Рішення № 117855011, 21.03.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2024 року Київ№ 826/18588/14

Київський окружний адміністративний суд, у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів та зборів України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29.10.2014 №2166-о;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області;

- допустити негайне виконання постанови у порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України;

- стягнути з Головного управління Міндоходів у Київській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Головного управління Міндоходів у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 05.10.2021 замінено первинного відповідача - Міністерство доходів і зборів України Державною податковою службою України, а відповідача Головне управління Міндоходів у Київській області замінено на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів та зборів України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29 жовтня 2014 року №2166-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС, яка рівнозначна посаді заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області з 30 жовтня 2014 року.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2014 року по 05 жовтня 2021 року у розмірі 731066,05 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді у Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС, яка рівнозначна посаді заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області з 30 жовтня 2014 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12655,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08.11.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №826/18588/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Так, Верховним Судом констатовано, що суди попередніх інстанцій, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у контексті спірних правовідносин та визначаючи Державну податкову службу України та Головне управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС правонаступниками первісних відповідачів - Міністерства доходів і зборів України та ГУ Міндоходів у Київській області, не дослідили питання компетенційного правонаступництва органів податкової міліції у складі Міністерства доходів і зборів України так само як і не встановили чи було внесено до єдиного державного реєстру записи про припинення відповідних органів, зокрема Державної фіскальної служби України. Крім того наголосив, що у площині даного спору йдеться не стільки про назву посади публічної служби і коло повноважень за посадою, скільки про необхідність відновити порушене право позивача працювати на посаді публічної служби в тому органі (інституції), з посади у якому його було протиправно звільнено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2022 прийнято справу №826/18588/14 до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

27.04.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №826/18588/14, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 прийнято справу до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, крім того зобов`язано відповідачів надати відзиви на позовну заяву (з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 08.11.2022) та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, а позивача додаткові пояснення та докази з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 08.11.2022.

Відповідач-1 та Відповідач-2, надали відзиви на позов, в яких заперечили проти задоволення позову, а Відповідач-1, зокрема, зазначив, що правонаступником ДФС України в даній справі має бути Бюро економічної безпеки.

Позивач надав додаткові пояснення, в яких, зокрема, зазначив, що для ефективного поновлення його прав, суди попередніх інстанцій обґрунтовано поновили ОСОБА_1 на рівнозначній посаді у складі ГУ ДПС, а для правонаступництва Бюро економічної безпеки в даній справі відсутні законодавчі підстави.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління Міндоходів у м. Києві №2166-о від 29.10.2014 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п.п. 1 п. 2 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 16.09.2014 №1682-VІІ «Про очищення влади» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 полковника податкової міліції звільнено з посади та податкової міліції з постановкою на військовий облік за п. 62 п.п. «а». Підставою прийняття оскаржуваного наказу була довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з цим наказом, Позивач звернувся до суду. Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про очищення влади» відбулося з недотриманням принципу презумпції невинуватості особи, за недоведеності наявності обґрунтованих підстав для його звільнення, а лише за формальними ознаками.

Оскільки відповідно до основних засад очищення влади, визначених частиною другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини , і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист, отже підстави для звільнення позивача із займаної посади щодо застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняттям ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону.

При вирішенні спору суд виходить із наступного.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-7 (далі - Закон №1682).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади в силу самого лише факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».

У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.

Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див, пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Однак, під час розгляду справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку відповідачем-1 не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаних ним посад, а відтак та в силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем-1 не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 року у справі «Полях та інші проти України», яке набрало остаточної чинності 24.02.2020 року, в якій суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_2 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Викладене, у свою чергу, свідчить про те, що доводи відповідача-1 про законність звільнення ОСОБА_1 без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 наведеного Закону є необґрунтованим та безпідставним, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого відхиляються судом з вищевикладених підстав.

Таким чином, оскаржуваний наказ Міністерства доходів та зборів України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29.20.2014 року №2166-о є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується дослідження питання правонаступництва у даній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» №726/2012 від 24.12.2012 року було утворено Міністерство доходів і зборів України.

Згідно із пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» від 01.03.2014 року №67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів, припинено здійснення заходів щодо реорганізації Державної податкової служби та Державної митної служби, що розпочаті відповідно до Указу Президента України від 24.12.2012 року №726 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної фіскальної служби» від 21.05.2014 року №160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Положення про Державну фіскальну службу України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі - Положення №236), пунктом 1 якого встановлено, що Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно із абзацом другим п.7 Положення №236 у складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 року №651-р «Питання Державної фіскальної служби» було підтримано пропозицію Голови Державної фіскальної служби про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів, що припиняється.

Наказом Державної фіскальної служби України від 18.07.2014 року №2 «Про початок діяльності Державної фіскальної служби України» розпочато виконання Державною фіскальною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 «Про Державну фіскальну службу України» функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів України, що припиняється.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання таким, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, Головне управління Міндоходів у Київській області приєднано до Головного управління ДФС у Київській області.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на веб-порталі Міністерства юстиції України Головне управління Міндоходів у Київській області припинено 30.09.2015, номер запису: 10731120005024392.

Положенням про Головне управління ДФС у Київській області, затверджене наказом ДФС України від 01.02.2019 №80 встановлено, що ГУ ДФС у Київській області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління Міндоходів у Київській області.

При цьому, надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі Постанова №1200) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Установивши, що Державна податкова служба України та Державна митна служба України є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності.

Згідно п. 2 постанови №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

В наступному, згідно розпорядження Кабінет Міністрів України прийняв 24.11.2021 №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки», Бюро почало свою діяльність. Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.

Згідно пояснень позивача та що не заперечується відповідачами, з огляду на відсутність, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року № 85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», визначеної чисельності працівників апарату та територіальних органів ДФС, а також відсутність у визначених Додатком № 3 до проекту Закону України № 6000 від 15 вересня 2021 року «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (прийнятий Верховною Радою України 02.12.2021) видатків у 2022 році на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС, станом на 01.01.2022 всі співробітники ДФС, у тому числі, які входили до складу Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, вивільнені. Подальші заходи, пов`язані із реорганізацією (ліквідацією) ДФС будуть здійснюватися представниками державних органів, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються, а також членами комісії з реорганізації ДФС, що є представниками інших центральних органів виконавчої влади відповідно до вимог Постанови №1074.

Згідно з вимогами Постанови №1200 правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС у відповідних сферах діяльності є Державна податкова служба України та Державна митна служба України.

Позивачем надано суду лист Секретаріату Кабінету міністрів України від 01.02.2023 №2302/0/2-23, згідно якого що головою комісії з реорганізації ДФС затвердженого директора Департаменту фінансово-економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів Якубівського В.Л., якому доручено, зокрема, забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією ДФС.

Крім цього позивачем надано лист Міністерства фінансів України від 06.02.2023 №16040-03-7/3415 у відповідь на звернення представника позивача щодо питання виконання судових рішень про поновлення на посаді та відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно якого головою комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Київській області призначено начальника відділу правового супроводження діяльності управління правового забезпечення Головного управління ДПС у Київській області ОСОБА_3 . Крім цього, в листі Міністерства фінансів України від 06.02.2023 №16040-03-7/3415 вказано про відсутність в ДФС та її територіальних органах будь-яких штатних посад, що унеможливлює, станом на сьогодні, поновлення відповідних осіб на посадах, які вони обіймали в апараті ДФС та її територіальних органах. Також вказано, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не передбачено видатки на утримання ДФС та її територіальних органів, зокрема на відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу».

Крім цього, суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 9 січня 2013 року по справі «Олександр Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи наведене у сукупності, та зокрема, правонаступництво і ліквідацію ГУ ДФС у Київській області, суд приходить до висновку, що для ефективного поновлення його прав, необхідно поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді у складі ГУ ДПС у Київській області.

Суд також відхиляє доводи відповідача-1 стосовно необхідності визначення правонаступником у даній справі Бюро економічної безпеки, з огляду на таке.

Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», зокрема статтею 1, визначено, що Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року №510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», Кабінет Міністрів України постановив утворити Бюро економічної безпеки України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 року №395 «Питання Державної податкової служби» (із змінами) та розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року №1493-p «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки» БЕБ не визначено правонаступником Державної фіскальної служби України, у тому числі Головного управління ДФС у Київській області.

Окрім цього, відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» на службу до Бюро економічної безпеки України приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку громадяни України, які здатні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Бюро економічної безпеки України без проведення конкурсу забороняється. Відтак, позивач не може бути повновлений в БЕБ поза конкурсною процедурою.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тому вимога про стягнення середнього заробітку підлягає задоволенню. При обчисленні розміру середнього заробітку, суд враховує таке.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

В матеріалах справи міститься довідка про середню заробітну плату позивача від 02.09.2021 року №10-36-10-20/78.

Із змісту вказаної довідки видно, що позивачу нараховано грошове забезпечення за серпень 2014 року - 6732,43 грн. (16 робочих днів), грошове забезпечення за вересень 2014 року - 9297,75 грн. (22 робочі дні), середньоденне грошове забезпечення склало 421 грн. 85 коп.

З матеріалів справи вбачається, що період вимушеного прогулу позивача за період з 30.10.2014 по 28.02.2018 складає 857 робочих днів, таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 361 525 грн. 45 коп. (421 грн. 85 коп.*857 днів).

Надалі з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) та наказу Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 №616 (далі Порядок №616) посадовий оклад по посаді «заступник начальника управління, самостійного відділу» згідно Схеми посадових окладів начальницького складу податкової міліції головних управлінь в областях, м. Києві, Офісу великих платників податків ДФС (додаток до наказу ДФС від 29.01.2018 №52 у редакції наказу ДФС від 28.02.2018 №107, додаток 5) збільшено до 7 890 грн.

Водночас, відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин, чинний до 11 грудня 2020 року) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, упродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Відповідно до висновку Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №160/22718/21 вказано, що коефіцієнт, на який необхідно коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Оскільки п. 10 Постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, набрала законної сили 12.12.2020 року), тому застосовується даний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по 11 грудня 2020 року.

Отже, коефіцієнт підвищення для позивача з 01.03.2018 р. по 11.12.2020 складає: 7890 грн. /2210,00 грн. = 3,57.

Середньоденний заробіток відповідно складає: 421,85 грн х 3,57 = 1506 грн.

Таким чином, за період з 01.03.2018 по 11.12.2020 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача складає: 1506 грн. х 696 робочих днів = 1 048 176 грн.

Залишок періоду вимушеного прогулу з 12.12.2020 по 21.03.2024 розраховується за загальним правилом без підвищеного коефіцієнту, а саме: 421 грн. 85 коп. х 836 робочих днів = 352 666 грн. 60 коп.

Разом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з 30.10.2014 по 21.03.2024 становить: 361 525 грн. 45 коп. + 1 048 176 грн. + 352 666 грн. 60 коп.= 1 762 368 грн. 05 коп.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) у розмірі 1 762 368 грн. 05 коп.

Щодо позовних вимог стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Як було встановлено судом, позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги. Таким чином, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 43005393), Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ЄДРПОУ 44096797) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства доходів та зборів України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29.20.2014 року №2166-о;

Поновити ОСОБА_1 на посаді Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС, яка рівнозначна посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області з 30.10.2014 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ЄДРПОУ 44096797) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2014 року по 21 березня 2024 року у розмірі 1762 368 грн. (один мільйон сімсот шістдесят дві тисячі триста шістдесят вісім) 05 коп.

В іншій частині позову відмовити

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді у Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС, яка рівнозначна посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області з 30.10.2014 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДПС у Київській області в особі відокремленого підрозділу ДПС (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ЄДРПОУ 44096797)на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12 655,50 грн. (Дванадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 50 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.