117878256, 25.03.2024, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 березня 2024 року Справа № 903/117/24Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/117/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ТРЕЙД до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 774717,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю АБМ-ТРЕЙД подало до суду позовну заяву до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 774717,22 грн, в т.ч.:733135,00 грн сума основного боргу, 20791,11 грн пеня, 20791,11 грн 30% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №42 від 17.04.2020.

Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.37-38).

22.02.2024 Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка сформувало в системі Електронний суд відзив на позовну заяву (а.с.40-43), в якому вказало, що відповідач ставить під сумнів усі копії документів, що додані до позовної заяви, а отже в силу імперативного припису абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України, наполягає на поданні Позивачем оригіналів усіх копій документів, що додані до позовної заяви. При цьому, якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідач заперечує щодо стягнення основного боргу, пені, та 30% річних, у ПОСП ім. І.Франка відсутні правові підстави для надання детального контррозрахунку штрафних/компенсаційних санкцій, а тому правильність розрахунків штрафних/компенсаційних санкцій у позовній заяві є сумнівною.

Вказав, що попередній розрахунок судових витрат Відповідача за позовом ТОВ АБМ ТРЕЙД становить 10 000,00 грн. витрати на правничу допомогу.

На підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України, просить суд витребувати у Позивача оригінали усіх доказів, копії яких були долучені до первісної позовної заяви (при цьому матеріали справи не містять доказів знаходження оригіналів відповідних доказів у Відповідача, а у представника останнього вони відсутні).

Також просить зобов`язати Позивача надати господарському суду нотаріально засвідчений переклад з російської на українську мову копії оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за 15.10.2022-04.02.2024, що долучена до позову ТОВ АБМ-ТРЕЙД, оскільки вказаний документ частково викладений російською мовою (при цьому, ні керівник, як самопредставник ПОСП ім. І. Франка, ні залучений представник, у необхідній мірі не володіють російською мовою, щоб самостійно та досконало здійснити переклад слів, які містять російські букви).

У задоволенні позовної заяви Позивача просить відмовити повністю.

Ухвалою суду від 26.02.2024 клопотання відповідача задоволено частково. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-ТРЕЙД» подати протягом трьох днів з дня отримання ухвали суду оригінали документів долучених до позовної заяви. В решті клопотання відмовлено. Зобов`язано відповідача ознайомитися з оригіналами документів, які будуть долучені до матеріалів справи на вимогу ухвали суду, протягом п`яти днів з моменту реєстрації в підсистемі «Електронний суд» КП «ДСС» (а.с.45-46).

28.02.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача (а.с.48-53).

29.02.2024 відповідач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог (а.с.55-59), оскільки 09.02.2024 Відповідачем було частково погашено заборгованість в сумі 50000,00 гривень, що підтверджується Випискою по рахунку (а.с.56). А, отже, просить суд стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-ТРЕЙД» заборгованість в розмірі 724717,22, з яких: 683 135,00 грн - основна сума боргу, 20791,11 грн - пеня, 20791,11 грн - 30% річних від простроченої суми, а також судові витрати у сумі 11 620,76 грн.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Щодо вимоги позивача про зменшення та збільшення позовних вимог, то вказані вимоги у відповідності до ст.46 ГПК України не суперечить законодавству України, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, є прийнятими судом.

На день розгляду справи сума боргу становить 724717,22, з яких: 683 135,00 грн - основна сума боргу, 20791,11 грн - пеня, 20791,11 грн - 30% річних від простроченої суми.

29.02.2024 позивач подав до суду заяву на виконання ухвали суду від 26.02.2024 щодо надання оригіналів документів (а.с.61), якою долучив до матеріалів справи на виконання ухвали надаємо суду наступні оригінали документів: договір поставки №42 від 17.04.2020; видаткову накладну №ЦБ3740 від 14.12.2023 на суму 392 004,00 грн, товарно-транспортну накладну №РЦБ3740 від 14.12.2023, видаткову накладну №ЦБ3827 від 21.12.2023 на суму 356724,00 грн, товарно - транспортну накладну №РЦБ3827 від 21.12.2023.

Представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, в т.ч. з оригіналами документів 04.03.2024, що підтверджується підписом представника на заяві від 04.03.2024 (а.с.62).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АБМ - ТРЕЙД» (далі Постачальник, Позивач) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім.Івана Франка (далі Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №42 (надалі договір, а.с.7-8).

Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця товар згідно накладних відповідно до заявок (замовлень) Покупця, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах даного Договору.

Згідно п.1.2. Договору, предметом Договору є товар (партія товару), вказаний у накладних (надалі - «товар»). Під «партією товару» Сторони розуміють товар, зазначений в окремій видатковій накладній.

Відповідно до п.1.3. Договору, асортимент, кількість та ціна товару погоджуються Сторонами і вказуються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Строки та порядок постачання врегульовано сторонами в розділі 2 Договору, зокрема, пунктом 2.1 договору визначено, що для отримання товару Покупець подає Постачальнику заявку (замовлення) із зазначенням кількості, асортименту та інших характеристик товару.

Порядок розрахунків визначено розділом 4 Договору.

