Рішення № 117872069, 26.01.2024, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/2446/23

№ 2/207/58/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бистрової Л.О.

при секретарі Пономаренко В.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування служби у справах дітей Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування м. Миргород про стягнення додаткових витрат на дитину та позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування служби у справах дітей Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування м. Миргород про стягнення додаткових витрат на дитину та позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначила, що вона, ОСОБА_1 перебувала у шлюбі, зареєстрованому 02.09.2006 року з відповідачем по справі ОСОБА_2 . Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25.06.2019 року їхній шлюб з відповідачем було розірвано та змінено її прізвище ОСОБА_3 на дошлюбне прізвище ОСОБА_4 .

Від цього шлюбу з відповідачем мають неповнолітню дитину інваліда - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов`янськ реєстраційної служби Слов`янського міжрайонного управління юстиції у Донецькій області, складено відповідний актовий запис № 37 та малолітню дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Вітовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 3, де батьком дітей записаний відповідач, хоча запис про батьківство відповідача по відношенню до Матвія зроблено на підставі ч. 2 ст. 122 СК України.

Їхній син ОСОБА_7 хворіє з серпня 2012 року, має статус дитина-інвалід Посвідчення серія НОМЕР_1 дата видачі 09.11.2011 року та має діагноз: Ювенільний ідіопатичний (ревматоїдний) артрит, ноліартикулярний з системним початком варіант, активність І ступеня, ПФС II ступеня, рентгенологічно І стадія (М08.2), тобто, хвороба є хронічною і потребує постійного медичного лікування, санаторно-курортного лікування, для забезпечення життя постійного прийому медичних препаратів, тому, його лікування потребує значних матеріальних витрат, а відповідач нам не допомагав ніколи.

Відповідач не бере участі у вихованні ОСОБА_7 з 2012 року, тобто з часу коли син захворів, а Матвія тим більш, їх розвитком та утриманням не займається, не надає їм будь-якої матеріальної допомоги, навіть не бачиться та не спілкується з дітьми, що порушує нормальне самоусвідомлення дітей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не сприяє засвоєнню загально визначальних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Законом України «Про охорону дитинства», ч.4 ст. 155, ст. 164 СК України, тобто, не цікавиться життям дітей взагалі. Вище зазначені обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове не бажання виконувати відносно дітей батьківські обов`язки покладені на відповідача законом. Отже, вихованням, опікуванням та утриманням дітей займається вона, нею створені всі умови для нормального розвитку дітей, в них є книжки, іграшки, взуття, одежа та таке інше. Вона постійно піклується про стан їх здоров`я, фізичний та розумовий розвиток, готує для самостійного життя, тобто зі свого боку долає багато зусиль, аби діти зростали добрими та порядними.

Позивачка у судове засідання не з`явилась. Подала суду заяву, у якій просила справу розглянути без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Судом вживалися заходи щодо його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Представник органу опіки та піклування м. Миргород в судове засідання не з`явився, надав суду заяву в якій просив справу розглянути за його відсутності та з урахуванням Висновку №4671/01-35 від 01.12.2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 лише по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не являється біологічним батьком хлопчика. Одночасно чоловік заперечував про позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_5 , та наголосив, що має бажання брати участь у житті сина, піклуватись про нього та повноцінно виконувати батьківські обов`язки. Також відповідач повідомив, що деякий час не мав можливості спілкуватися з сином, оскільки родина змінила місця проживання у зв`язку з бойовими діями на території постійного проживання. Номери телефонів були втрачені. Наразі спілкування відновилось.

Представник Органу опіки та піклування служби у справах дітей Кам`янської міської ради в судове засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи без їх участі, рішення просили прийняти на розсуд суду.

Відповідно до положень ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст.280 та відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що пред`явлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом досліджені всі докази надані сторонами, клопотань про витребування та дослідження інших доказів до суду не надходило.

У судовому засіданні було встановлено наступне:

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_8 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Згідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_8 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де відомості про батька внесено на підставі ч.2 ст.122 СК України.

Відповідно до довідки Комунального закладу "Ліцей №37 імені Максима Самойловича" Кам`янської міської ради від 12.05.2023 року №290 за період навчання з 01 вересня 2022 року батько ОСОБА_2 до закладу освіти не з`являвся, з класним керівником та вчителями не спілкувався, на зборах присутнім не був.

Відповідно до ст.164 Сімейного кодексу України підставою для позбавлення батьків батьківських прав є засудження громадян за вчинення умисного кримінального правопорушення відносно дитини. ОСОБА_9 відбуває покарання за нанесення тілесних ушкоджень, які відносяться до тяжких по ознаці небезпеки для життя, однак не пов`язаних з кримінальним правопорушенням стосовно дитини.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» зазначається, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц зроблено висновок щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Висновок Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області чітко містить обставини, які вказують на відсутність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

За таких обставин та ураховуючи інтереси малолітньої дитини відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянувши матеріали цивільної справи та документи долучені ОСОБА_1 до позовної заяви, враховуючи той факт, що на сьогоднішній день ОСОБА_2 налагодив зв`язок та має можливості виконувати батьківські обов`язки, беручи до уваги Висновок Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 01.12.2023 року, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи, відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, що відповідач є працездатним, тобто може працювати та надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_6 суд зазначає наступне.

Згідно з п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» Факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно.

У відповідності до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Враховуючи те, що відповідачка по справі жодним чином не була позбавлена інформації стосовно міста перебування дитини, а з боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні сина з матір`ю та прийманні участі матері у вихованні. Вище викладенні обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати відносно дитини батьківські обов`язки, покладені на матір законом.

У відповідності до ч.2 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні. Нехтування батьківськими обов`язками з боку матері, на мою думку, принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права матері, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті сина, як з моральної, так і з правової точки зору.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Ст.32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім`ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п`ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб (пункт 3.1 рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав малолітніх та неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому як найкращих інтересів дітей (статті 1, 9 Конвенції про права дитини від 19.11.1989 р., ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27.02.1991 р. №789-XII).

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейного кодексу України (статті 164-167).

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ), кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.12 Закону №2402-ІІІ, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов`язаний піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов`язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до ст.165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 по справі № 366/2047/18, зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 по справі № 366/2047/18, зазначив, що вирішуючи спір, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Оскільки відомості про батька у свідоцтві про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було зроблено на підставі ч.2 ст.122 СК України, відповідач на засіданні комісії не заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 оскільки не являється біологічним батьком хлопчика, тому доводи позивача щодо того, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний його розвиток, не піклується про стан його здоров`я, тобто по своїй вині ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини нічим не спростовуються і ці обставини слід вважати доведеними. За таких обставин позовні вимоги в цій частині заявлено обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства, тому він підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.19, 150, 155, 164, 166 СК України, ст.ст. 4-13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування служби у справах дітей Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування м. Миргород про стягнення додаткових витрат на дитину та позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця смт. Бахмутка Микигівського району Донецької області, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_4 , батьківських прав у відношенні його сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Калинівка Вітовського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця смт. Бахмутка Микигівського району Донецької області, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти у розмірі від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з 15 травня 2023 року і до повноліття дитини.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення є підставою для внесення відповідної відмітки про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 в актовому записі № 3 від 08.01.2020 року складеному Вітовським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь держави судовий збір у розмірі 536 гривень 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.О. Бистрова