Рішення № 11787190, 13.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 жовтня 2010 р.           Справа 15/67-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця

до: Вінницького закритого акціонерного товариства "Спорттовари", м. Вінниця

про стягнення 49933,23 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

          позивача : Рибаченко І.В., довіреність № 02/1150 від 01.09.10 р.;

          відповідача : не з'явився

В С Т А Н О В И В :

30 липня 2010 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця до Вінницького закритого акціонерного товариства "Спорттовари", м. Вінниця про стягнення 49 933,23 грн., з яких 42 443,87 грн. основного боргу, 3 377,62 грн. пені, 3 066,05 грн. інфляційних втрат та 1 045,69 грн. 3% річних (а.с. 2-3).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 30 липня 2010 року позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 15/67-10 (а.с. 1).

В судове засідання 13 жовтня 2010 року з'явилась представник позивача.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в зв’язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу - це право, а не обов’язок суду.

Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався. Про дату, місце та час слухання справи відповідач повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На перших примірниках ухвали від 30 липня 2010 року про порушення провадження у справі (а.с.1), ухвал від 01 вересня 2010 року (а.с. 36-37), 23 вересня 2010 року (а.с. 39-40) та 04 жовтня 2010 року (а.с. 43-44) про відкладення розгляду справи є штампи суду з відмітками про відправку документа. Дані відмітки оформлені відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копій процесуальних документів сторонам.

Також 06 серпня 2010 року року до канцелярії суду надійшло повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали про порушення провадження у справі № 15/67-10 від 30 липня 2010 р.) № 20151980 (а.с. 33), підписане представником відповідача. Решта ухвал суду, надісланих на адресу відповідача, до канцелярії не повертались.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

З урахуванням наведеного, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

Заслухавши доводи представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

16 жовтня 2007 року між КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця (позивач) та Вінницьким ЗАТ "Спорттовари", м. Вінниця (відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії № 552 (а.с. 8-9).

Відповідно до умов даного договору постачальник (позивач) зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію, а споживач (відповідач) - прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами (цінами). Теплова енергія постачається споживачеві в обсягах згідно з додатком № 1 від 16 жовтня 2007 року (а.с. 10) на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гаряче водопостачання - протягом року, на технологічні потреби.

Споживач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Розрахунки за теплову енергію, що споживається проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує 70% вартості від зазначеного в договорі обсягу теплової енергії, передбаченого на розрахунковий період. По закінченню розрахункового періоду, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути постачальнику.

Неотримання споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку сплатити за спожиту теплову енергію.

У разі непідписання акту здачі-прийняття виконаних робіт споживачем без надання постачальнику викладених в письмовій формі обгрунтованих заперечень по акту або неповернення споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5- ти денний термін, акт вважається визнаним споживачем та є доказом кількості спожитої теплової енергії належної якості.

Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію повинні бути проведені споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до умов укладеного договору в період з 01 лютого 2009 року по 01 червня 2010 року позивач надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на суму 42 443,87 грн.

В підтвердження надання послуг на вказану вище суму позивачем суду надано виписку

з журналу нарахувань і оплати за період з лютого 2009 року по червень 2010 року (а.с. 26) та наступні акти здачі-прийняття виконаних робіт: від 28 лютого 2009 року, від 31 березня 2009 року, від 30 квітня 2009 року, від 31 травня 2009 року, від 30 червня 2009 року, від 31 липня 2009 року, від 31 серпня 2009 року, від 30 вересня 2009 року, від 31 жовтня 2009 року, від 30 листопада 2009 року, від 31 грудня 2009 року, 31 січня 2010 року, від 28 лютого 2010 року, від 31 березня 2010 року, від 30 квітня 2010 року, від 31 травня 2010 року (а.с. 11-25).

