Рішення № 117742172, 12.02.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/311/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ КБ «Приватбанк»), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача: збитки по депозитному договору на загальну суму тіла депозиту за Договором № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» в розмірі 39 073,15 доларів США; суму нарахованих процентів у розмірі 22 165,72 доларів США; заподіяних штрафних санкцій на загальну суму 12 186 770,90 грн., з яких: пеня становить 11 971 477,10 грн., 3 % річних - 215 293,80 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 18.06.2012 року між ним та відповідачем укладено договір № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.», згідно з яким позивачем внесено на депозитний рахунок 15 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 25 від 18.06.2012 року; процентна ставка за цим договором становить 8,5 % річних.

У подальшому позивач поповнював депозитний рахунок № НОМЕР_1 на загальну суму 39 073,15 доларів США, що підтверджується довідкою № 16707553 від 20.05.2014 року.

23.11.2020 року позивач направив відповідачу заяву про повернення грошових коштів, яка вручена адресату 26.11.2020 року. Відповіді від банку позивачу не надходило.

Позивач вважає, що його право вільного розпорядження своїм майном - грошовими коштами порушено відповідачем, тому з нього підлягають стягненню:

- збитки за вказаним депозитним договором на загальну суму тіла в розмірі 39 073,15 доларів США;

- нараховані проценти в розмірі 22 165,72 доларів США за період з 20.05.2014 року по 19.12.2020 року (дата подання позову до суду) з розрахунку: 39 073,15 доларів США : 100 х 8,5 % річних х 2 435 днів : 365 днів = 22 165,72 доларів США;

- 11 971 477,10 грн. - 3 % пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19.12.2019 року по 19.12.2020 року (за один рік) з розрахунку: 1 087 327,62 грн. (сума вкладу 39 073,15 доларів США за курсом НБУ на 19.12.2020 року - 1 долар США = 27,8280 грн.) х 3 : 100 : 365 х 367 (кількість днів) = 11 971 477,10 грн.;

- 215 293,80 грн. - 3 % річних за неналежне виконання зобов`язання за період з 15.05.2014 рік (у зв`язку з прийняттям відповідно до протоколу правління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15.05.2014 року рішення про припинення діяльності всіх відокремлених підрозділів банку на території АР Крим) по 19.12.2020 року (дата подання позовної заяви до суду) з розрахунку: 1 087 327,62 грн. х 3 : 100 : 365 х (кількість днів) = 215 293,80 грн.

Посилаючись на вказані обставини, на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 392, 526, 611, 633, 1058-1060, 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.01.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, та призначено підготовче засідання у справі на 16.02.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року відкладено підготовче засідання на 24.03.2021 року.

05.03.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому він просить застосувати до позовних вимог позовну давність та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що предметом даного спору є депозитний договір, який було відкрито позивачем в ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим. 17.11.2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - третя особа, ТОВ «ФК «Фінілон») укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди до цього договору. За умовами цього договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і за депозитним договором № SAMDN25000726571123, який є предметом спору. Відтак, з 17.11.2014 року за договором, укладеним з позивачем, змінено боржника з первісного боржника - АТ КБ «Приватбанк» на нового боржника - ТОВ «ФК «Фінілон». Крім того, 30.01.2015 року на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» було розміщене відповідне повідомлення, що у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банку на цій території до Умов та Правил надання банківських послуг внесені зміні, зокрема, що у разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил подальша взаємодія за договором клієнта з банком буде здійснюватись з ТОВ «ФК «Фінілон»; у разі незгоди клієнта з переведенням боргу, свої письмові заперечення він направляє банку до 15.02.2015 року; ненадання заперечень у вказаний строк підтверджує здійснення банком переводу боргу за договором клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта. Оскільки відповідних заперечень від ОСОБА_1 до банку не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено за його згодою. Тому АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі. Також, відсутні підстави для нарахування процентів за цим договором за період з 20.05.2014 року по 19.12.2020 року, оскільки депозитний договір розірвано позивачем в односторонньому порядку на підставі поданої ним заяви від 23.11.2020 року та не враховано п. 7 депозитного договору, тому з 26.06.2020 року (період розірвання договору) проценти нараховуються за ставкою вкладу «До запитання» 0,01 % річних. Щодо 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України та пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», то така відповідальність може бути покладена лише після 30.11.2020 року - після того, як банк не повернув позивачу грошові кошти після отримання його заяви. Крім того, позивач звернувся до суду з позовом 19.12.2021 року та здійснив розрахунок 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 20.05.2014 року по 19.12.2020 року, що частково виходить за межі загальної позовної давності, тому банк заявляє про застосування позовної давності до вказаної позовної вимоги. Крім зазначеного, заявлений позивачем розмір пені є завищеним, тому відповідач просить суд зменшити розмір пені, з огляду на співмірність її розміру з розміром невиконаного зобов`язання.

