Рішення № 117753476, 13.03.2024, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024 Справа № 914/162/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Волошин Р.Р.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ

до відповідача: Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, м. Яворів Яворівського району Львівської області

про: стягнення заборгованості в розмірі 14 255,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: Бернацька О.В. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1417 від 27.07.2018 р.; довіреність № 210 від 29.11.2023 р.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до відповідача: Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області про стягнення заборгованості в розмірі 14 255,14 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2024 р., справу № 914/162/24 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.01.2024 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 21.02.2024 р.

19.02.2024 р. представником відповідача подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 4729/24, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у поданому відзиві, який протокольною ухвалою суду від 21.02.2024 р. долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2024 р., заяву представника позивача про участь в судовому засіданні 21.02.2024 р. та усіх наступних засідань у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за вх. 4511/24 від 15.02.2024 р. задоволено.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2024 р., розгляд справи по суті призначено на 13.03.2024 р.

Протокольною ухвалою суду від 21.02.2024 р. задоволено усне клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні 13.03.2024 р. в режимі відеоконференції та вирішено забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні, призначеного на 13.03.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.

04.03.2024 р. представником позивача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заяву про зменшення розміру позовних вимог з додатками за вх. № 859/24.

13.03.2024 р. представник позивача в судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з розгляду справи по суті з`явився. Позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просив прийняти до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 859/24 від 04.03.2024 р. та подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.

13.03.2024 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

У відзиві на позовну заяву за вх. № 4729/24 від 19.02.2024 р., відповідач просить здійснювати розгляд справи № 914/162/24 без участі повноважного представника відповідача.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Стосовно поданої заяви представника позивача заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 859/24 від 04.03.2024 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Водночас, відповідно до ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Фактично, норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Тобто, право на поновлення строку реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які сторона повинна обґрунтувати.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

В даному випадку судом враховується те, що перше судове засідання з розгляду справи № 914/162/24 по суті відбулося 21.02.2024 року, на якому був присутній представник позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2024 р., розгляд справи по суті призначено на 13.03.2024 р.

Заява про зменшення розміру позовних вимог (за вх. № 859/24) подана представником позивача на адресу суду в систему «Електронний суд» 04.03.2024 року, тобто після проведення першого судового засідання з розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне, заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 859/24 від 04.03.2024 р. залишити без розгляду.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Згідно ч. 10 ст. 165 ГПК України, суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/162/24.

В судовому засіданні 13.03.2024 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем і відповідачем укладено Договір постачання природного газу від 17.11.2022 р. № 12-2241/22-БО-Т.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, упродовж січня 2023 - квітня 2023 року, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 51 783,22 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які позивачем долучено до матеріалів справи.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги розділу 5 пункту 5.1 Договору. Позивач вказує на те, що сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 11 017,88 грн. Також, за прострочення виконання зобов`язання, позивач заявив до стягнення 2 963,93 грн. пені, 180,42 грн. - 3 % річних та 92,91 грн. - втрат від інфляції. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 11 017,88 грн. основної заборгованості, 2 963,93 грн. пені, 180,42 грн. - 3 % річних, 92,91 грн. - втрат від інфляції та судові витрати зі сплати судового збору.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву за вх. № 4729/24 від 19.02.2024 р. зазначає, що не визнає основну заборгованість перед позивачем в розмірі 11 017,88 грн. Стосовно нарахованих позивачем 3 % річних, втрат від інфляції та пені, то зазначає, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Таким чином, на думку відповідача, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання, а тому не є штрафною санкцією. Крім того, відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції має врахувати та надати оцінку доводам відповідача та відповідним умовам Договору, зокрема, в частині того, що визначена сума відшкодування у відповідності до Договору є попереднім розрахунком, а остаточний розрахунок розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2023 року здійснюється після його завершення з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого державного органу. Відповідач вказує на те, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не перевірив та не встановив обставин наявності/відсутності заборгованості на час подання позовної заяви, не надав належних та достатніх доказів на доведення позовних вимог та відповідно, не встановив, чи мало місце прострочення виконання основного зобов`язання відповідачем перед позивачем за Договором у спірний період та в якій сумі. Наявність/відсутність заборгованості за Договором у спірний період, та відповідно, наявність/відсутність підстав вважати, що у спірний період мало місце прострочення основного зобов`язання за Договором, з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням позивача чи відповідача до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні про встановлення відповідних обставин. Тобто, відповідач вважає, що у даному випадку, відповідні обставини підлягають встановленню та дослідженню у межах справи про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на основне зобов`язання, обставини прострочення якого відповідач заперечує. Також відповідач зазначає про те, що він є бюджетною організацією, а також просить суд врахувати військову агресію російської федерації проти України та її негативні наслідки, які вплинули на фінансування бюджетних організацій, якою є відповідач і такі обставини є форс-мажорними. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

17.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник за договором, позивач у справі) та Управлінням соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області (споживач за договором, відповідач у справі) укладено договір постачання природного газу № 12-2241/22-БО-Т (надалі- Договір).

31.03.2023 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору постачання природного газу № 12-2241/22-БО-Т від 17.11.2022 р., якою було погоджено період поставки природного газу з січня по квітень 2023, обсяги газу, загальна вартість договору.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим договором використовується Споживачем для своїх власних потреб.

Відповідно до п. 1.5 Договору, Споживач зобов`язався укласти договір розподілу природного газу із оператором ГРМ «Львівгаз».

На виконання умов Договору, відповідач надав копію заяви приєднання №0942035E4JHB016 до умов договору розподілу природного газу для споживача, що не є побутовим. Споживачу присвоєно персональний ЕІС-код як суб`єкта ринку природного газу НОМЕР_1.

Розділом 2 Договору сторонами було погоджено споживання природного газу у січні-березні 2023р.

Додатковою угодою №1 від 31 березня 2023 сторонами було погоджено постачання природного газу у січні-квітні 2023р., обсяги щомісячного споживання.

На виконання пункту 2.1 розділу 2 Договору, позивачем було поставлено відповідачу природний газ у січні 2023 у обсязі 0,96320 т. м. к. на суму 15944,70 грн, у лютому 2023 - 1,02760 т. м. к. на суму 17 010,78грн, у березні 2023 - 0,87289 т. м. к. на суму 14449,73 грн, у квітні 2023 - 0,26447 т. м. к. на суму 4378,01грн.

Загальна вартість Договору, згідно додаткової угоди №1 становила 51 659,89 грн.

Розділом 3 Договору сторони погодили порядок та умови передачі природного газу.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ на внутрішній точці виходу з газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність пов`язану з правом власності на природний газ.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що Постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та Споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного Споживачем обсягу природного газу.

Пунктом 3.5 Договору погоджено приймання-передачі газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді оформлюється актом приймання- передачі газу.

Пунктом 3.5.1 Договору передбачено, що Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу за такий період, що складений між оператором ГРМ та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача.

У пункті 3.5.2. Договору зазначено, що на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період підписані уповноваженим представником Постачальника.

Пунктом 3.5.3 Договору передбачено, що Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання акту зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту підписаний уповноваженим представником Споживача або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.

У пункті 3.5.4 Договору зазначено, що у випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформи Оператора ГТС, обсяг газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до цін визначених у розділі 4 Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.

На підтвердження обставини постачання природного газу, було оформлено акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2023, від 28.02.2023, від 31.03.2023, від 11.05.2023, які долучено позивачем до позовної заяви.

Акти приймання-передачі природного газу за січень-березень 2023 долучено позивачем до матеріалів справи, підписано повноважними представниками сторін та підписи засвідчено печатками юридичних осіб.

Як стверджує позивач, Акт приймання-передачі природного газу за квітень 2023 було направлено на електронну адресу відповідача/споживача upszn.ya.lv@ukr.net 11.05.2023, що підтверджується скриншотом із поштової скриньки позивача, який долучено до матеріалів справи.