За вказаний період відповідачем проведено часткову оплату на суму 13 063,30 грн., що підтверджено випискою з журналу нарахувань і оплати за період з лютого 2009 року по червень 2010 року по особовому рахунку № 552 споживача - Вінницьке ЗАТ "Спорттовари" (а.с. 26).

Вказана сума позивачем відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України та пункту 6.6. договору № 552 від 16 жовтня 2007 року віднесена на часткове виконання рішення господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2009 року у справі № 13/1-09.

Разом з тим судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідачем частково погашено борг за постачання теплової енергії (сплачено 22 вересня 2010 року 5000,00 грн. та 27 вересня - 5000,00 грн., що підтверджено банківською випискою (а.с. 46)), в зв'язку з чим сума боргу по договору № 522 від 16 жовтня 2007 року фактично зменшилась та станом на день проведення судового засідання складає 32 443,87 грн.

Беручи до уваги встановлені обставини суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст. 901-907 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи викладене, суд задовільняє вимогу позивача щодо стягнення основного боргу у розмірі 32 443,87 грн. як обґрунтовану та правомірну.

Одночасно суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження в частині стягнення 10 000,00 грн. боргу по договору № 522 від 16 жовтня 2007 року з урахуванням наступного.

Як наголошено в п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення частини боргу в сумі 10 000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Стосовно вимог про стягненні пені в сумі 3 377,62 грн. судом встановлено, що в 7.2.3. договору № 522 від 16 жовтня 2007 року сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством.

Суд звертає увагу на те, що позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що не суперечить ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, пеня останнім обрахована у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною.

Разом з тим стосовно вказаної вимоги суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд взяв до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язання, незначність прострочення виконання зобов'язання та нерозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

Враховуючи викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 5,00 грн.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 066,05 грн. інфляційних втрат та 1 045,69 грн. 3% річних.

Суд зазначає, що в судовому засіданні 13 жовтня 2010 року позивач уточнив вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, зазначивши, що сума 3 % річних становить 1 021,04 грн., а інфляційних втрат - 3 074,25 грн. (а.с. 47-53).

Вищезазначені нарахування проведені у відповідності до Рекомендацій Верховного Суду України № 6.2.-97 від 04 квітня 1997 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Перевіркою розрахунку сум 3 % річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, не довела відсутність своєї вини.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того судом встановлено, що позивач при звернені до суду сплатив державне мито у розмірі 499,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0005848 від 30 червня 2010 року (а.с. 6).

Разом з тим п. "а" ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито складає 1 відсоток ціни позову але не менше 6 мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В позовній заяві позивач заявив до стягнення 49 933,23 грн.

Таким чином розмір державного мита, яке мало бути сплачено позивачем складає 1% від ціни позову, а саме - 499,33 грн.

Внесення державного мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст. 47 ГПК України та п. "а" ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито".

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п. 6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також, при розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз. 2 п. 4.2 та абз. 7 п. 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

13 жовтня 2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Вінницького закритого акціонерного товариства "Спорттовари" (м. Вінниця, вул. Чехова, 25, р/р 26007001307279 в АТ ОТП Банк МФО 300528, код ЄДРПОУ 13342529) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13, р/р 260041034 ВФ ВАТ "Кредитпромбанк" МФО 302623, код ЄДРПОУ 33126849) - 32 443,87 грн. основного боргу, 5,00 грн. пені, 1021,04 грн. 3 % річних, 3074,25 грн. інфляційних втрат, 499,33 грн. - відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження в частині стягнення 10 000,00 грн. боргу припинити відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В решті позову відмовити.

Повернути Комунальному підприємству Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13, р/р 260041034 ВФ ВАТ "Кредитпромбанк" МФО 302623, код ЄДРПОУ 33126849) 00,01 грн. державного мита зайво сплаченого платіжним дорученням № 0005848 від 30 червня 2010 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 15/67-10 (а.с. 6).

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 жовтня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" - 21021, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13

3 - ЗАТ "Спорттовари" - 21034, м. Вінниця, вул. Чехова, 25