Ухвала суду № 117847996, 19.03.2024, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/2364/23

Провадження №2-о/157/12/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Гамули Б.С.,

з участю: секретаря судового засідання Плакоша Д.В.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління соціальної та ветеранської політики Камінь-Каширської районної військової адміністрації Волинської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт його проживання в м. Камені-Каширському Волинської області в канікулярний період під час навчання в Луцькому філіалі Львівського ордена Леніна політехнічного інституту імені Ленінського комсомолу протягом 1984-1991 років, на території, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Камені-Каширському та з 15 жовтня 1971 року по 28 серпня 1984 року і з 04 липня 1990 року по цей час проживає в м. Камені-Каширському, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок радіоактивного забруднення згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, у видачі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи йому відмовляють у зв`язку з відсутністю відомостей про його постійне проживання на забрудненій території, оскільки з 01.09.1984 по 20.06.1991 він навчався Луцькому філіалі Львівського ордена Леніна політехнічного інституту імені Ленінського комсомолу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримав.

Представник заінтересованої особи Управління соціальної та ветеранської політики Камінь-Каширської районної військової адміністрації Волинської області у судове засідання не з`явився. У наданих суду письмових поясненнях зазначив, що наявними у заявника документами не підтверджується факт його проживання на території зони гарантованого добровільного відселення протягом повних трьох років станом на 01.01.1993. Встановлення факту проживання ОСОБА_1 у цій зоні надасть йому право на набуття статусу особи, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи. У зв`язку з цим вбачається спір про право, який не може бути вирішений у порядку окремого провадження, тому просить закрити провадження у справі.

Вислухавши пояснення заявника, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що заяву слід залишити без розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині 1 статті 315 ЦПК України. Встановлення факту постійного проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.

Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Суд встановив, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Камені-Каширському Волинської області, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою Камінь-Каширської міської ради Волинської області від 30.10.2023 №2462 ОСОБА_1 із 15.10.1971 по 28.08.1984 проживав, а з 04.07.1990 по цей час проживає по АДРЕСА_1 , який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення 3 категорії відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, згідно з архівною довідкою Луцького національного технічного університету від 04.11.2023 №118-35-18 ОСОБА_1 із 25.08.1984 по 28.06.1986 навчався у Луцькому філіалі Львівського ордена Леніна політехнічного інституту, а з 01.09.1988 по 27.06.1991 навчався в Луцькому індустріальному інституті на денній формі навчання.

Листом від 20 грудня 2023 року за №Ф-315 Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області відмовило ОСОБА_1 у видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи в зв`язку з відсутністю документального підтвердження його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993. З метою підтвердження цього факту ОСОБА_1 звернувся до суду з цією заявою.

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні менше чотирьох років, - категорія 4.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (провадження №14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Отже Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про неможливість розгляду судами заяв про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Частиною 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

Звертаючись до суду з цією заявою ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання в місті Камені-Каширському Волинської області в канікулярний період під час навчання в Луцькому філіалі Львівського ордена Леніна політехнічного інституту імені Ленінського комсомолу за період з 1984 року по 1991 рік. При цьому встановлення цього факту необхідно йому для підтвердження права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а необхідність такого звернення виникла після отримання заявником відмови у видачі посвідчення потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17).

За наведених обставин, суд дійшов до переконання, що в цьому випадку існує спір про право, зокрема право заявника на отримання статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримання відповідних пільг і гарантій, а тому його заява про встановлення факту проживання на території зони гарантованого добровільного відселення підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідно до частини 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Керуючись статтями 257, 260, 294 ЦПК України, суд

постановив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління соціальної та ветеранської політики Камінь-Каширської районної військової адміністрації Волинської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

Роз`яснити заявнику ОСОБА_1 право звернутися до суду із заявою в порядку позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 22 березня 2024 року.

Головуючий: Б.С. Гамула