Так, згідно п.4.1 Договору, оплата за товар здійснюється на умовах відстрочення платежу. Перебіг терміну відстрочення починається з дня наступного за днем поставки і закінчується в крайній день цього терміну.

У відповідності до п.4.2 договору, за кожну окрему партію товару Покупець зобов`язаний здійснити оплату протягом 14 (Чотирнадцяти) календарних днів з моменту виконання обов`язку Постачальником передати товар (п.2.6 договору).

Згідно умов п.4.3. Договору оплата за поставлений товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника, який вказаний в цьому Договорі або про який Постачальник повідомить Покупця додатково (у рахунку на оплату та/або окремим листом).

Відповідно до п.4.4. Договору датою оплати за даним Договором вважається дата надходження грошових коштів на рахунок Постачальника.

У відповідності до положень п.п. 6.2.1. п.6.2. Договору, за не оплату та/або несвоєчасну оплату за даним Договором, Відповідач сплачує штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення (за час користування чужими коштами).

Відповідно до положень п.п. 6.2.2. п.6.2. Договору, за не оплату та/або несвоєчасну оплату за даним Договором, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення (ст. 625 Цивільного кодексу України).

На виконання положень розділу 2 Договору Постачальником було здійснено поставку товару Покупцю вартістю 4427091,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за період з 15.10.2022р.-04.02.2024 (а.с.16).

Будь - яких претензій, зауважень чи рекламацій відносно поставленого товару від Відповідача не надходило.

Однак, Боржником було порушено положення п.4.2. Договору та не здійснено оплату за отриманий товар на суму 733135,00 грн.

Поставка продукції та виникнення простроченої заборгованості підтверджується наступними обставинами та документами (а.с.9-12):

-видатковою накладною №ЦБ3740 від 14.12.2023 на суму 392004,00 грн (частково оплачена 14.12.2023 на суму 15593,00 грн), товарно-транспортною накладною №РЦБ3740 від 14.12.2023,

-видатковою накладною №ЦБ3827 від 21.12.2023 на суму 356724,00 грн, товарно - транспортною накладною №РЦБ3827 від 21.12.2023

З метою досудового врегулювання спору, 29.01.2024 Позивачем на адресу Відповідача надіслано досудову претензію №29/01 із вимогою сплатити до 04.02.2024 року прострочену заборгованість в сумі 733135,00 грн (а.с.18-20). Однак остання залишена без відповіді та задоволення.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, під час розгляду справи відповідач частково погасив суму боргу в розмірі 50000,00 грн, що підтверджується підтверджується Випискою по рахунку (а.с.56).

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

На день розгляду справи сума боргу становить 683135,00 грн (733135,00 50000,00).

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 20791,11 грн. 30% річних та пеню в розмірі 20791,11 грн. відповідно до договору (а.с.14-15).

Позивач розрахунок пені та 30% річних здійснив по кожній видатковій накладній окремо, оскільки, сторони узгодили, що за кожну окрему партію товару Покупець зобов`язаний здійснити оплату протягом 14 (Чотирнадцяти) календарних днів з моменту виконання обов`язку Постачальником передати товар (п.2.6 договору).

За поставку Товару 14.12.2023, згідно видатковій накладній №ЦБ1102 від 14.12.2023 на суму 392004,00 грн., повна оплата мала бути здійснена до 28.12.2023, разом з цим 14.12.2023 здійснено часткову проплату в розмірі 15593,00 грн, а отже період нарахування 30% річних та пені по даній накладній з 29.12.2023 на суму 376411,00 грн (з врахування оплати).

За видатковою накладною №ЦБ1102 від 21.12.2023, заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 356724,00 грн., повна оплата мала бути здійснена до 04.01.2024, а отже період нарахування 30% річних та пені по даній накладній з 05.01.2024.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кожній накладній окремо, по пені та відсотках, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

- пеня в сумі 20791,11 грн.

- 30% річних в сумі 20791,11 грн. (а.с.63).

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування 30% річнихта пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 724717,22 грн, з яких: 683 135,00 грн - основна сума боргу, 20791,11 грн - пеня, 20791,11 грн - 30% річних від простроченої суми.

Суд звертає увагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, становить 724717,22 грн.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить 10870,76 грн., тобто 724717,22 грн. х 1,5%.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору (у відповідності до суми задоволених вимог) в сумі 10870,76 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Разом з цим, суд звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений можливості звернутися у відповідності до ст.7 ЗУ «Про судовий збір» із заявою про повернення судового збору, оскільки було зменшено позовні вимоги

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (село Губин Перший, Горохівський район, Волинська область, 45726, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ТРЕЙД (вулиця Шевченка,43-а, смт Локачі, Волинська область, 45500, код ЄДРПОУ 35580267) 724717,22 грн (сімсот двадцять чотири тисячі сімсот сімнадцять гривень 22 коп) заборгованості, з яких: 683 135,00 грн - основна сума боргу, 20791,11 грн - пеня, 20791,11 грн - 30% річних від простроченої суми, а також 10870,76 грн. (десять тисяч вісімсот сімдесят гривень 76 коп) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар