Ухвала суду № 117854941, 21.03.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

21 березня 2024 року м. Київ 320/12557/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

18.03.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольга Валеріївна звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Національні інформаційні системи», в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №354/5 від 08.02.2024 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни», яким вирішено тимчасово блокувати державному реєстратору приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ользі Валеріївні доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяця, виконання якого покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

В обґрунтування позовної заяви зазначено про незгоду з оскаржуваним наказом, оскільки позивач не допускала в своїй діяльності порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

19.03.2024 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- вжити заходів забезпечення позову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про визнання протиправним та скасування наказу, та зупинити дію Наказу Міністерства юстиції України №354/5 від 08.02.2024;

- визначити спосіб і порядок виконання судового рішення шляхом зобов`язання Державного підприємства «Національні інформаційні системи» відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ользі Валеріївні доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що позивач жодного разу не порушувала законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також до неї жодного разу не застосовувались заходи, пов?язані з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів. У спірному наказі не містяться мотиви та обґрунтування щодо прийнятого рішення про тимчасове блокування позивачу доступу до ДРРП строком на 3 (три) місяці, а лише міститься посилання на акт перевірки, тому, таке рішення є необґрунтованим та невідповідним принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення. У спірному наказі відсутня інформація про те, що відповідач здійснив належне дослідження та перевірку фактів та вчинених реєстраційних дій по спірним об?єктам. У спірному наказі йдеться лише посилання на акт перевірки, як підставу для застосування санкції, якій містить лише посилання на ст.ст.3,10.24 Закону №1952-IV, п.п. 12,77 Порядку №1127, які порушено позивачем, втім не містяться відомості про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, в т.ч. прокуратури та громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також не містяться мотиви застосування до позивача саме такої санкції, як тимчасове блокування доступу до ДРРІ строком на 3 (три) місяці, що свідчить про порушення принципу пропорційності. В спірному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та застосовування до неї заходів, пов?язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до ДРРП, а також не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення, з чого вбачається, що відповідачем не здійснено жодного дослідження таких фактів, що вказує на невмотивованих характер прийнятого відповідачем рішення. Таким чином, спірний наказ щодо тимчасового блокування позивача доступу до ДРРП строком на 3 (три) місяці не є вмотивованим та співрозмірним тим порушенням, які позивач, нібито, вчинила, з тими санкціями, які до неї застосовані, оскільки не доведеними є негативні наслідки, що не наступили, та відсутні відомості про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, в т.ч. прокуратури та громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Не врахування зазначеного під час прийняття спірного наказу, свідчить про порушення відповідачем критеріїв, визначених 4.2 ст.2 КАС України, тому спірний наказ прийнятий відповідачем без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, є не обґрунтованим та непропорційним, прийнятим без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Позивач вказує, що виходячи з вищенаведеного та зазначених в позові обставинах, враховуючи відсутність правової основи вчинених відповідачем дій та прийнятого ним рішення, що порушуються права, свободи та інтереси позивача, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні наслідки для позивача, та може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернулась до суду, враховуючи існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній спразі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень, враховуючи наявні доводи, що свідчать про очевидну безпідставність спірного наказу, позивач просить суд, до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі, вжити заходів забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» установлено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних і державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, інших єдиних і державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Інформація з єдиних і державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Пунктом 1 частини другої статті 37-1 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 37-1 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб`єкта державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №826/7496/18 та застосована Судом, зокрема у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 420/4037/20.

Суд погоджується з доводами заявника, що заборона вчиняти реєстраційні дії позбавляє його як нотаріуса певного доходу за вчинення реєстраційних дій.

Водночас, суд зауважує, що позивач як нотаріус не позбавлений можливості вчиняти нотаріальні дії, що не заперечується в заяві, тому, на думку суду, позивачем не доведено тієї обставини, що внаслідок відповідної заборони він позбавлений гарантованого Конституцією України права на працю або що така заборона не дозволяє йому здійснювати нотаріальну діяльність.

Крім того, суд звертає увагу, що обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ті ж самі обставини, якими обґрунтовані й власне позовні вимоги.

Суд зазначає, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на тих обставинах, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, оскільки оцінку таким обставинам та доводам суд надає виключно під час розгляду справи по суті.

При цьому, суд зауважує, що спосіб яким позивач просить забезпечити позов на даній стадії розгляду судової справи, у випадку його задоволення, фактично буде прирівнюватись до вирішення спору по суті, оскільки як було встановлено судом з аналізу матеріалів наданих позивачем до суду, останній обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ті ж самі обставини, якими обґрунтовані й власне позовні вимоги.

Відтак, на переконання суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Аналогічна правова позиція щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про тимчасове блокування державному реєстратору доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначена в постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 640/4096/21.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

При цьому на даній стадії, на підставі наданих позивачем доказів та наведених доводів, суд не вбачає за можливе застосувати заходи забезпечення з підстав очевидної протиправності оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

В задоволенні заяви приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни про забезпечення позову у справі №320/12557/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Парненко В.С.