Рішення № 117827827, 11.03.2024, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 березня 2024 року м. Рівне№460/645/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С. за участю секретаря судового засідання за участю секретаря судового засідання Таргоній К.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: Лук`янової М.Л.,

відповідача: представника Вороновської М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо неповідомлення письмово про нараховані суми, належні при звільненні перед виплатою таких сум 27.12.2023, зокрема, розрахунки щодо їх нарахувань, складові цієї суми, за які періоди нараховано та виплачено кошти;

- зобов`язання усунути допущену бездіяльність шляхом письмового повідомлення відповідачем про нараховані суми, належні їй при звільненні та виплачені 27.12.2023, зокрема, розрахунки щодо їх нарахувань, складові цієї суми, за які періоди нараховано та виплачено кошти;

- стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2020 по 26.12.2023.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебувала у трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції в Рівненській області та з 21.04.2020 її звільнено з роботи. Повідомлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20 встановлено, що позивачу не нараховано та не виплачено при звільненні всіх належних сум, у зв`язку з чим відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу вказані виплати в судовому порядку. Зазначено, що дане рішення відповідачем виконано та виплачено позивачу в грудні 2023 року заборгованість, однак, при цьому, не повідомлено письмово про нараховані суми, їх складові. З посиланням на ст.117 КЗпП України стверджує про наявність у неї права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а бездіяльність відповідача вважає протиправною. За таких обставин, просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 23.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання у справі на 21.02.2024.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що позивачем не доведена протиправна поведінка з боку відповідача в межах спірних правовідносин. Вважає посилання позивача на статтю 116 КЗпП України безпідставним, оскільки позивача було звільнено з займаної посади 21.04.2020 і питання щодо розрахунку при звільненні та повідомлення про такі розрахунки були предметом розгляду у справі 460/3091/21.Повідомив, що виплачені 27.12.2022 на користь позивача суми здійснені на виконання судового рішення у справі 460/3091/20. З огляду на наведене, просив в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 09.02.2024 у задоволенні такого клопотання відповідача відмовлено.

Інших заяв по суті учасниками справи не подано.

В судовому засіданні 21.02.2024 позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові та просила позов задовольнити повністю. Представник відповідача заперечила проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві та просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні 21.02.2024 оголошено перерву до 06.03.2024.

В судовому засіданні 06.03.2024 оголошено перерву до 11.03.2024.

В судовому засіданні 11.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими в судовому засіданні доказами, суд встановив таке.

21.04.2020 наказом голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 24/03/к від 15.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 21.04.2020 відповідно до п. 1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, з припиненням державної служби.

Вважаючи, що при звільненні з нею не було проведено повний розрахунок, а саме: неправильно розраховано відпускні, грошову допомогу у зв`язку з відпусткою, вихідну допомогу при звільненні, заробітну плату за один робочий день та компенсацію невикористаної відпустки, що підлягали виплаті при звільненні, позивач звернулася про нарахування та виплату таких коштів в судовому порядку.

Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо неповідомлення ОСОБА_1 розрахунку сум при звільненні протиправною. Визнано дії Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо нарахування ОСОБА_1 сум при звільненні протиправними. Зобов`язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 відпускні, грошову допомогу у зв`язку з відпусткою, вихідну допомогу при звільненні, заробітну плату за один робочий день та компенсацію невикористаної відпустки, що підлягали виплаті при звільненні, з врахуванням виплачених сум, із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 702 гривні 44 копійки. Стягнуто з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2020 по 21.10.2020 у розмірі 12292 грн 70 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20 скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Стягнуто із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 квітня 2020 року по 23 березня 2023 року у розмірі 59337 грн 91 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023, з урахуванням у справі №460/3091/20 відповідачем нараховано та 27.12.2023 виплачено позивачу кошти в сумі 96933,80 грн. Вказане не заперечується обома сторонами та підтверджується копією платіжної інструкції №1044 від 27.12.2023.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначає, що розрахунок при звільненні проведений відповідачем несвоєчасно, у зв`язку з чим просить відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту державних службовців визначені Законом України «Про державну службу».

Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тобто, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні державних службовців із служби цим законом не визначені. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі, - КЗпП України).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

В силу вимог ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Іншими словами ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України. Поряд з цим, визначальними є такі обставини як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При цьому, «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо.

Висновки аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №320/1263/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Суд враховує, що Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, зокрема, ч.1 ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тобто, з 19.07.2022 за несвоєчасний розрахунок сум при звільнення підлягає компенсації середній заробіток, але не більш як за шість місяців.

Поряд з цим, КЗпП України не містить застережень щодо застосування ст.117 КЗпП України до правовідносин, які виникли до змін, внесених Законом №2352-ІХ, а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин принцип незворотності дії закону у часі. Відтак, хоча розрахунок з позивачем проведено після 19.07.2022, однак спірні правовідносини виникли на момент звільнення позивача зі служби (22.04.2020), а отже до них слід застосовувати положення ст.117 КЗпП України до редакції Закону №2352-ІХ.

