Рішення № 117803078, 14.03.2024, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/4759/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю.

за участю секретаря: Кочмар Н.-Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сокалі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача, в якій просив скасувати постанову від 04.10.2023р. серії ЕАТ №7865943 в справі про адміністративне правопорушення винесену у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00грн.

Обґрунтовуючи заявлені ним позовні вимоги зазначає, що згідно вказаної постанови 04.10.2023р. о 01.34год. у м.Червоноград по вул. Радехівська 2, Львівської області водій ОСОБА_1 керував мотоциклом марки «К-750» д.н.з. НОМЕР_1 без мотошолома, після зупинки транспортного засобу відмовився надати посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, чим порушив п.п. 2.3. Г ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.5 ст.121 КУпАП.

Однак із вказаною постановою позивач не згідний, оскільки 04.10.2023р. близько 00.00год. на подвір`я його батьків у с.Комарів по вул. Українська 34, Червоноградського району приїхали працівники поліції на службовому автомобілі та повідомили, що ОСОБА_1 керував у м.Червоноград мотоциклом без мотошолому, жодних доказів на підтвердження даного факту не надали. В свою чергу позивач заперечив даний факт, оскільки того дня перебував в домі своїх батьків та не керував мотоциклом, проте працівники поліції цього не прийняли до уваги.

14.10.2023 року поштовим зв`язком ОСОБА_1 отримав копію оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення від 04.10.2023р., однак вважає таку незаконною оскільки правопорушення він не вчиняв, а розгляд справи відбувся з порушенням норм законодавства, що призвело до порушення його конституційних прав.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області відзиву на позовну заяву суду не подав.

Сторони та їх представники в судове засідання не з`явились, будучи повідомленими належним чином про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи за наявними матеріалами (ч.6 ст.162 КАС України), на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просить про їх захист.

Частиною 1ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З оскаржуваної постанови встановлено, що 04.10.2023р. о 01.34год. у м.Червоноград по вул. Радехівська 2, Львівської області водій ОСОБА_1 керував мотоциклом марки «К-750» д.н.з. НОМЕР_1 без мотошолома, а після зупинки транспортного засобу відмовився надати посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, чим порушив п.п. 2.3. Г ПДР України.

Оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАТ №7865943 була винесена 04.10.2023р. о 01.41год. лейтенантом поліції Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 якою останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ч. 5ст. 121 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно зі статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIIIвстановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення зокрема і частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, в оскаржуваній постанові зазначено поліцейським, що водій ОСОБА_1 керуючи мотоциклом марки «К-750» д.н.з. НОМЕР_1 не мав мотошолома, після зупинки транспортного засобу відмовився надати посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, чим порушив п.п. 2.3. Г ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.5 ст.121 КУпАП.

Пункт 2.3.Г ПДР України містить в собі застереження що під час руху на мотоциклі і мопеді водій повинен бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Відповідно до п. 2.1.ґ.ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач посилається на те, що при притягненні його до відповідальності є неправомірним, а оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню.

Більш того, наголошував на тому, що не керував мотоциклом того дня у м.Червоноград, а взагалі знаходився в будинку своїх батьків с.Комарів, Червоноградського району а працівники поліції приїхали на службовому автомобілі та повідомили про вказану подію та згодом склали протокол.

Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.

Так, оскаржувана постанова, серія ЕАТ №7865943 від 04.10.2023р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121КУпАП не містить жодного посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, в ній відсутні посилання на будь-який доказ, який здійснює фіксацію такого порушення. Пункт 7 постанови ( до постанови додаються ) не містить жодного посилання.

Отже, оскаржувана постанова не містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, що спростовує доводи про дотримання відповідачем встановлених частиною третьою статті 283 КУпАП вимог до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимозі працівника поліції щодо пред`явлення для перевірки поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язково має передувати порушення водієм Правил дорожнього руху (ПДР), скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені вищезазначеною ст. 21 вказаного Закону.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліцейському зупинити транспортний засіб у випадку наявності інформації, яка свідчить про причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення. Проте, вказана підстава для зупинки транспортного засобу передбачає те, що, по-перше, мало місце адміністративне правопорушення (як реальний факт, а не можливо вчинене), по-друге, у поліцейського наявна інформація про причетність водія до вчинення такого адміністративного правопорушення.

В свою чергу, відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не надав доказів про порушення позивачем ПДР України, що в свою чергу свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним оскаржуваної постанови.

Така правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.03.2019 року у справі № 686/11314/17.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.10.2019 року у справі №357/10134/17, провадження №К/9901/32368/18.

Отже, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

До такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.

Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.

Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, та керування транспортним засобом без мотошолому, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР України, відповідачем суду всупереч вимогам закону не надано.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «Самейлюка Іллю Ігоровича проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.

Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що надання можливості водію реалізувати своє право на отримання правової допомоги, інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, не надав можливості скористатись правом на професійну правничу допомогу, яке закріплено ст. 59 Конституції України. Порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в судове засідання не з`явився, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як і не надав жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.

На підставі наведеного, керуючись статтями 73-77, 90, 205, 241-246, 255, 268, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов -задовольнити.

Постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.5 ст.121 у виді штрафу у розмірі 510грн. серії ЕАТ №7865943 від 04.10.2023р. - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст.286 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду, відповідно до ст.255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Л. Ю. Фарина