19.03.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що договір про переведення боргу між відповідачем та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено без відома та участі позивача, тому в силу ст.ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК України цей договір є нікчемним. Крім того, закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язання не припиняє зобов`язальних правовідносин; оскільки спірний договір не було розірвано, нарахування процентів за вкладом на вимогу суперечить умовам спірного договору. Також, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимоги вкладника до банку про видачу вкладу позовна давність не поширюється (постанова Верховного Суду від 05.09.2018 року у справі № 565/932/15-ц). Крім того, з 15.05.2014 року відповідач вирішив припинити діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «Приватбанк», тому саме з 15.05.2014 року відповідач незаконно ухилився від повернення вкладу позивачу, відтак, з цього часу нараховано позивачем три проценти річних.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному підготовче засідання, призначене на 24.03.2021 року, знято з розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2021 року залучено до участі у даній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ТОВ «ФК «Фінілон».

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2021 року відкладено підготовче засідання на 28.07.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.07.2021 року відкладено підготовче засідання на 28.09.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2021 року відкладено підготовче засідання на 26.11.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2021 року відкладено підготовче засідання на 16.02.2022 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2022 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20 за позовом фізичних осіб до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення 3% річних та пені.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.07.2022 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2022 року залишено без змін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2023 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, та призначено цивільну справу до розгляду в підготовчому засіданні на 10.08.2023 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2023 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 16.10.2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.10.2023 року відкладено розгляд справи до 12.02.2024 року.

Позивач у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 18.06.2012 року між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.», згідно з яким вкладник передав, а банк прийняв грошові кошти в сумі 15 000,00 доларів США на строк 366 днів по 18.06.2013 року включно, та зобов`язався виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї за процентною ставкою 8,5 % річних.

За умовами п. 6 договору № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» у разі, якщо по закінченню строку вкладу вкладник не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вказаний у п. 1 договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.

За умовами п. 7 сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Факт внесення ОСОБА_1 вкладу в розмірі 15 000,00 доларів США на банківський рахунок, відкритий ПАТ КБ «Приватбанк», підтверджується копією квитанції № 25 від 18.06.2012 року.

У подальшому позивач поповнював свій депозитний рахунок та згідно з копією довідки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 від 20.05.2014 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , тип рахунку Стандарт, строк 366 днів, дата оформлення 18.06.2012 року, знаходиться сума коштів у розмірі 39 073,15 доларів США.

Згідно з копією заяви про розторгнення депозитного договору та про повернення грошових коштів від 23.11.2020 року ОСОБА_1 просив розторгнути договір № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» та видати вклад та нараховані відсотки.

Зазначена заява від 23.11.2020 року направлена ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» 24.11.2020 року, що підтверджується копією накладної № 0405347732699.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (ч. 1 ст. 1059 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

За положеннями ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» з повернення позивачу грошових коштів (вкладу).

Таким чином, у порушення умов договору банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» та вимог ст.ст. 509, 525, 526, 530, 629 ЦК України відповідач зобов`язання за цим договором не виконав.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 727/898/19 вказано, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (ст.ст. 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у ст.ст. 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 757/71432/17-ц.

У справі, яка розглядається, положеннями укладеного сторонами договору банківського вкладу (депозиту) передбачено, що вкладник та банк мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до даті розірвання договору.

Встановлено, що 24.11.2020 року позивач направив відповідачу заяву про розірвання депозитного договору та повернення коштів, у якій просив розірвати договір № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» та видати йому вклад і нараховані проценти. Ця заява отримана банком 27.11.2020 року, що не заперечується сторонами.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Відповідно, з 29.11.2020 року (через два банківські дні з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору) укладений сторонами договір банківського вкладу вважається розірваним, і АТ КБ «Приватбанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суму вкладу із нарахованими на нього процентами.

За укладеним сторонами договором вкладу банк отримав від позивача 39 073,15 доларів США та зобов`язався виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї за процентною ставкою 8,5 % річних.

На порушення вищевказаних норм матеріального права та взятих на себе зобов`язань за договором банківського вкладу відповідач суму вкладу та нарахованих на нього процентів позивачу не виплатив, чим порушив майнові права позивача.

Такого ж по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.08.2022 року у справі № 757/37126/18 з аналогічними правовідносинами.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів (вкладу), внесених позивачем на депозитний рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», які вкладнику не повернуті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

За правилами ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Згідно з ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вказаній справі майном позивача є грошові кошти.

Отже, в силу ст.ст. 1058, 1061 ЦК України та умов укладеного сторонами договору банківського вкладу відповідач, крім суми вкладу, зобов`язаний виплатити позивачу нараховані на нього проценти.

Як зазначено вище, з 29.11.2020 року (через два банківські дні з моменту отримання банком повідомлення позивача про розірвання договору) укладений сторонами договір вважається розірваним, і АТ КБ «Приватбанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суму вкладу із нарахованими на нього процентами.

За укладеним сторонами договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» від 18.06.2012 року банк отримав від позивача 39 073,15 доларів США та зобов`язався виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї за процентною ставкою 8,5 % річних.

Суд не погоджується з розрахунком процентів на суму вкладу, наведеним позивачем у позовній заяві, в частині нарахування процентів до 19.12.2020 року (дати подання позову до суду), оскільки, як вказано вище, договір SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» є розірваним з 29.11.2020 року, отже проценти на суму вкладу в розмірі 8,5 % річних нараховуються до цієї дати.

Отже, кількість днів знаходження вкладу в банку, за які нараховуються проценти в указаному розмірі, з 20.05.2014 року (довідка АТ КБ «Приватбанк» № 16707553 від 20.05.2014 року) по 28.11.2020 року (день, який передує розірванню депозитного договору, з якого виник обов`язок банку повернути вклад вкладникові) становить 2 385 днів.

Таким чином, розмір процентів на суму вкладу становить: 39 073,15 доларів США х 8,5 % х 2 385 днів : 365 днів = 21 701,67 доларів США.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання грошового зобов`язання три проценти річних в розмірі 215 293,80 грн. за період з 15.05.2014 рік (у зв`язку з прийняттям відповідно до протоколу правління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15.05.2014 року рішення про припинення діяльності всіх відокремлених підрозділів банку на території АР Крим) по 19.12.2020 року (дата подання позовної заяви до суду).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11.

За змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання - повернення вкладу та процентів на суму вкладу, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача трьох процентів річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов`язання є обґрунтованими.

За ст. 625 ЦК України стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову.

Положення ст.ст. 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму основного боргу (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 року у справі № 922/4099/17; постанова Верховного Суду від 21.05.2019 року у справі № 916/2889/13).

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача, що три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача за період з 15.05.2014 рік (у зв`язку з прийняттям відповідно до протоколу правління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15.05.2014 року рішення про припинення діяльності всіх відокремлених підрозділів банку на території АР Крим) по 19.12.2020 року (дата подання позовної заяви до суду), оскільки початком прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання - повернення вкладу та процентів на суму вкладу, є 29.11.2020 року, тому стягненню підлягають три проценти річних з 29.11.2020 року (дата розірвання договору) по 19.12.2020 року (дата подання позову до суду), тобто за 21 день.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц міститься висновок, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США. Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04.07.2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

З урахуванням зазначеного, суд наводить розрахунок трьох процентів річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за укладеним сторонами договором банківського вкладу за період з 29.11.2020 року по 19.12.2020 року, тобто за 21 день: 39 073,15 х 3 % х 21 день : 365 = 67,44 доларів США.

Крім того, відповідач заявив про застосування позовної давності до позовної вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 20.05.2014 року по 19.12.2020 року, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 19.12.2021 року, що частково виходить за межі загальної позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі № 918/650/21 міститься висновок, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Разом з тим, оскільки у виконаному судом розрахунку визначено період нарахування трьох процентів річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за укладеним сторонами договором банківського вкладу - з 29.11.2020 року по 19.12.2020 року, а не період з 20.05.2014 року по 19.12.2020 року, визначений позивачем у позові, то підстави для застосування позовної давності відсутні з огляду те, що судом визначений період нарахування трьох процентів річних в межах позовної давності.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 11 971 477,10 грн. пені в розмірі трьох процентів річних за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» суд зазначає наступне.

У ч. 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Разом з тим, з 29.11.2020 року - через два дні з дати отримання відповідачем заяви позивача про повернення банківського вкладу та процентів на вклад, договір банківського вкладу, укладений між позивачем та відповідачем, є розірваним, отже, договірні правовідносини з договору банківського вкладу між сторонами припинились.

Відтак, після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів застосовуються приписи ст. 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто, з моменту розірвання договору банківського кладу на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, позивач просить стягнути з відповідача пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19.12.2019 року по 19.12.2020 року, відтак, за період з 29.11.2020 року (дата розірвання договору банківського вкладу) по 19.12.2020 року пеня не нараховується.

З огляду на зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 19.12.2019 року по 29.11.2020 року.

У постанові від 18.04.2023 року у справі № 199/3152/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (ст.ст. 1058, 1061 ЦК України). У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 25.01.2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у якій зазначила, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

У такому разі згідно із ч. 5 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

З огляду на вказані висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позивачем невірно визначено базою нарахування пені суму вкладу - 39 073,15 доларів США, оскільки базою нарахування пені є розмір процентів на суму вкладу, а саме, 67,44 доларів США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц міститься висновок, що оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

Валютний курс долара США, що був встановлений Нацбанком України 27.11.2020 року, склав 28,4428 грн., отже, 67,44 доларів США становило 1 918,18 грн.

З огляду на зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 19.12.2019 року по 29.11.2020 року з розрахунку: 1 918,18 грн. х 3 % х 347 днів = 19 968,25 грн.

Оскільки зазначений розмір пені не є значно вищим від суми простроченого зобов`язання за процентами, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, з огляду на співмірність її розміру з розміром невиконаного зобов`язання.

Стосовно доводів відповідача, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідач не є боржником за спірним договором з 17.11.2014 року - часу укладення між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу, за умовами якого здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і за договором з позивачем, який є предметом спору, суд зазначає наступне.

Так, відповідач вважає, що оскільки про заміну боржника з первісного боржника - АТ КБ «Приватбанк» на нового боржника - ТОВ «ФК «Фінілон» з 17.11.2014 року за вищевказаним договором про переведення боргу було розміщене відповідне повідомлення 30.01.2015 року на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк», проте у вказаний у цьому повідомленні строк заперечень позивача не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено зі згоди позивача.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 175/4055/19 зазначено, що законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 757/45304/19-ц міститься висновок, що з огляду на те, що договір між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника ОСОБА_1, що було його процесуальним обов`язком відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22.09.2021 року у справі № 757/64382/17.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року в справі № 757/34314/18-ц вказано, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 року у справі № 729/887/19, від 20.10.2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17.11.2021 року у справі № 755/17323/19 у подібних правовідносинах.

Аналогічний за змістом висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі № 757/8242/20.

За положеннями ч.ч. 1, 3, ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки відповідач не довів належними та достатніми доказами, що договір про переведення боргу від 17.11.2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , доводи відповідача, що боржником за спірним договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на зазначене, та враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд вважає, що АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договором банківського вкладу, укладеним між ним та позивачем, а відтак, є належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку, що банк зобов`язаний повернути вкладнику суму депозитного вкладу, відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимога про стягнення суми вкладу є обґрунтованою. Суд також вважає, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів на суму вкладу та трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання ґрунтуються на вимогах закону, проте ці вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки суд не погоджується з розрахунком позивача щодо вказаних сум з підстав, наведених вище. Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 426,70 грн. (з урахуванням часткового задоволення позову, що становить 12,57 % від суми судового збору, що підлягала сплаті на час подання позову до суду).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 509, 525-527, 530, 599, 610, 615, 625, 627, 629, 651, 1058, 1059, 1061, 1066, 1070, 1074, 1075 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 : суму вкладу за договором № SAMDN25000726571123 Вклад «Стандарт, 12 мес.» від 18.06.2012 року в розмірі 39 073 (тридцять дев`ять тисяч сімдесят три) долари США 15 центів; проценти на суму вкладу в розмірі 21 701 (двадцять одна тисяча сімсот один) долар США 67 центів; три проценти річних в розмірі 67 (шістдесят сім) доларів США 44 центи; пеню в розмірі 19 968 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 25 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 426 (одна тисяча чотириста двадцять шість) грн. 70 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: 01011, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 38920700.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 26.02.2024 року.

Суддя Є.С. Хайнацький