Оскільки, акт приймання-передачі природного газу за квітень 2023 не було підписано відповідачем/споживачем та не повернуто на адресу постачальника, останній оформив лист від 06.09.2023 №125/2/2-8125 щодо повернення актів приймання- передачі природного газу» та направив на адресу відповідача. Зазначена обставина підтверджується описом вкладення 0505103972102, списком згрупованих відправлень №25503, фіскальним чеком від 06.09.2023 та роздруківкою Трекінгу Укрпошта про вручення поштового відправлення 0505103972102, які долучено до матеріалів справи.

Як зазначає позивач, відповідач не підписав та не повернув акт приймання-передачі природного газу за квітень 2023.

Відповідно до підпункту 3.5.4 пункту 5.4 розділу 5 Договору, у випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформи Оператора ГТС, обсяг газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до цін визначених у розділі 4 Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.

На підтвердження даних щодо остаточної алокації відборів природного газу Споживачем, представником позивача було направлено на адресу Оператора ГТС адвокатський запит від 13.12.2023 про надання інформації з Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо спожитих обсягів газу.

Листом від 22.12.2023 №ТОВВИХ-23-18538, Оператор ГТС надав відповідь та Інформацію щодо остаточної алокації відборів природного газу Споживачем з ЕІС- кодом як суб`єкта ринку природного газу НОМЕР_1.

Із додатку до листа від 22.12.2023 №ТОВВИХ-23-18538 Оператора ГТС - Інформації щодо остаточної алокації відборів природного газу відповідача/споживача вбачається, що у квітні 2023 року відповідачем було спожито із ресурсу постачальника 0,26447 тис. м. куб. газу.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач не здійснив оплату використаного природного газу у повному обсязі.

Згідно п. 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту (актів) приймання-передачі природного газу, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що Споживач зобов`язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим Договором та здійснювати оплату використаного природного газу своєчасно.

Згідно п. 7.2 Договору, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні втрати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 11.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років.

За приписами п. 13.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.03.2023 р., даний договір набирає чинності з " 01" січня і діє в частині поставки газу до " 30" квітня 2023р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. Цей договір може бути підписаний також електронними цифровими підписами (ЕЦП) уповноважених представників сторін з урахуванням вимог чинного законодавства.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлено на адресу відповідача вимогу від 20.06.2023 №125/2/3-5205 про виконання зобов`язання за Договором, яка залишилася без відповіді та виконання. Вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 11 017,88 грн. основної заборгованості, 2 963,93 грн. - пені, 180,42 грн. - 3 % річних, 92,91 грн. - втрат від інфляції та судові витрати зі сплати судового збору.

Оцінка суду.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Правовідносини сторін виникли на підставі укладеного ними договору від 17.11.2022р. № 12-2241/22-БО-Т постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах договору.

За приписами ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно із ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.699 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно ч.1 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Як встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу природний газ у січні 2023 у обсязі 0,96320 т. м. к. на суму 15944,70 грн, у лютому 2023 - 1,02760 т. м. к. на суму 17 010,78грн., у березні 2023 - 0,87289 т. м. к. на суму 14449,73 грн., у квітні 2023 - 0,26447 т. м. к. на суму 4378,01грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору за період січень - квітень 2023р., позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в загальному обсязі 3,12816 тисяч метрів кубічних на загальну суму 51 783,22 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок суми основного боргу стосовно Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області за Договором постачання природного газу № 12-2241/22-БО-Т від 17.11.2022р. станом на 15.02.2024 р. та інформацію про надходження коштів на рахунки ТзОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 17.11.2022 р. по 28.02.2024 р., з яких вбачається, що відповідач провів оплату за поставлений природній газ у період з 21.02.2023 р. по 27.09.2023 р. повністю здійснив оплату за поставлений природний газ на загальну суму 51 783,22 грн. Це підтверджується також, викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та долученими відповідачем додатками до нього платіжними дорученнями про сплату.

Крім того, відповідно до інформації про надходження коштів на рахунки ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 17.11.2022р. по 28.02.2024р. за вих. №16/2-09/22566/2024 від 29.02.2024р., наданою Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", та із врахуванням листа відповідача за вих. № 06-7/9 від 29.05.2023р. про зміну призначення платежу у платіжних дорученнях, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи, вбачається, що відповідач за поставлений природний газ за період з січня 2023 р. по квітень 2023 року загальним обсягом 3, 12816 т. м. к. на загальну суму 51 783,22 грн. здійснив оплату в повному обсязі до звернення позивача до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано на адресу суду в систему "Електронний суд" позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 14 255,14 грн., яка сформована 17.01.2024 року та зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 181 від 18.01.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.01.2024 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі.

Відтак, суд відмовляє у стягненні з відповідача 11 017,88 грн. основної заборгованості, оскільки вказана сума була оплачена відповідачем позивачу до подання позивачем позовної заяви до суду та відкриття провадження у справі № 914/162/24 і право позивача на час звернення з позовом до суду про стягнення основної заборгованості, не було порушено.

Стосовно решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 180,42 грн. - 3 % річних, 92,91 грн. - втрат від інфляції та 2 963,93 грн. - пені згідно приведених позивачем розрахунків.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, у розмірі 180,42 грн. - 3 % річних та 92,91 грн. - втрат від інфляції, відповідно, за визначений позивачем період.

Щодо стягнення з відповідача 2 963,93 грн. нарахованої пені, суд зазначає наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов`язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

У пункті 7.2 Договору зазначено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні втрати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок розміру пені, який позивачем долучено до матеріалів справи, суд встановив, що такий проведений вірно, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення і стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 963,93 грн. пені.

У суду відсутні докази про те, що на час ухвалення судом рішення у справі, Договір постачання природного газу № 12-2241/22-БО-Т від 17.11.2022р. із Додатковою угодою № 1 визнавались судом недійсними чи неукладеними, договірними сторонами Договір розірваний чи змінений не був.

Стосовно заперечень відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Отже, законом передбачено, що погашення зобов`язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов`язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.

Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу державної влади або органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В свою чергу, бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732, також визначає, що бюджетним фінансовим зобов`язанням є зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов`язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов`язання" та "господарське зобов`язання", які відповідач безпідставно ототожнює.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідні правові позиції узгоджуються із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року (пункт 40 рішення) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування не є виправданням за бездіяльність, а тому ним зроблений висновок, що такий випадок "є порушення пункту 1 Першого протоколу.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Аргументи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України, суд відхиляє з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: збройний конфлікт, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.

Настання форс-мажорних обставин, в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово- промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/2394/21 (постанова від 14.06.2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Суд звертає увагу на те, що воєнний стан в Україні введений з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, відтак відповідач, укладаючи договір у листопаді 2022 року, мав враховувати введений в Україні воєнний стан та можливість настання відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.

Суд зазначає, що розв`язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони. У даному випадку відповідачем не доведено прямого причино-наслідкового зв`язку між неоплатою отриманого товару та війною в Україні.

Крім того, доказів повідомлення позивача, у відповідності до п. 10.3. Договору, про настання у відповідача форс-мажорних обставин суду не надано.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, відповідач не спростував належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами доводів позовної заяви, не надав суду доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Станом на день ухвалення рішення, доказів оплати зі сторони відповідача проведених позивачем нарахувань пені, 3% річних, втрат від інфляції, та доказів в спростування наведених обставин, суду не надано.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 963,93 грн. пені, 180,42 грн. - 3 % річних та 92,91 грн. - втрат від інфляції, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості, суд відмовляє.

Судові витрати.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 550,11 грн. понесених витрат на сплату судового збору. Решта сума понесених витрат на сплату судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 10 ст. 165, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області (81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Шевченка, буд. 8; код ЄДРПОУ № 03194163) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ №42399676) 2 963,93 грн. пені, 180,42 грн. - 3 % річних, 92,91 грн. - втрат від інфляції та 550,11 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 18.03.2024 р.

Суддя Долінська О.З.