Як свідчать матеріали справи, 21.04.2020 позивач звільнена з роботи. Однак, в день її звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку (не виплатив у встановленому розмірі відпускних, грошової допомоги у зв`язку з відпусткою, вихідної допомоги при звільненні та компенсації невикористаної відпустки), що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20.

Розрахунок з позивачем проведено лише 27.12.2023, що підтверджується наявною в справі копією платіжної інструкції від 27.12.2023 №1044 про перерахування позивачу суми в розмірі 96933,80 грн, і сторонами не заперечується.

Враховуючи те, що відповідач не провів з позивачкою при звільненні остаточний розрахунок, то остання має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст.117 КЗпП України.

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20, середньоденний заробіток позивача становить 702,44 грн.

Оскільки позивач звільнена з роботи 21.04.2020 (тобто 21.04.2020 є останнім робочим днем позивача), то відлік для обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку слід здійснювати з 22.04.2020 (наступний день після звільнення) по 26.12.2023 (день, що передує дню проведеного розрахунку).

Період з 22.04.2020 по 26.12.2023 складає 939 робочих днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 659591,16 грн (702,44 грн х 939 дні).

Між тим, в порівнянні із визначеною сумою недоплаченої при звільненні заробітної плати (96933,80 грн) вищевказані розрахункові суми (659591,16 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі більше, ніж в 6 разів перевищують суму недоплаченої заробітної плати.

Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Поряд з цим, суд враховує, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 96933,80 грн. / 659591,16 грн. (недоплачена сума заробітної плати/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,146.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 702,44 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,146 х 939 (дні затримки розрахунку) = 96300,31 грн.

Отож, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача 96300,31 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо решти позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо неповідомлення письмово про нараховані суми, належні при звільненні перед виплатою таких сум 27.12.2023, зокрема, розрахунки щодо їх нарахувань, складові цієї суми, за які періоди нараховано та виплачено кошти та зобов`язання усунути допущену бездіяльність шляхом письмового повідомлення про нараховані суми, належні їй при звільненні та виплачені 27.12.2023, зокрема, розрахунки щодо їх нарахувань, складові цієї суми, за які періоди нараховано та виплачено кошти, суд зазначає таке.

В силу вимог ст.116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Іншими словами, роботодавець перед виплатою працівнику належних йому при звільненні коштів, повинен повідомити останнього про такі нараховані суми.

Всупереч цьому, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, перед виплатою 27.12.2023 останній не повідомляв позивача про нараховані суми. Детальний розрахунок таких коштів було надано суду лише в ході судового розгляду цієї справи.

При цьому, твердження відповідача про виконання ним зазначеного обов`язку під час ознайомлення позивача з наказом про звільнення суд оцінює критично, позаяк в подальшому в судовому порядку, зокрема, рішенням суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20, встановлено, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок, тобто не виплачені всі належній їй суми. Відтак, перед виплатою коштів, нарахованих на виконання рішення суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20, відповідач зобов`язаний був повідомити позивача про донараховані суми, належні їй при звільненні, та відповідно фактично виплачені.

Більше того, як свідчить зміст долученого відповідачем на вимогу суду такого розрахунку від 28.02.2024 (а.с.66-67), на виконання рішення суду від 01.05.2023 у справі №460/3091/20 відповідачем нараховано ОСОБА_1 кошти в сумі 122961,24 грн, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, до виплати визначено 98983,80 грн. Для проведення оплати Міністерством юстиції України виділено кошти в сумі 122961,24 грн, які надійшли на рахунок Головного управління державної казначейської служби у Львівській області.

Поряд з цим, Головним управлінням державної казначейської служби у Львівській області 27.12.2023 із зазначеної суми проведено безспірне списання коштів 2000 грн згідно з черговістю виконання судових рішень, у зв`язку з чим на картковий рахунок позивача 27.12.2023 зараховано кошти в сумі 96933,80 грн, замість належних їй 98983,80 грн.

Водночас, суд не надає оцінки вказаним обставинам, позаяк такі не входять до предмету розгляду даної справи, а обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснюється на підставі суми, що була фактично виплачена позивачу.

Суд враховує, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позивач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неповідомленні позивачу про нараховані їй суми, перед їх виплатою 27.12.2023, а для повного та належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача повідомити позивача про нараховані суми (їх складові, розміри), належні їй при звільненні, та виплачені 27.12.2023.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) щодо неповідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми, належні їй при звільненні, перед їх виплатою 27.12.2023.

Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Львів) письмово повідомити ОСОБА_1 про нараховані суми (їх складові, розміри), належні їй при звільненні, та виплачені 27.12.2023.

Стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2020 по 26.12.2023 у розмірі 122683,96 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (пл. Шашкевича, 1,м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79000, ЄДРПОУ/РНОКПП 43317547)

Повний текст рішення складений 21 березня 2024 року

Суддя Н.С. Гудима