Рішення № 117846937, 19.03.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2024Справа № 910/35/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Уніка"

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

про стягнення 79 421,04 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Уніка" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 79 421,04 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» №700005/4100/0000102 від 02.12.2022 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «BMW 740», д.н. реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з чим позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 задоволено самовідвід судді Спичака О.М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2024, справа №910/35/14 передана для розгляду судді Ягічевій Н.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/35/24, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

06.02.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем було сформовано відзив на позову заяву, в якому проти позову заперечено з посиланням на те, що з дня отримання позовної заяви, Страховик має діяти відповідно до ст. 36 спеціалізованого Закону та у разі відсутності заперечень проти позову його визнати та сплатити страхове відшкодування. Позовна заява надійшла до Відповідача 30.12.2023 року. Таким чином, кінцевим строком для прийняття рішення та виплати ПрАТ «УТСК» страхового відшкодування у порядку суброгації вважає 27.03.2024 року (90-й день з дня отримання Відповідачем позовної заяви 30.12.2023). Окрім того зазначив, що позивач, користуючись не релевантною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 19.06.2019 року у справі №465/4621/16к) намагається безпідставно стягнути з Відповідача судовий збір та витрати на правову допомогу. Стосовно заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу Відповідач вважає їх такими, що не були неминучими, є неспівмірними зі складністю справи, є завищеними та вочевидь не мають розумного розміру, а відтак підлягають зменшенню.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія "Уніка" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАЛЕТНИЙ СЕРВІС» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» № 700005/4100/0000102 від 02.12.2022 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «BMW 740» д/н НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.

Строк дії Договору встановлено з 03.12.2022 по 02.12.2023 (п. 14 Договору)

За умовами вказаного договору позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки «BMW 740», д.н. реєстраційний номер НОМЕР_1 (розділ 6 договору).

22.09.2023 року о 13:01 год. у місті Львові, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Mg 350» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 та застрахованим позивачем автомобілем марки «BMW 740» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Означена дорожньо-транспортна пригода була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).

Суд визнає європротокол як належний та допустимий доказ у справі, виходячи з наступного.

З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» № 3045-VI від 17.02.2011 року, яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.

Так, відповідно до пункту 33.2 статті 33 зазначеного вище Закону України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

На виконання Закону України № 3045-VI від 17.02.2011, Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 року № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної вище Інструкції, у європротоколі зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше.

За умовами статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого.

Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 22.09.2023 року є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А («Mg 350» реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та транспортний засіб В («BMW 740» реєстраційний номер НОМЕР_1 ), зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №216838417 щодо автомобіля «Mg 350» реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

Також, суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У зв`язку із тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, отже, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Згідно з відомостями європротоколу від 22.09.2023 та відповідної схеми, ДТП відбулася з вини водія автомобіля «Mg 350» реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1.

Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства і є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв`язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню.

Таким чином, судом за змістом означених документів встановлено обставини скоєння ДТП та особу, відповідальну за заподіяну шкоду.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно звіту № 28219 Товариства з обмеженою відповідальністю «СЗУ Україна» від 12.10.2023 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «BMW 740» реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 90 855,40 грн.

Як свідчать матеріали справи, згідно рахунку-фактури №BMW-022874 від 09.10.2023 ТзОВ «Арія Моторс» вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «BMW 740» реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 69 376, 56 грн., згідно рахунку №М000022054 від 29.09.2023 вартість відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля становить 10 044,48 грн.

Відповідно до страхового акту №13345782834 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «BMW 740» реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 79 421,04 грн.

На підставі складеного страхового акту 13345782834, позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором, перерахував на рахунок СТО - ТОВ «Арія Моторс» грошові кошти в загальному розмірі 79 421,04 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 117209 від 10.10.2023 на суму 69376,56 грн. та № 117211 від 10.10.2023 на суму 10 044, 48 грн.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, до ПАТ Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Уніка" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1 підтверджена, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Mg 350» реєстраційний номер НОМЕР_2 відшкодовується винною особою, яка на законних підставах володіла вказаним транспортним засобом, оскільки зворотного суду не доведено.

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 22.09.2023 суду не надано.

Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом із тим, у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому в контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Водночас, у даному випадку саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика (відповідача) настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.

Відтак, у межах справи, що розглядається, з`ясуванню підлягає питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Як вже було встановлено судом, страхова подія (дорожньо-транспортна пригода) відбулася 22.09.2023 року, тоді як із позовом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Уніка" звернулося до суду 01.01.2024 року, тобто в межах установленого Законом річного строку.

Відтак, подання позивачем (впродовж річного строку) позовної заяви безпосередньо до суду свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права позивачем без попереднього звернення до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.

Зазначений висновок суду узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.06.2019 року в справі № 465/4621/16-к.

Також у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 року в справі № 910/6013/20 колегією суддів Касаційного господарського суду зазначено, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов`язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов`язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов`язку у МТСБУ.

Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.

В силу правовідносин, які утворилися між сторонами, суд вважає посилання Відповідача на вирішення питання про прийняття рішення про відшкодування / відмову у відшкодуванні Позивачу суми страхового відшкодування не раніше 90-ти денного строку з дня отримання позову як зловживанням правом, оскільки страховик (Відповідач) має право на узгодження розміру суми страхового відшкодування від 15 - ти до 90 - та днів за наявності всіх необхідних документів.

В даному випадку є необґрунтованим (з огляду на наявність судового спору) обрання Відповідачем максимального строку для прийняття рішення по виплаті/відмові у виплаті спірної суми страхового відшкодування.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у поданому відзиві Відповідач не зазначає про недостатність у нього документів (доказів), що відповідно презюмує належність та достатність останніх Позивачем.

Додатково, суд звертає увагу Відповідача, що в силу положень пункту 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди (в даному випадку страхувальник Відповідача) зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка та інші відомості.

Відповідно до полісу №ЕР/216838417 цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Mg 350» реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем. Сума франшизи передбачена полісом складає нуль грн, ліміт за шкоду майну - 160 000, 00 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначений полісом №ЕР/216838417 розмір ліміту відповідальності (160 000, 00 грн) та франшизи (нуль грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 160 000, 00 грн. підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Позивачем також заявлено про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (клієнт) та Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт», назву якого змінено на Адвокатське бюро «Лисов2856 «Еквіт» (Бюро) було укладено договір про надання правової допомоги №1/20ю.

Так, згідно з п. 4.1. Договору ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Додатком №1 від 20.10.2023 року до Договору про надання правової допомоги №1/20ю сторони визначили, що клієнт доручає АБ «Лисов2856 «Еквіт», в особі керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В., надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним та господарським судочинством, сума страхового відшкодування 79 421,04 грн. (Страхувальник ТОВ «Палетний Сервіс).

За надання бюро клієнтові правової (правничої) допомоги клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, фіксована сума гонорару адвоката сплачується на підставі виставленого бюро клієнту рахунку, оплата гонорару здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів на рахунок Адвокатського бюро «Лисов2856 «Еквіт» у безготівковій формі, яке в свою чергу має надати правову допомогу в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, про що в подальшому звітує клієнту та надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано розрахунок, рахунок №115 від 20.10.2023 на суму 7000 грн., платіжну інструкцію №4468 від 24.10.2023.

Судом встановлено, що Білоконь І.В. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю РН №1639.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Сума адвокатських витрат в розмірі 7 000 грн, на переконання суду є співмірною із визначеними частиною 4 статті 126 ГПК України критеріями у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру таких витрат.

Суд погоджується, що даний спір не є складним у зв`язку з чим і розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, однак однотипність позовної заяви з іншими Відповідачем не доведено належними доказами.

Водночас, однотипність та подібність спірних правовідносин не є підставою для не оплати послуг адвоката, які ним надаються клієнту задля належного захисту прав та інтересів останнього.

При цьому суд звертає увагу Відповідача, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Зважаючи на наведене, судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77, код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

(04112, місто Київ, вул.Теліги Олени, будинок 6 літ. В, код ЄДРПОУ 20033533) страхове відшкодування у розмірі 79 421 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста двадцять одна) грн. 04 коп., судовий збір у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2024

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА