Рішення № 11787664, 20.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

20 жовтня 2010 р.           Справа 2/167-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" 21100, м.Вінниця, вул.600-річчя, 13

до: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці Західного територіального квартиро-експлуатаційного управління Міністерства оборони України 21011, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 87

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство оборони України, 03049 м. Київ; Повітрофлотський пр-т, 6;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління державного казначейства у Вінницькій області, 21018 м. Вінниця, вул. Пирогова, 29

про стягнення заборгованності за теплову енергію в сумі 19943,06 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Рибаченко І.В.- за довіреністю;

          відповідача : Остапчук А.М.- за довіреністю;

третя особа (Міністерство оборони України): не з'явився;

третя особа (Головне управління державного казначейства у Вінницькій області):

Бубела Н.А.- за довіреністю.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці Західного територіального квартиро-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про стягнення 19 943,06 грн., в тому рахунку 18 075,83 грн. - основного боргу, 828,78 грн. - пені, 825,09 грн. - інфляційних втрат, 213,36 грн. - 3% річних, за надані послуги теплопостачання згідно договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 634 від 01.11.2009 р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 14.09.2010 р. порушено провадження у справі №2/167-10 та призначено її до розгляду в засіданні на 20.10.2010 р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов з урахуванням поданої заяви № б/н від 20.10.2010 року, згідно якої просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення 18 075,83 грн. - основного боргу у зв'язку із сплатою відповідачем вказаної суми та стягнути з відповідача 828,78 грн. - пені, 825,09 грн. - інфляційних втрат та 213,36 грн. - 3% річних.

Відповідач в наданих усних поясненнях по суті пред"явлених вимог пояснив, що у зв"язку із недофінансуванням з Державного бюджету України коштів квартирно-експлуатаційний відділ м.Вінниці Західного територального квартиро-експлуатаційного управління Міністерства оборони України не має змоги своєчасно проводити розрахунки за спожиті енергоносії та теплопостачання.

Представник Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області у наданих усних поясненнях навела порядок та обсяги фінансування відповідача в період з 01.11.09 р. по 01.06.10 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.11.2009 року між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (Постачальником) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (Споживачем) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді за № 634.

Згідно п.1 Договору Постачальник - КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» взяв на себе зобов'язання постачати Споживачеві - КЕВ м.Вінниці- теплову енергію в договірних обсягах, а Споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію Споживачем за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Відповідно до п. 6.4. договору остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію повинні бути проведені споживачем до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

За період листопад 2009 р.- червень 2010 року споживачу надано послуг на суму 49 680,50 грн. Відповідачем частково було проведено розрахунки на суму 39 133,57 грн.

В результаті порушення споживачем своїх зобов'язань за договором станом на 27.07.2010 р. перед постачачальником виникла заборгованість у розмірі 18 075,83 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не повертає вказану суму боргу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідач погасив основний борг в сумі 18 075,83 грн. після порушення провадження у справі, про що позивач подав відповідну заяву № б/н від 20.10.2010 року про припинення провадження у справі в цій частині.

Розглянувши подану позивачем заяву № б/н від 20.10.2010 року, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення боргу в сумі 18 075,83 грн., оскільки відповідач погасив заборгованість перед позивачем на зазначену суму, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 634 від 01.11.2009 року є договором постачання теплової енергії.

В силу ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 ст. 714 ЦК України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за надані послуги по постачанню теплової енергії позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 828,78 грн. - пені. Розглянувши дану вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до п.7.3.4 договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 828,78 грн. - пені заявлено правомірно.

Однак, з урахуванням встановлених обставин справи суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п. 3 ст. 83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги майновий стан сторін, специфіку та суспільне значення діяльності відповідача, а також те, що причиною прострочення за спожиті енергоносії є неналежне фінансування відповідача з Державного бюджету.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір пені до 1,00 грн. В стягненні 827,78 грн. пені слід відмовити.

Поряд з цим, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 825,09 грн. - інфляційних втрат та 213,36 грн. - 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, вимоги позивача про стягнення з відповідача 825,09 грн. - інфляційних втрат та 213,36 грн. - 3% річних, заявлено правомірно та підлягають задоволенню, оскільки надані позивачем розрахунки здійснені згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з припиненням провадження у справі в частині стягнення 18 075,83 грн. - основного боргу та із зменшенням розміру пені до 1,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 692, 714 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232, 275, 276 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 1,00 грн.

3. Припинити провадження у справі № 2/167-10 в частині стягнення 18 075,83 грн. - основного боргу по п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України

4. Стягнути з Квартирно-екплуатаційного відділу м.Вінниці Західного територіального квартиро-екплуатаційного управління Міністерства оборони України (21011, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 87, код ЄДРПОУ 08320218) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"(21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13, код ЄДРПОУ 33126849) 1,00 грн. - пені, 825,09 грн. - інфляційних втрат, 213,36 грн. - 3% річних, 199,44 грн. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В стягненні 827,78 грн. пені відмовити.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати сторонам по справі.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 жовтня 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 21100, м.Вінниця, вул.600-річчя, 13

3 - відповідачу 21011, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 87

4- 3-й особі - 03049 м. Київ; Повітрофлотський пр-т, 6;

5- 3-й особі - 21018 м. Вінниця, вул. Пирогова, 29.