Рішення № 11787314, 14.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 жовтня 2010 р. Справа 15/84-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтрейд", м. Вінниця

до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Северинівка Тростянецького району Вінницької області

про стягнення 1898,25 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

За участю представників сторін:

позивача: Хоменко Я.В., довіреність № б/н від 21.09.2010р.

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 18 серпня 2010 р. порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтрейд", м. Вінниця до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Северинівка Тростянецького району Вінницької області про стягнення 1898,25 грн. боргу, що включає в себе: 1800,00 грн. - основної суми боргу; 98,08 грн. - пені; 0,17 грн. - 3% річних та призначено до слухання на 21.09.2010 р.

Ухвалою від 21 вересня 2010 року розгляд справи відкладено до 14 жовтня 2010 року в зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю витребування додаткових письмових доказів.

В судове засідання 14 жовтня 2010 року з'явилась представник позивача.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в звязку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обовязок суду.

Відповідач правом участі у судових засіданнях не скористався. Про дату, місце та час слухань справи відповідач повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На перших примірниках ухвал від 18.08.2010 року про порушення провадження у справі та від 21.09.2010 року про відкладення слухання є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

А також 30.08.2010 року та 30.09.2010 до канцелярії суду надійшли повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали про порушення провадження у справі № 15/83-10 від 18.08.2010 р. та про відкладення слухання), підписані представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

З урахуванням наведеного, справа слухається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку доданим до справи доказам, суд зясував наступне.

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару № МТ-0001022 від 06 серпня 2009 року, відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов'язання поставляти відповідачу товар, а відповідач зобов'язаний прийняти товар та своєчасно сплачувати за нього визначену плату. Розрахунки за отриманий товар здійснюються протягом 14 календарних днів з дати отримання товару.

23 березня 2010 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4676,11 грн. згідно видаткової накладної № ГТ - 0006279 від 23.03.2010 року.

Відповідач розрахувався з позивачем частково 14.04.2010 року на суму 500,00 грн.; 21.04.2010 року на суму 400,00 грн.; 28.04.2010 року на суму 550,00 грн.; 06.05.2010 року на суму 400,00 грн.; 26.05.2010 року на суму 250,00 грн.; 02.06.2010 року на суму 200,00 грн.; 16.06.2010 року на суму 200,00 грн.; 28.07.2010 року на суму 376,11 грн. на загальну суму 2876,11 грн., що підтверджується матеріалами справи.

21 травня 2010 року позивач надіслав відповідачу лист з вимогою сплатити суму заборгованості. Відповідач відповіді на лист не надав.

Таким чином, станом день подачі позовної заяви до суду залишок боргу відповідача перед позивачем склав 1800 грн.

Заслухавши представника позивача оглянувши матеріали справи, беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку про наступне.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є зокрема свобода договору. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 3.2. договору, укладеного між сторонами, передбачено, що оплата за поставлений товар повинна здійснюватись не пізніше 14 календарних днів після отримання товару.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1800,00 грн. боргу підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 98,08 грн. - пені та 0,17 грн. - 3% річних.

Так відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції.

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Стаття 232 ГК України передбачає, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушені.

Вище зазначені положення Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями Цивільного кодексу України.

Так ст. 546 ЦК України зазначає, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Частина 3 ст.549 ЦК України стверджує, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.2 договору укладеного між сторонами передбачено, що за порушення строків розрахунків відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, пеня останнім обрахована у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною.

Разом з тим стосовно вказаної вимоги суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, враховуючи наступне.

В ст. 233 ГК України зазначено, суд має право зменшити розмір санкцій, однак повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п. 3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд взяв до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язання та незначність прострочення виконання зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 5,00 грн.

В п. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши в судовому засіданні надані докази та розрахунки, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення 0.17 грн. - 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу і, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1898,25 грн., з яких: 1800,00 грн. - основного боргу, 98,08 грн. - пені, 0,17 грн. - 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме 1800,00 грн. - основного боргу, 5,00 грн. - пені та 0,17 грн. - 3% річних.

В частині стягнення 93,08 грн. - пені слід відмовити, в зв'язку із зменшенням заявленої до стягнення пені.

Згідно положень ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають покладенню на відповідача.

При розподілі судових витрат суд враховує п. 6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

14 жовтня 2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтрейд" (м. Вінниця, вул. Чехова, 43, код 35903787, р/р № 26005000931001 у Ф.Він.Д.АТ. "Індекс-Банк", МФО 302537) 1800,00 грн. - основного боргу; 5,00 грн. - пені; 0,17 грн. - 3% річних; 102,00 грн. - витрат на сплату державного мита; 236,00 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення направити сторонам.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15 жовтня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ "Вінтрейд" - м. Вінниця, вул. Чехова, 43

3 - ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_1