Рішення № 117742178, 30.01.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46554/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2.,

представника відповідача-1: Штронди А.М.,

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про визнання договору частково недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - відповідач-1, АТ КБ «Приватбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - відповідач-2, ТОВ «ФК «Фінілон»), у якому просить визнати недійсним договір про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», в частині переведення боргу за депозитним договором № SAMDN25000735520316 від 29.05.2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк».

В обґрунтування позову позивач зазначає, що в лютому 2020 року вона звернулась до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання права власності на банківський вклад.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2020 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/9883/20-ц. У поданому в цій справі відзиві на позов АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що 17.11.2014 року між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу, а 18.11.2014 року - додатковий договір до нього, за якими здійснено переведення боргу, у тому числі, за депозитним договором № SAMDN25000735520316 від 29.05.2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк».

04.06.2020 року АТ КБ «Приватбанк» долучено витяг з електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу, за яким борг банку перед позивачем переведено на відповідача-2.

Позивач вважає, що вказаний договір про переведення боргу є недійсним, оскільки його укладення суперечить ст. 520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, позивач не надавала згоди на переведення боргу за депозитним договором, укладеним з відповідачем-1 на відповідача-2 чи будь-яку іншу особу.

Посилаючись на вказані обставини, на підставі ст.ст. 203, 215, 520, 1058, 1066 ЦК України позивач звернулась до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.09.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «ФК «Фінілон» про визнання договору частково недійсним, та призначено підготовче засідання у справі на 21.01.2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2022 року відкладено підготовче засідання на 04.04.2022 року.

21.01.2022 року до суду надійшов відзив представника відповідача-1 на позовну заяву, у якому він просить застосувати позовну давність у даній справі та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що переведення боргу відповідачем-1 до відповідача-2 шляхом укладення оскаржуваного договору не впливає на загальну суму невиконаних грошових зобов`язань такого боржника та не виключає обов`язку їх виконання, отже, відсутні будь-які порушені права позивача. Позивачем не доведено факту укладення нею з відповідачем-1 договору банківського вкладу та внесення вкладу. Позивачем також не надано доказів відмови відповідачем-2 в поверненні позивачу суми вкладу. Крім того, 30.01.2015 року на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» було розміщене відповідне повідомлення, що у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банку на цій території до Умов та Правил надання банківських послуг внесені зміні, зокрема, що у разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил подальша взаємодія за договором клієнта з банком буде здійснюватись з ТОВ «ФК «Фінілон»; у разі незгоди клієнта з переведенням боргу, свої письмові заперечення він направляє банку до 15.02.2015 року; ненадання заперечень у вказаний строк підтверджує здійснення банком переводу боргу за договором клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта. Оскільки відповідних заперечень від ОСОБА_1 до банку не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено за її згодою. Крім зазначеного, оскільки з моменту розміщення банком вищевказаного повідомлення на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» з 30.01.2015 року у позивача була можливість бути обізнаною про стан своїх майнових прав щодо депозитного вкладу та про наявність оскаржуваного договору, то позовна давність до вимог позивача спливла 30.01.2018 року, тому відповідач-1 заявляє про сплив позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

18.02.2022 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що банком порушено права позивача в силу вимог ч. 3 ст. 1058, ч.ч. 2, 3 ст. 1066 ЦК України. Інші доводи позивача у відповіді є аналогічними з доводами позовної заяви. Щодо позовної давності, позивач зазначає, що дізналась про укладення оскаржуваного договору та ознайомилась з його копією лише під час розгляду цивільної справи № 757/9883/20-ц, а саме 19.05.2020 року, коли відповідач-1 долучив копію договору до відзиву у справі № 757/9883/20-ц. Доводи відповідача-1, що позивач могла ознайомитись з договором про переведення боргу в оголошенні в мережі Інтернет, ґрунтуються на припущеннях. Отже, позовну давність позивачем не пропущено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.04.2022 року відкладено підготовче засідання на 22.07.2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.07.2022 року відкладено підготовче засідання на 02.11.2022 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2022 року провадження у даній цивільній справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду рішення у цивільній справі № 199/3152/20.

Постановою Київського апеляційного суду від 03.04.2023 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2022 року про зупинення провадження у справі скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2023 року продовжено розгляд вищевказаної цивільної справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 31.05.2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.05.2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 27.07.2023 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.07.2023 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 28.09.2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 року оголошено перерву у справі.

Представник позивача у судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.01.2021 року у справі № 757/9883/20-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17.06.2021 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», третя особа ТОВ «ФК «Фінілон», про визнання права власності на банківський вклад, залишено без задоволення.

Судом першої інстанції у справі № 757/9883/20-ц встановлено, що 29.05.2013 року позивачем підписана і подана заява № SAMDN25000735520316 про приєднання до публічного договору банківського рахунку ПАТ КБ «Приватбанк». На підставі платіжного доручення № 2628892478 від 29.05.2013 року про поповнення депозитного рахунку № НОМЕР_1 позивачем було внесено грошовий вклад на суму 30 000,00 доларів США. На підставі квитанції № SEP00015D8 від 11.09.2013 року про поповнення депозитного рахунку № НОМЕР_1 рахунок був поповнений позивачем на суму 8 000,00 доларів США. У подальшому позивач також поповнила свій депозитний рахунок № НОМЕР_1 , розміщений у ПАТ КБ «Приватбанк», на суму 5 000,00 доларів США та 8 000,00 доларів США відповідно до квитанцій № SEP00017В48 від 07.11.2013 року та № SEP00019А3 від 06.12.2013 року. Таким чином, на депозитному рахунку № НОМЕР_1 розміщений вклад на загальну суму 51 000,00 доларів США.

Також, судом першої інстанції у справі № 757/9883/20-ц встановлено, що 17.11.2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди щодо цього договору. Відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і по депозитному договору № SAMDN25000735520316 від 29.05.2013 року, укладеному між позивачем та банком.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. 521 цього Кодексу форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Так, судом у справі № 757/9883/20-ц встановлено, що 17.11.2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди щодо цього договору. Відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і по депозитному договору № SAMDN25000735520316 від 29.05.2013 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».

У позові позивач зазначає, що вона не надавала згоди на переведення боргу за депозитним договором № SAMDN25000735520316 від 29.05.2013 року, укладеним з відповідачем-1 на відповідача-2 чи будь-яку іншу особу.

Матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на переведення АТ КБ «Приватбанк» боргу за депозитним договором № SAMDN25000735520316 від 29.05.2013 року на ТОВ «ФК «Фінілон».

Відповідач-1 вважає, що оскільки відповідних заперечень від ОСОБА_1 до банку не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено за її згодою; при необхідності отримання банком згоди від клієнта на переведення боргу за депозитним договором, сторони керуються вимогами ст. 205 ЦК України (мовчазна згода).

При цьому, відповідач-1 посилався на п.п. 1.1.7.58, 1.1.7.59 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на його офіційному сайті та викладені в редакції від 01.06.2014 року. На підставі зазначених пунктів Умов та правил надання банківських послуг 30.01.2015 на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» за посиланням https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru було розміщене повідомлення для клієнтів Банку з таким змістом: "У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" зі згоди Клієнта".

Зі змісту ст.ст. 520, 521 ЦК України вбачається, що при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 175/4055/19, від 24.05.2023 року у справі № 756/420/17.

Крім того, суд звертає увагу й на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 року у справі № 199/3152/20 про те, що відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Оскільки позивачі-фізичні особи не надавали згоди на переведення боргу від АТ «КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладений між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ «КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Отже, за змістом ст.ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Також, у постанові Верховного Суду від 22.05.2023 року у справі № 936/721/21 зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Судом встановлено, що згода кредитора (позивача) на переведення боргу відсутня.

Верховний Суд у численних подібних справах за участю АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», які вказані вище, надаючи оцінку такому ж договору про переведення боргу, сформував послідовну позицію, відповідно до якої відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Зазначені висновки Верховного Суду застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним. З огляду на викладене, задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним не призведе до захисту його права (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20).

Отже, оскільки не відбулося переведення боргу, то оспорюваним в цій справі правочином не порушено цивільне право позивача, що є підставою для відмови в позові.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15496/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім зазначеного, відповідач-1 заявив про застосування позовної давності до вимог позивача.

Проте, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Отже, підстави для застосування позовної давності до вимог позивача відсутні.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати несе позивач відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 215, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про визнання договору частково недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 09.02.2024 року.

Суддя Є.С. Хайнацький